Ухвала суду № 38212263, 19.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2014 р. м. Київ К/9991/12263/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українське атомне видавництво»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012

у справі № 2а-36/11/1070

за позовом Державної податкової інспекції у м. Славутичі Київської області

до Приватного акціонерного товариства «Українське атомне видавництво»,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Зодчій-1»

про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2011 відмовлено у задоволенні позовних вимог Державної податкової інспекції у м. Славутичі Київської області (надалі - позивач, ДПІ у м. Славутичі Київської області) до Приватного акціонерного товариства «Українське атомне видавництво», (надалі - відповідач-1, ПАТ «Укратомвидав») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Зодчій-1» (надалі - відповідач-2, ТОВ «Зодчій-1») про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між відповідачами договір відповідає вимогам закону, виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, проведені господарські операції відображені сторонами правочину в бухгалтерському та податковому обліках, а наявність у відповідачів умислу на укладення угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, належними доказами суб'єктом владних повноважень не підтверджено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012 скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2011 та прийнято нове рішення про задоволення позову.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач-1 звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012 та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2011.

Позивач не надав письмових заперечень, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Відповідач-2 заяви про приєднання до касаційної скарги відповідача-1 не надав.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, на підставі частини першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до част. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ «Укратомвидав» (до перейменування мало назву ЗАТ «Українське атомне видавництво») має ліцензію № 208320, видану 20.01.2005 на підставі рішення № 193 Державного комітету України з будівництва та архітектури, на здійснення будівельної діяльності, зокрема, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівель і споруд, будівництво і монтаж інженерних і транспортних мереж. Строк дії ліцензії - з 20.01.2005 до 20.01.2010.

ТОВ «Зодчій-1» має ліцензію № 488068, видану 26.07.2009 на підставі рішення №13-Л Державного комітету України з будівництва та архітектури, на здійснення будівельної діяльності, зокрема, улаштування покрівель. Строк дії ліцензії - з 26.07.2009 до 26.07.2012.

У травні 2010 року посадовими особами ДПІ у м. Славутичі Київської області проведено планову виїзну документальну перевірку ПАТ «Укратомвидав» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2009, про що складено акт від 27.05.2010 № 259/23/24885408. В акті перевірки зазначено, що згідно з даними інформаційних ресурсів ДПС України (звітних даних ТОВ «Зодчій-1») в період здійснення операцій основні засоби у цієї юридичної особи були відсутні, на підприємстві працювала 1 особа. Крім того, в ході перевірки встановлено, що відповідні переліки посадових осіб ТОВ «Зодчій-1», які мають доступ на режимну територію колишнього уранового виробництва ВО «ПХЗ», відсутні.

За таких обставин посадовими особами податкового органу зроблено висновок про неможливість здійснення ТОВ «Зодчій-1» робіт, які є предметом договору на виконання будівельно-монтажних робіт від 12.10.2009 № 175, і про те, що вказаний договір субпідряду укладено між ЗАТ «Українське атомне видавництво» та ТОВ «Зодчій-1» без наміру досягнути реальні правові наслідки.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір від 12.10.2009 № 175 порушує встановлений публічний порядок та є укладеним з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, тому є нікчемним.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись із висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що касаційна скарга відповідача-1 підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ЗАТ «Українське атомне видавництво» (замовник) та ТОВ «Зодчій-1» (виконавець) укладено договір від 12.10.2009 № 175 субпідряду на виконання будівельно-монтажних робіт з улаштування покрівлі адміністративного будинку та виробничої бази ВВО в м. Дніпродзержинськ, договірна ціна склала 285 000,00 грн. (з урахуванням податку на додану вартість - 47 500,00 грн.).

Вказаний договір субпідряду було укладено на виконання іншого довгострокового договору (договору генерального підряду) від 23.04.2007 № 14, укладеного між ДП « 38ВІТЧ» (замовник) та ЗАТ «Українське атомне видавництво» (підрядник), згідно з яким відповідач-1 зобов'язувався виконати проектні і будівельно-монтажні роботи з реконструкції об'єкта «Інженерно-технічного комплексу охорони режимної території колишнього уранового виробництва ВО «ПХЗ».

Вартість робіт за договором субпідряду від 12.10.2009 № 175 склала 282 897,60 грн., що підтверджується довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за листопад 2009 року, складеною за типовою формою КБ-3, затвердженою наказом Державного комітету статистики України та Державного комітету з будівництва та архітектури від 21.06.2002 № 237/5. Факт виконання робіт підтверджено податковою накладною від 19.11.2009 № 1911/09-1 та актами приймання виконаних підрядних робіт, складеними за типовою формою КБ-2в, затвердженою наказом Державного комітету статистики України та Державного комітету з будівництва та архітектури від 21.06.2002 № 237/5. Перерахування коштів засвідчено випискою з банківського рахунку про перерахування коштів у сумі 282 897,60 грн. замовником на рахунок ТОВ «Зодчій-1» платіжним дорученням від 19.11.2009 № 451.

