Ухвала суду № 38214727, 09.04.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2014 р. Справа № 488/3539/13-а

Категорія: 10.4.2 Головуючий в 1 інстанції: Безпрозванний В.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді -Шеметенко Л.П.судді -Домусчі С.Д.судді -Кравець О.О. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва, Миколаївського обласного військового комісаріату, начальника Миколаївського гарнізону про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до квартирно-експлуатаційного відділу (далі КЕВ) м. Миколаєва, Миколаївського обласного військового комісаріату (далі Миколаївський ОВК), начальника Миколаївського гарнізону про:

- визнання протиправною відмову начальника Миколаївського гарнізону, військового комісара Миколаївського ОВК, начальника КЕВ м. Миколаєва у задоволенні заяви позивача про звернення зазначених суб'єктів до виконавчого комітету Миколаївської міської ради з клопотанням про виключення з числа службових однокімнатної квартири АДРЕСА_1, житловою площею 19,5 кв.м.;

- зобов'язання начальника Миколаївського гарнізону, військового комісара Миколаївського ОВК, начальника КЕВ м. Миколаєва звернутися до виконавчого комітету Миколаївської міської ради з клопотанням про виключення з числа службових вказаної однокімнатної квартири.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що він має право на позачергове отримання житла, в зв'язку із чим звернувся до відповідачів із заявами про зміну статусу квартири «службова», однак, йому було протиправно відмовлено у задоволенні цієї заяви.

Відповідачі позов не визнали, посилаючись на його безпідставність.

Постановою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій апелянтом ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст.197 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Згідно витягу з протоколу житлової комісії військових прокуратур та судів Південного регіону України та Одеського гарнізону №4/2007 від 02.07.2007 року ОСОБА_4 із складом сім'ї 3 особи зараховано у чергу потребуючих поліпшення житлових умов з 02 липня 2007 року у позачерговому порядку.

Витягом із протоколу цього ж органу №2/2008 від 04 березня 2008 року ОСОБА_4 зі складом сім'ї 3 особи знято з обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов у зв'язку з виїздом до іншого місця служби в м. Миколаєві.

Протоколом №43 житлової комісії військової прокуратури Миколаївського гарнізону від 08 квітня 2008 року ОСОБА_4 зі складом сім'ї 3 особи зараховано на квартирний облік.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради №89 від 26 січня 2011 року позивачу надано на склад сім'ї 3 особи службову однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, у зв'язку із чим видано відповідний ордер №16 серія 000770.

14 серпня 2012 року ОСОБА_4 звернувся із рапортом до голови житлової комісії військової прокуратури Миколаївського гарнізону, в якому просив включити його із складом сім'ї 3 особи до списків, які мають позачергове право на одержання житлових приміщень, в зв'язку із чим позивача зараховано до списку осіб, які користуються правом одержання жилих приміщень, що підтверджено протоколом №51 від 14 серпня 2012 року.

23 квітня 2013 року позивач подав голові житлової комісії Миколаївського гарнізону заяву щодо зміни статусу «службова» вказаної однокімнатної квартири, заяву було погоджено 25 квітня 2013 року (витяг з протоколу №3 засідання житлової комісії Миколаївського гарнізону від 25 квітня 2013 року).

27 травня 2013 року та 28 травня 2013 року позивач звернувся до начальника Миколаївського гарнізону, Миколаївського ОВК та до КЕВ м. Миколаєва із заявами щодо подання вказаними органами клопотань до виконавчого комітету Миколаївської міської ради про виключення належної позивачу службової квартири з числа службових, однак, у задоволенні вказаних заяв було відмовлено.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що виключення житлового приміщення з числа службового є правом, а не обов'язком власника, у зв'язку з чим, не має підстав вважати неправомірною відмову у виключенні службової квартири з числа службових. Також, суд виходив з того, що відповідачі не позбавили позивача права на житло, так як ні з загальної, ні з позачергової черги отримання житла його виключено не було. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 вказується, що ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ст. 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей», нормами «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Української РСР», затверджених Постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року №470, передбачають право апелянта на позачергове одержання жилого приміщення для постійного проживання.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та не приймає доводи апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 9 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла (абзац 4 ч.1).

Військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла (ч.9 ст. 12).

На виконання ст. 12 цього Закону Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року №1081 затверджено «Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями».

Згідно з п.п.2, 3, 32 цього Порядку, військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.

Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Військовослужбовцям житло надається згідно з чергою. Черговість надання житла визначається за часом зарахування на облік (включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень).

Таким чином, зі змісту наведених норм законодавства слідує, що право військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше на отримання житла для постійного проживання реалізується кількома способами, а саме наданням:

- новозбудованого житла,

- житла, виключеного з числа службового;

- житла вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб;

- кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Отже, колегія суддів вважає, що у разі, якщо б позивач мав 20-річну вислугу років і жоден з перелічених способів не міг бути реалізований, за винятком надання позивачу житла, виключеного з числа службового, то тоді позивач мав би право вимагати зміну статусу службової квартири.

У разі меншої вислуги, військовослужбовці забезпечуються службовим приміщенням і не втрачають право на користування ним при звільненні зі служби у зв'язку зі скороченням штатів, залишаються на квартирному обліку та мають право на позачергове отримання житла, однак, з врахуванням того, що з «позачерговіків» утворюється своя черга.

Згідно з наказом №73 від 14 серпня 2012 року про звільнення позивача в запас у зв'язку зі скороченням штатів, його календарна вислуга складає 13 років.

Позивач не втратив право користування службовим приміщенням та не був знятий з обліку осіб, які мають позачергове право на одержання житлових приміщень, та у теперішній час знаходиться в черзі «позачерговіків».

Також, не можуть бути прийняті до уваги посилання в апеляційній скарзі на ст. 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей», згідно з яким, особи, які звільнилися з військової служби і потребують поліпшення житлових умов, протягом трьох років після звільнення забезпечуються житловими приміщеннями у порядку, передбаченому законодавством, або мають право на одержання кредитів на індивідуальне будівництво чи придбання житла з погашенням їх за рахунок коштів Державного бюджету України, оскільки, як зазначалось вище, позивача звільнили зі служби у серпні 2012 року, відповідно у держави є трирічний строк (тобто, до серпня 2015 року) для виконання зазначених гарантій.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі повинні були клопотати перед виконавчим комітетом Миколаївської міської ради щодо виключення з числа службових квартир квартиру, якою користується позивач, та погоджується з висновками суду першої інстанції, що права позивача не були порушені.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195, 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Постанову Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Л Л.П. Шеметенко Суддя: С.Д. Домусчі Суддя: О.О. Кравець