Ухвала суду № 38207353, 10.04.2014, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-602, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Комшелюк Т.О.

Суддя-доповідач:Котік Т.С.

УХВАЛА

іменем України

"10" квітня 2014 р. Справа № 817/81/14

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Котік Т.С.

суддів: Жизневської А.В.

Малахової Н.М.,

при секретарі Сидорук Р.М. ,

за участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "26" лютого 2014 р. у справі за позовом Приватного підприємства "ПВКФ Терен" до Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень ,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року позовні вимоги Приватного підприємства "ПВКФ Терен" задоволено.

Визнано протиправними та скасовано у повному обсязі податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області №0000152342 та №0000162342 від 20 січня 2011 року. Вирішено питання про відшкодування позивачу судових витрат.

В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить судове рішення скасувати та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову. Зокрема, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не врахував обставин, які встановлено під час перевірки та які свідчать про порушення позивачем Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Розглянувши справу, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи убачається, що посадовими особами податкової інспекції за результатами планової виїзної перевірки Приватного підприємства "ПВКФ Терен" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за період з 01.04.2009р. по 30.09.2010р., складено акт № 2/23-100/13987031 від 06.01.2011 року (а. с. 73-111).

У відповідності до висновків акту перевірки, ПП "ПВКФ Терен" порушено, зокрема: пп. 1.20 ст.1, пп.7.4.1., пп.7.4.3. п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток всього у сумі 2689106 грн., в т.ч. т 2 кв. 2009 року на суму 486386грн., за 3 кв. 2009 року па суму 517898грн., за 4 кв. 2009 року на суму 323889грн., за 1 кв. 2010 року на суму 229281грн., за 2 кв. 2010 року на суму 566447грн., за 3 кв. 2010 року на суму 565205грн.; п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1008412грн., в т.ч. за травень 2009 року на суму 143694грн., за червень 2009 року на суму 136676грн., за грудень 2009 року на суму 89461грн., за січень 2010 року на суму 7851 грн., за квітень 2010 року на суму 111922 грн., за травень 2010 року на суму 158686 гри., за червень 2010 року на суму 158903грн., за липень 2010 року на суму 23647грн., за серпень 2010 року на суму 177572грн.

Зазначених висновків податковий орган дійшов у зв"язку з тим, що позивач за період, що перевірявся, здійснював діяльність з гуртово-роздрібної торгівлі пивом та безалкогольними напоями. В ході проведення вибіркової перевірки встановлено, що з 01.04.2009 року по 30.09.2010 року підприємство ПП "ПВКФ Терен" занижувало дохід від реалізації товарів, робіт, послуг шляхом заниження ціни реалізації для покупців, що здійснюють розрахунки в готівковій формі через реєстратори розрахункових операцій у порівнянні з цінами реалізації для покупців, що здійснюють розрахунки у безготівковій формі.

При цьому, посилаючись на норми пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якими встановлено, що звичайною є ціна, що зафіксована у договорах з непов'язаними особами, відповідачем взято за основу при визначенні звичайних цін позивачу, договори №30 від 17.02.2009 з КП "ГРО ОСС", № 84 від 21.01.2009 з Олександрійським споживчим товариством, №129 від 16.01.2009 зі Шпанівським споживчим товариством, якими передбачено, що продавець зобов'язується передати товар у власність покупцю по найменуваннях, у кількості і по цінах, зазначених у накладних, що є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його. Ціни на товар вказуються продавцем у видатковій накладній на день її виписки.

При визначенні ціни з ТОВ "Край" у договорі №57 від 01.07.2008 зазначено, що постачальник поставляє, а покупець оплачує товари за цінами, зазначеними у специфікації, затвердженої договором.

На підставі висновків акту перевірки, начальником ДПІ у м. Рівне було прийнято Рішення №2 від 27.12.2010 року про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість ПП "ПВКФ Терен", яким встановлено, що згідно видаткових накладних для фізичних осіб, що розраховуються готівкою ціна продажу на пиво "Оболонь світле 0,5л" становила 1,54 - 1,63грн., а для юридичних осіб - 1,85-2,17грн., ціна продажу на пиво "Оболонь 1 л" становила 3,68грн., а для фізичних осіб та 5,29грн. для юридичних, ціна продажу на воду "Острозька мінеральна 1.5л" для фізичних осіб становила 1,53грн., для юридичних - 2,42грн. (а. с. 186).

Отже, відповідачем встановлено заниження доходів від продажу товарів (робіт, послуг) у періоді, що перевірявся на загальну суму 10756422грн., в т.ч. за 2 кв. 2009 року на суму 1945542грн., за 3 кв. 2009 року на суму 2071591грн., за 4 кв. 2009 року на суму 1295557грн., за 1 кв. 2010 року на суму 917123грн., за 2 кв. 2010 року на суму 2265790 гри., за 3 кв. 2010 року на суму 2260819грн.