Кошти у сумі 235 748,00 грн., отримані ТОВ «Зодчій-1» в оплату за виконані роботи, включено ЗАТ «Українське атомне видавництво» до складу валових витрат у ІV кварталі 2009 року та відображено у бухгалтерському обліку.

Згідно з умовами договору від 23.04.2007 № 14, укладеного між відповідачем-1 та ДП «38ВІТЧ», допуск на територію будівельного майданчика регламентується ст. 64 Закону України від 08.02.1995 № 39/95-ВР «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», згідно з якою допуск осіб до роботи на ядерних установках з ядерними матеріалами і об'єктах, призначених для поводження з радіоактивними відходами, іншими джерелами іонізуючого випромінювання, надає керівник підприємства, установи, організації за наявності позитивних висновків спеціальної перевірки всіх відомостей, що подають про себе особи, які бажають виконувати роботи на ядерних установках з ядерними матеріалами і об'єктах, призначених для поводження з радіоактивними відходами, іншими джерелами іонізуючого випромінювання, відповідно до вимог цього Закону.

У договорі зазначено, що сторони після підписання договору обмінюються переліком осіб, які уповноважені представляти їх на будівельному майданчику, а також визначають об'єм їх повноважень.

Як вбачається з листа ДП « 38ВІТЧ» від 18.09.2010 № 874 на адресу Броварської ОДПІ, ДП « 38ВІТЧ» не здійснювало облік чисельності працюючих. Допуск робітників, задіяних у виконанні будівельно-монтажних робіт на території колишнього уранового виробництва ВО «ПХЗ», відбувався згідно документів, що посвідчують особу, на підставі списків на право проходу, складених ЗАТ «Українське атомне видавництво», затверджених відповідними службами ДП « 38ВІТЧ». При цьому, виділення осіб за належністю до субпідрядних підприємств чи організацій у зазначених списках не здійснювалось.

Таким чином, суд першої інстанції доречно звернув увагу на те, що твердження податкового органу про те, що працівники ТОВ «Зодчій-1» ніяких робіт на території колишнього уранового виробництва ВО «ПХЗ» не виконували, оскільки не отримували допуску, ґрунтується на суб'єктивних припущеннях посадових осіб органу владних повноважень і документально жодним чином не підтверджується.

Відповідно до част. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 208 Господарського кодексу України визначено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок та є нікчемним, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що для визнання угоди недійсною на підставі ст. 207 Господарського кодексу України та застосування конфіскаційних адміністративно-господарських санкцій в порядку ст. 208 цього Кодексу (стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином) необхідним є встановлення наявності суб'єктивного наміру сторін порушити вимоги закону при укладенні відповідного договору.

Правове вирішення окресленої ситуації очевидне, якщо у відносинах між контрагентами мала місце зловмисна домовленість представника однієї сторони з іншою.

Для того, щоб намір однієї особи міг бути підставою для висновку про укладення зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, він має бути підтверджений певними засобами доказування, які б давали можливість судити про наявність волі та безпосередній зміст такої волі (усвідомлення протиправності угоди, свідоме очікування настання протиправних наслідків тощо).

А, відтак, суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений відповідним компетентним судовим органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доведення.

Водночас, позивачем не надано суду жодного обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, яким встановлено наявність вини у формі протиправного умислу конкретних посадових осіб відповідачів щодо ухилення від сплати податків, отримання податкової вигоди або порушення публічного порядку шляхом укладення господарських договорів.

Оскільки укладений між відповідачами договір у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що встановивши відсутність умислу сторін порушити вимоги закону під час укладення спірної угоди, зокрема, відсутність доказів усвідомлення учасниками угоди протиправності цієї угоди і невідповідності її мети інтересам держави та суспільства, доказів прагнення або свідомого допускання настання протиправних наслідків, тобто, встановивши відсутність ознак нікчемності вказаної угоди, суд першої інстанції правомірно відмовив ДПІ у м. Славутичі Київської області у задоволенні позову про стягнення коштів, одержаних за нікчемним правочином.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про те, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, що прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Згідно статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Положення ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до ч. 5 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ч. 1 та 5 ст. 94, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українське атомне видавництво» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012 у справі № 2а-36/11/1070 скасувати.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2011 у справі № 2а-36/11/1070 залишити в силі.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Українське атомне видавництво» (07100, м. Славутич, вул. 77-ої Гвардійської дивізії, буд. 7, код ЄДРПОУ 24886408) 1 980,28 грн. (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят гривень двадцять вісім копійок) судових витрат.

4. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна