Ухвала суду № 38203170, 08.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/18751/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрівська Н.А. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

08 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменко В.В., Шурко О.І.

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2013 року Київський міський центр зайнятості (далі - Позивач, КМЦЗ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі - Відповідач, ОСОБА_2) про стягнення з Відповідача на Користь Позивача коштів у розмірі 2424,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2014 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач, вказавши недостовірні відомості щодо свого статусу як безробітного, незаконно отримував грошову допомогу по безробіттю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Наголошує на тому, що судом невірно застосовано приписи ч. 2 ст. 99 КАС України та не досліджено правильність обрахування Позивачем суми стягнення.

У судовому засіданні Апелянт вимоги апеляційної скарги підтримав.

Позивач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення відповідача, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 26.11.2008 року звернувся до Святошинського районного центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного, виплатою допомоги по безробіттю, у якій зазначив, що на даний час не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, не є найманим працівником, пенсію на пільгових умовах не отримує, не уклав договорів цивільно-правового характеру і не зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Наказом від 26.11.2008 року №9583-231 Відповідачу було надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю.

За запитом Святошинського районного центру зайнятості Печерським Позивачем було проведено розслідування обґрунтованості виплати матеріального забезпечення ОСОБА_2, за результатами якого складено акт від 25.06.2009 року №133, яким зафіксовано, що Відповідач працював у ТОВ «КП-Адвертайзинг» та отримував дохід з 01.09.2006 року по день складення акту. Дані обставини підтверджуються наданим у ході проведення розслідування наказом від 01.09.2006 року № 32 про прийняття на посаду громадянина ОСОБА_2 та копією трудової книжки (а.с. 14, 15).

У зв'язку з вищезазначеним, Відповідачу було припинено виплату допомоги по безробіттю з 18.06.2009 року, що підтверджується копією наказу від 09.07.2009 року № 9591-128.

Зі змісту копії довідки-розрахунку від 10.07.2009 року № 03-60/3661 та повідомлення від 10.07.2009 року № 03-60/3662 вбачається, що у період перебування ОСОБА_2 на обліку у Святошинському районному центрі зайнятості (з 26.11.2008 року по 17.06.2009 року) Апелянту було виплачено 2424,00 грн. допомоги по безробіттю.

Наказом Святошинському районному центрі зайнятості від 09.07.2009 року № 20 було вказано Відповідачу на необхідність повернення ним незаконного отриманих коштів у сумі 2424,00 грн.

На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 12, 31, 36, 38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», ст. ст. 2, 18 Закону України «Про зайнятість населення», Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2006 року № 357, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог Позивача про стягнення з Відповідача виплаченої йому допомоги по безробіттю у сумі 2424,00 грн., оскільки останній отримав статус безробітного на підставі неправдивих даних про свою особу.

З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Відповідно ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон) застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Приписами п.п. 1, 8 ч. 1 ст. 31 Закону передбачено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного, призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості.

Положеннями п. «а» ч. 3 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» закріплено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном, у фізичних осіб.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції та вбачається зі змісту акту розслідування від 25.06.2009 року №133 Відповідач у період з 01.09.2006 року по 25.06.2009 року працював на ТОВ «КП-Адвертайзинг» та отримував дохід, що на законодавчому рівні виключає можливість отримання допомоги по безробіттю.

Враховуючи те, що з аналізу приписів вищевказаної частини 1 ст. 31 Закону вбачається, що безумовними підставами для припинення виплати допомоги по безробіттю є: працевлаштування безробітного; призначення виплат на підставі документів, що містять неправдиві відомості, то встановлення даних фактів є імперативною підставою для припинення виплати допомоги по безробіттю у відповідності до вказаного положення Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Згідно абз. 1 ч. 3 ст. 36 Закону сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Приписами ст. 7 Закону визначено, що такими видами забезпечення, зокрема, є допомога по безробіттю.