Наслідком встановленого заниження доходів стало: заниження податку на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 2689106 грн., в т.ч. за 2 кв. 2009 року на суму 486386 грн., за 3 кв. 2009 року на суму 517898грн., за 4 кв. 2009 року на суму 323889грн., за 1 кв. 2010 року на суму 229281грн., за 2 кв. 2010 року на суму 566447грн., за 3 кв 2010 року на суму 565205грн.; заниження податку на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 1008412грн., в т.ч. за травень 2009 року на суму 143694грн., за червень 2009 року на суму 136676грн., за грудень 2009 року на суму 89461грн., за січень 2010 року на суму 7851 грн., за квітень 2010 року на суму 111922 грн., за травень 2010 року на суму 158686 гри., за червень 2010 року на суму 158903грн., за липень 2010 року на суму 23647грн., за серпень 2010 року на суму 177572грн.

Виходячи зі змісту акту перевірки відповідача, судом першої інстанції встановлено, що висновки акту при визначенні грошових зобов'язань позивачу базуються з посиланням на рішення відповідача про застосування звичайних цін №2 від 27.12.2010 року (а. с. 77, 83, 84, 87, 186).

На підставі висновків акту перевірки та в результаті встановлених порушень відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000152342 та №0000162342 від 20.01.2011р., якими збільшена сума грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 2689106грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 672277грн. ( а. с. 10) та збільшена сума по податку на додану вартість у розмірі 1008412 та штрафна санкція в сумі 252103грн. (а. с. 9) .

Надаючи правову оцінку спірним податковим повідомленням-рішенням, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем не доведено правомірності винесених податкових повідомлень-рішень, а відтак, позовні вимоги позивача належать до задоволення повністю.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, визначення звичайної ціни встановлено в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994р. (редакція Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР) (далі Закон №334).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), з метою оподаткування, доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно положень пункту 4.1. статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Пунктом 1.18 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

За змістом підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

В свою чергу, порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентовано підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Підпунктами 1.20.3 - 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України № 334 встановлені особливі правила визначення звичайної ціни для окремих видів продажу товарів, робіт і послуг.

В усіх інших випадках суб'єкт господарювання, встановлюючи договірну ціну, має враховувати рівень звичайних цін, визначений відповідно (але не виключно) до методу співставних цін, який міститься у підпункті 1.20.2 зазначеного Закону.

Для визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг) на підставі методу співставних цін використовується інформація про укладені підприємством на момент продажу такого товару договори з ідентичними або однорідними товарами у співставних умовах.

При цьому умови договорів на ринку ідентичних (а в разі їх відсутності - однорідних) товарів визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована.

Враховуючи приписи зазначених правових норм, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що відповідачем застосовано звичайні ціни методом співставних цін, а не непрямим методом, як стверджує позивач.

Як встановлено судом першої інстанції, на обґрунтування звичайних цін, відповідачем був направлений позивачу запит від 10.12.2010р. №53594/23-121, який не оформлений у відповідності до податкового законодавства (а. с. 55), а тому позивачем надано відповідь та звернуто увагу на недоліки запиту, яка зареєстрована у ДПІ 17.12.2010р. (а. с. 56).

22.12.2010р. податковим органом направлений належним чином оформлений запит №55019/23-121 щодо обґрунтування рівня звичайних цін в якому визначений термін надання такого обґрунтування до 28.12.2010р. (а. с. 57).

Проте, до спливу часу, визначеному у запиті від 22.12.2010 року, податковим органом 27.12.2010р. самостійно прийнято рішення №2 про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань (а. с. 186).

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що прийняття такого рішення є передчасним, так як зазначеним рішенням фактично позбавлено позивача надати розрахунок та обґрунтування рівня звичайної ціни. При прийнятті рішення №2 відповідачем не були досліджені та залишились поза увагою такі фактори, як надбавки чи знижки до ціни, зокрема, знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів.

Так, судом першої інстанції встановлено, що наказами по підприємству для внутрішнього використання від 30.12.2008р. №23 та від 27.12.2009р. №20 "Про комерційну політику підприємства" на 2009 та 2010 роки, відповідно, встановлені цінові умови для покупців, що здійснюють розрахунки у безготівковій формі (а. с. 53-54).

Окрім того, змістом довідки про ціноутворення по підприємству за період 2008-2010р. судом встановлено, що при формуванні цін для клієнтів мережі споживчих товариств враховано додаткові витрати по відношенні до цін діючих у магазині ПП ПВКФ "ТЕРЕН", які пов'язані: з доставкою товарів у торгові точки вище вказаних організацій та поверненням зворотної тари (витрати на паливно-мастильні матеріали, амортизаційні витрати транспорту, витрати на оплату праці водіїв, торгових представників та експедиторів); витрати по товарному кредиту (відтермінуванням по оплаті за товар 30 календарних днів і більше); додаткові адміністративні витрати (проведення бухгалтерських звірок, податковий облік, тощо). (а. с. 120).

