Ухвала суду № 38212268, 19.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2014 р. м. Київ К/9991/33924/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012

у справі № 2-а-8912/10/1570 (8912/10/1570)

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.11.2011 відмовлено у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_4) до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.11.2010 № 0071911701/2, № 0073781701/2 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 22.07.2010 № 0071901701.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.11.2011 в частині відмови у скасуванні податкового повідомлення-рішення від 22.07.2010 № 0071901701.

В цій частині ухвалено нове рішення про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.07.2010 № 0071901701 в частині застосування штрафних санкцій на суму 1 702 121,70 грн. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 і залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.11.2011.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, на підставі частини першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівниками відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_4 за період з 01.04.2007 по 31.03.2010, за наслідками якої складено акт від 01.07.2010 № 4624/17-128/НОМЕР_2.

В ході перевірки встановлено порушення позивачем:

- пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2; пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3; ст. 4; ст. 6; п. 9.4, п. 9.6 ст. 9, п.10.1 ст.10 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), внаслідок чого донараховано податок на додану вартість в розмірі 305 757,00 грн. за період березень 2008 року - березень 2010 року;

- пп.7.2.8 п.7.2, пп.7.8.1 п.7.8 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок ненадання податкових декларацій за період з січня 2008 року по березень 2010 року;

- ч. 3 ст. 11 Закону України від 19.10.2000 № 2063-III «Про державну підтримку малого підприємництва», ст. 1, 4 Указу Президента України від 03.07.1998 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», пп.4.2.8 п. 4.2 ст. 4; п.1 ст.7; пп. 9.12.1 п.9.12 ст.9; п.22.10 ст.22 Закону України від 22.05.2003 № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб», ст. 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб-підприємців в розмірі 193 039,13 грн.;

- п.1.2 ст.1; п.2.6 ст.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, внаслідок неоприбуткування готівкових коштів в сумі 360 945,34 грн. в книзі обліку доходів та витрат за ф.10, отриманих як виручка;

- п.4 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» щодо неналежного обліку доходів.

Відповідач в ході перевірки дійшов висновку про перевищення позивачем протягом 2007-2009 років граничного обсягу виручки (500 000,00 грн.) від здійснення підприємницької діяльності платниками податків, які знаходяться на спрощеній системі оподаткування. З 01.01.2008 позивача переведено на загальну систему оподаткування, що стало підставою для донарахування податку з доходів фізичних осіб-підприємців у сумі 193 039,13 грн. та податку на додану вартість у сумі 305 757,00 грн. Також в ході перевірки книги обліку доходів та витрат і відомостей з Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України встановлено розбіжності між сумою виручки, відображеною в книзі обліку доходів та витрат, і сумою отриманих доходів самозайнятої особи на 360 945,34 грн. внаслідок неоприбуткування зазначених готівкових коштів.

За висновками акта перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області 22.07.2010 складено:

- рішення про застосування штрафних санкцій на суму 1 804 726,70 грн. (в п'ятикратному розмірі суми неоприбуткованих готівкових коштів - 360 945,34 грн.);

- податкове повідомлення-рішення № 0071911701/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 193 039,13 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0071931701/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 305 757,00 грн., а також застосування штрафних санкцій в розмірі 152 878,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем винесено нові податкові повідомлення-рішення від 24.11.2010:

- № 0071911701/2 про залишення без змін донарахованого зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 193 039,13 грн.;

- № 0073781701/2 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 305 757,00 грн., а також застосування штрафних санкцій в розмірі 151 103,90 грн.

Рішення від 22.07.2010 № 0071901701 про застосування штрафних санкцій залишено без змін.

Скасувавши рішення суду першої інстанції в частині, колегія суддів апеляційної інстанції погодилась із доведеністю факту неоприбуткування позивачем готівкових коштів. Однак при цьому зауважила, що податковим органом застосовано санкції за період, який не охоплений межами річного строку застосування адміністративно-господарських санкцій, передбаченого нормами ст. 250 Господарського кодексу України.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно приписів п. 22.10 ст. 22 Прикінцевих положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької дальності діє розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», який застосовується з урахуванням положень п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до пп. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 даного Закону оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Згідно ст.11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» для суб'єктів малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством України, може застосовуватися спрощена система оподаткування.

Спеціальний режим оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва регулюється Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», згідно норм якого у разі перевищення дозволеної межі обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік, установленого ст. 1 Указу (500 000,00 грн.), платник єдиного податку відповідно до ст. 5 цього Указу повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). Суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.