Відповідно до п. 6 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2006 року № 357 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок), у разі встановлення центрами зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Якщо відомості про доходи є недостовірними з вини особи, центри зайнятості припиняють відповідні виплати, а суми здійснених з дня призначення виплат стягуються з такої особи.

Положенням п. 7 Порядку закріплено, що рішення про повернення коштів особою та відшкодування коштів роботодавцем приймається директором центру зайнятості і оформляється наказом.

За таких обставин, приймаючи рішення про стягнення з Відповідача виплаченої йому допомоги по безробіттю, Позивач діяв у межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Поряд з цим, оцінюючи доводи Апелянта про порушення судом першої інстанції приписів ст. 99 КАС України щодо застосування до даних правовідносин шестимісячного строку позовної давності, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Проте, приписами ч. 4 ст. 38 Закону закріплено, що строк давності в разі стягнення штрафних санкцій, передбачених цим Законом та Законом України «Про зайнятість населення», адміністративних штрафів, а також інших видів заборгованості перед Фондом не застосовується.

Враховуючи те, що норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» є спеціальними щодо регулювання правових, фінансових та організаційних засад загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, то, як вірно зазначено судом першої інстанції, при вирішенні питання застосування строку давності щодо стягнення заборгованості з Відповідача необхідно керуватися саме приписами ч. 4 ст. 38 Закону, а не ч. 2 ст. 99 КАС України.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком Окружного адміністративним суду м. Києва про те, що до даних правовідносин строк позовної давності не застосовується.

Оцінюючи доводи Апелянта про неправильність обрахунку Позивачем суми заборгованості з виплат по безробіттю, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

ОСОБА_2 звертає в апеляційній скарзі увагу суду на те, що ним було фактично отримано не 2424,00 грн. виплат по безробіттю, а 1848,00 грн. При цьому, додає копії звітів про стан рахунку за розрахункові періоди з 26.11.2008 року по 25.12.2008 року (12,00 грн.), з 26.12.2008 року по 26.01.2009 року (303,48 грн.), з 27.01.2009 року по 25.02.2009 року (325,17 грн.), 26.02.2009 року по 25.03.2009 року (358,00 грн.), 26.03.2009 року по 27.04.2009 по 27.04.2009 року (257,63), з 28.04.2009 року по 25.05.2009 року (339,91 грн.), 26.05.2009 року по 25.06.2009 року (252,03 грн.) (а.с. 139-145). Згідно копій даних розрахунків Відповідач отримав грошові кошти у сумі 1848,22 грн.

Проте, як вбачається зі змісту відомостей №239 (а.с. 75), № 249 (а.с. 83), № 5 (а.с. 74), №22-В (а.с. 77), № 35-Б (а.с. 100), № 54-Г (а.с. 102), № 65 (а.с. 115), №79 (а.с. 124), № 100 (а.с. 133), Відповідачу були нараховані грошові кошти: 12,00 грн., 303,48 грн., 325,17 грн., 357,92 грн., 257,56 грн., 339,87 грн., 252,00 грн., 232,65 грн., 343,35 грн.

Зі змісту поданих ОСОБА_2 копій звітів про стан рахунку № 26259505000110 вбачається, що нараховані згідно відомостей кошти зараховувались на рахунок Відповідача на наступний місяць за місяцем, за який здійснено нарахування згідно відомостей. Однак, ОСОБА_2 подав копії звітів про стан рахунку за період з 26.11.2008 року по 25.06.2009 року, при цьому з останнього звіту випливає, що Відповідач отримав у період з 26.05.2009 року по 25.06.2009 року суму коштів у розмірі 252,03 грн., що була нарахована йому відповідно до відомостей № 65. Разом з тим, Апелянтом не подано копій звітів про стан рахунку за липень 2009 року, оскільки суми коштів, які нараховані останньому у періоди з 19.05.2009 року по 22.05.2009 року та з 19.06.2009 року по 23.06.2009 року могли бути отримані ОСОБА_2, зокрема, і у липні 2009 року.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає твердження Апелянта про неправильність розрахунку Позивачем його заборгованості необґрунтованим.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.