Тобто, проаналізувавши зазначені обставини, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що збільшення ціни на товар для підприємств, було здійснено з врахуванням певних обставин, які при проведенні перевірки та винесенні рішення про застосування звичайних цін, не досліджувались відповідачем та взагалі залишились поза його увагою. Проте, такі документи підтверджують правомірність формування позивачем звичайних цін на товари для покупців, що здійснюють розрахунки в готівковій формі через реєстратори розрахункових операцій, які, на думку відповідача, є заниженими.

Також, позивачем надані ксерокопії фіскальних чеків (2010р.), видаткові накладні за 2008, 2009 роки, що доводять обставини щодо продажу товарів, ціни які, на думку відповідача, є заниженими (а. с. 136-139, 158-185).

Не зважаючи на відсутність інших первинних документів, на які безпосередньо посилався відповідач в акті перевірки при прийнятті рішення про застосування звичайних цін, а саме: договори №30 від 17.02.2009 з КП "ГРО ОСС"; № 84 від 21.01.2009 з Олександрійським споживчим товариством; №129 від 16.01.2009 зі Шпанівським споживчим товариством; з ТОВ "Край" №57 від 01.07.2008, які не надані сторонами на вимогу суду, суд правильно зазначив про безпідставність та необґрунтованість висновків відповідача щодо заниження позивачем ціни продажу товарів для фізичних осіб, що здійснювали розрахунки в готівковій формі.

Судом першої інстанції обгрунтовано відхилено доводи позивача про те, що відповідач повинен був звернутися до суду з позовом про стягнення нарахованих податкових зобов"язань.

Так, виходячи з вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів перевірки, рішення про застосування звичайних цін та рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін не є тотожними як за формою, так і за змістом, оскільки рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань складається із зазначенням дати та номера наказу, назви та коду ЄДРПОУ платника податків, що перевіряється, підстав для застосування звичайної ціни, передбачених законом з питань оподаткування тощо.

Натомість рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін приймається за формою, встановленою додатком 9 до наказу ДПАУ №756.

В даному випадку відповідачем приймались не рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів перевірок, затверджених Наказом ДПАУ №756 (в редакції від 09.08.2010р. - чинній на час виникнення спірних правовідносин), а податкові повідомлення-рішення у відповідності до ст. 58 Податкового кодексу України.

Проте, надаючи правову оцінку зазначеним податковим повідомленням-рішенням, суд першої інстанції правильно зазначив, що в порушення п.58.1. ст.58 ПК України позивач не отримував розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій. Не надано податковим органом такий розрахунок і на вимогу суду.

Також, є правильними висновки суду, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення не вважаються відкликаними у зв"язку з тим, що їх не було розглянуто по суті рішенням ДПА України, оскільки таке твердження позивача не узгоджується з приписами ст.56 ПК України.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем до ДПА України надсилалась повторна скарга, зокрема, на оскаржувані податкові повідомлення-рішення (а. с. 42-49).

27.04.2011р. ДПА України прийнято рішення про продовження розгляду скарги до 10.06.2011р. (а. с. 50).

10.06.2011р. за №10864/6/25-0415 ДПА України прийнято рішення про результати розгляду справи, яким зазначено: "Щодо податкових повідомлень - рішень ДПІ у м. Рівне від 20.01.11 №0000152342 і №0000162342, виданих на підставі акта перевірки від 06.01.11 №2/23-100/13987031, якими визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ із застосуванням звичайних цін на підставі рішення начальника ДПІ у м. Рівне від 27.12.10 № 2, то ДПА у Рівненській області повідомила (лист від 08.06.11 №11365/8/25-16/82-83), що з метою стягнення в дохід держави податкових зобов'язань ДПІ у м. Рівне подано до Рівненського окружного адміністративного суду позовну заяву від 08.06.11 за №35513/10-15 про нарахування та стягнення з ПП "ПВКФ Терен" в дохід держави грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість" (а. с. 51-52).

Отже, є правильним висновок суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДПА України не розглянуті по суті.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції здійснив розгляд даної справи за наявними в матеріалах справи доказами та прийшов до правильного висновку, що відповідачем не доведено правомірність винесених податкових повідомлень-рішень, а відтак, позовні вимоги позивача належать до задоволення повністю.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять фактів невірного застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, а тому колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "26" лютого 2014 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.С. Котік

судді: А.В. Жизневська

Н.М. Малахова

Повний текст cудового рішення виготовлено "11" квітня 2014 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу Приватне підприємство "ПВКФ Терен" вул.Старицького,37А,м.Рівне,33000

3- відповідачу Державна податкова інспекція у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області вул. Відінська,8,м.Рівне,33023

- ,