Згідно відомостей з Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України позивач, як фізична особа-підприємець, отримував дохід в період з 01.04.2007 по 31.03.2010, що перевищив на 187 308,09 грн. гранично встановлений розмір. Оскільки порушення умов запровадження спрощеної системи оподаткування, визначені ст.1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», у тому числі перевищення граничного обсягу виручки за рік, є юридичним фактом, який виключає можливість застосування до суб'єкта малого підприємництва правил оподаткування, передбачених для платників єдиного податку, суди попередніх інстанцій обґрунтовано погодились із доводами відповідача про те, що позивач неправомірно знаходився на спрощеній системі оподаткування в 2007-2010 роках, внаслідок чого занизив податок з доходів фізичних осіб на 193 039,13 грн.

Відповідно до пп.2.3.1 п.2.3 ст.2, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку на додану вартість, якщо загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 грн. (без урахування податку на додану вартість). Ставка податку для позивача при цьому складає 20 %.

Оскільки доходи позивача, отримані за період, що перевірявся, перевищили граничний розмір, встановлений Законом України «Про податок на додану вартість», колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає вірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що за вказаних обставин позивач зобов'язаний був зареєструватися платником податку на додану вартість, подавати податкові декларації та нараховувати і сплачувати податок на додану вартість. На підставі викладеного, донарахування позивачу суми ПДВ в розмірі 305 757,00 грн., а також штрафних санкцій в розмірі 151 103,90 грн. є законними та обґрунтованими.

Водночас, судова колегія суду апеляційної інстанції доречно не погодилась з висновком суду першої інстанції щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 22.07.2010 № 0071901701 та правильності нарахування штрафних санкцій на суму 1 804 726,70 грн. (в п'ятикратному розмірі суми неоприбуткованих готівкових коштів у розмірі 360 945,34 грн.), з огляду на наступне.

Відповідно до п. 8 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом ДПА України від 29.10.1999 № 599, для визначення результатів власної підприємницької діяльності на підставі хронологічного відображення здійснених господарських і фінансових операцій платник єдиного податку-фізична особа веде Книгу обліку доходів і витрат згідно із додатком 10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 12.04.1993 № 12. При цьому, обов'язковому заповненню підлягають лише графи «період обліку», «витрати на виробництво продукції», «сума виручки (доходу)», «чистий доход».

Відповідно до п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, вся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Приписи п. 1.2 наведеного Положення визначають оприбуткування готівки, зокрема, як проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у книзі обліку доходів і витрат.

Таким чином, невідображення фізичною особою-підприємцем, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва, в книзі обліку доходів і витрат сум виручки від реалізації продукції (товарів), що підтверджуються розрахунковими документами, є неоприбуткуванням готівки у касі.

Відповідно до п.1 Указу Президента від 12.06.1995 № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» штрафні санкції застосовуються в п'ятикратному розмірі від суми неоприбуткованої готівки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, при перевірці даних книги обліку доходів та витрат від 18.04.2006 № 12275 та порівнянні їх з відомостями Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 встановлено розбіжності між сумою виручки, відображеної в книзі обліку доходів і витрат, та сумами виплат позивачеві, проведених підприємствами, які придбавали у нього права на користування об'єктами нерухомості. Неоприбуткування отриманих готівкових коштів у розмірі 360 945,34 грн. та порушення норм податкового законодавства свідчить про обґрунтованість підстав застосування податковим органом до позивача штрафних санкцій у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

За приписами ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідації його наслідків.

В свою чергу, штрафні (фінансові) санкції за порушення норм з регулювання обігу готівки за своєю правовою сутністю є адміністративно-господарськими санкціями і їх застосування врегульовано нормами ст. 238 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше одного року з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Дія цієї статті розповсюджувалася на спірні правовідносини, оскільки штрафні санкції накладено 22.07.2010, а норми ст.102, 114 Податкового кодексу України, якими передбачено більш тривалі строки застосування штрафних санкцій, не набули чинності.

Суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою той факт, що санкції частково застосовано контролюючим органом за період, що не охоплений межами річного строку застосування адміністративно-господарських санкцій, передбаченого нормами ст. 250 Господарського кодексу України. У зв'язку з цим, рішення № 0071901701 від 22.07.2010 не можна вважати законним в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 1 702 121,70 грн. (1 804 726,70 - 102 605,00 (20 521,00*5) = 1 702 121,70), тобто за період до 22.07.2009.

З наведеного вбачається, що суд апеляційної інстанції мав вагомі підстави для скасування незаконного рішення суду першої інстанції, прийнятого без застосування норм ст. 250 Господарського кодексу України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи касаційної скарги наведеного не спростовують та не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 у справі № 2-а-8912/10/1570 (8912/10/1570) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна