Постанова № 38202379, 14.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 квітня 2014 року № 826/2595/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Воля Кабель»до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.12.2013 №№0001724210, 0001734210, 0001744210, 0001754210.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.12.2013 №№0001724210, 0001734210, 0001744210, 0001754210.

Ухвалою суду від 03.03.2014 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 20.03.2014, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту, витрат, податку на доходи фізичних осіб, податку на прибуток іноземних юридичних осіб є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки, в тому числі, встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту та витрат. Крім того, контролюючий орган посилається на заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб та податку на прибуток іноземних юридичних осіб.

За таких обставин, податковий орган просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч.4 ст. 122 КАС України за поданим сторонами письмовим клопотанням про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09 грудня 2013 відповідачем, на підставі акта перевірки №1421/42-10/30777913 від 22.11.2013, з урахуванням висновків про результати розгляду заперечень від 05.12.2013 №143/1421/42-10/30777913, прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0001734210, яким позивачу за порушення п.п.7.2.3, 7.2.6, 7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.185.1, 183.6, 187.8, 190.2, 198.3, 198.6, 201.1, 201.6 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 15 056 739грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 14 890 192грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 166 547грн.;

- №0001724210, яким позивачу за порушення п.п.5.1, 5.2, 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.135.15, 138.1, 138.2, 139.1.9, 153.8 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на загальну суму 5 042 264грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 4 035 160грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1 007 104грн.;

- №1001744210, яким позивачу за порушення п.13.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.160.1, 160.2 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток іноземних юридичних осіб» на загальну суму 510 621,02грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 465 328,95грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 45 292,07грн.;

- №0001754210, яким позивачу за порушення п.п.164.2.17, 164.5, 167.1, 176.2.6, 119.2, 177.6, 178.1, 178.2, 178.4, 178.5 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» на загальну суму 243 219,34грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 194 228,45грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 48990,89грн.

Як вбачається з акта перевірки, рішень про результати розгляду заперечень позивача та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на наступних обставинах.

Так, стосовно векселів, контролюючий орган посилається на те, що внаслідок внесення 15.01.2012 змін до Закону України «Про інвестиційну діяльність» шляхом виключення векселів з переліку об'єктів інвестиційної діяльності, позивачем неправомірно відображено інформацію в Додатку ЦП до Декларації з податку на прибуток за 2012, внаслідок чого занижено доходи на суму коштів, які надійшли на р/р підприємства в розмірі 18 894 822грн.

В частині формування позивачем витрат та податкового кредиту, відповідач посилається на нікчемність та фіктивність господарських взаємовідносин позивача і ТОВ «Офіс Констракшн» з огляду на акти про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Офіс Констракшн» на його постачальника ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», а також матеріали кримінальної справи №02/11/8048, порушеної за ст.212 КК України відносно директора останнього.

В частині неправомірного, на думку відповідача, формування позивачем податкового кредиту в сумі 86664грн. по ПП «Кика», контролюючий орган посилається на недекларування даним контрагентом позивача власних податкових зобов'язань з ПДВ в сумі 86664грн. та, як наслідок, відсутності у позивача права на віднесення даної суми до податкового кредиту.

В частині посилань на протиправність формування позивачем податкового кредиту в сумі 78181,11грн. за наслідками господарських взаємовідносин з ПП «Шуін», ТОВ «Майстербіс 2010», ТОВ «ВКФ «Мілана», ПП «Креатив Буд», ТОВ «Рокко», ТОВ «Юканц», ТОВ «НВП «Ромсат», ТОВ «Телекомпанія Пульс-ТВ», ТОВ «Медіа-Трейд Україна», відповідач посилається на акти про неможливість проведення перевірок та акти про неможливість проведення зустрічних звірок даних суб'єктів господарювання (ст.74-75 акта перевірки).

В частині неправомірного формування позивачем податкового кредиту в сумі 498 461грн. за наслідками господарських взаємовідносин з ТОВ «Телесвіт», контролюючий орган посилається на подвійне відображення позивачем ПДВ в липні 2012 та серпні 2012 за результатами взаємовідносин позивача з даним контрагентом.

Стосовно заниження податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 13 552 995грн. за квітень 2011 за наслідками господарських взаємовідносин позивача з Celecanto Investsments Limited, контролюючий орган посилається на те, що послуги (передача права власності на товарні знаки), отримані від нерезидента на митній території України, внаслідок чого є таким, що обкладаються ПДВ.

Висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток іноземних юридичних осіб ґрунтуються на тому, що ТОВ «Воля-Кабель» до перевірки не було надано довідок про підтвердження статусу нерезидентів, перелік яких вказано на сторінках 102 - 135 акта перевірки.

Доводи контролюючого органу про заниження позивачем грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб ґрунтуютьсь на тому, що позивач співпрацював з фізичною особою-підприємцем, яка насправді є адвокатом. До того ж, списання палива співробітникам в неробочий, на думку відповідача, час та надання коштів на представницькі витрати, розцінено відповідачем як надання власним співробітникам необґрунтованих додаткових благ, внаслідок чого такі суми за результатами перевірки знято з витрат та, як наслідок, донараховано ПДФО.

Окружний адміністративний суд м. Києва критично ставиться до таких висновків відповідача, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді позивачем укладено 7 договорів продажу простих векселів за пред'явленням (ст.15 - 23 акта перевірки) на суму 19 113 663,90грн.

Дана сума включена до загальної суми рядку 3.1 «доходи звітного періоду» Додатку ЦП до Декларації з податку на прибуток за 2012 (25 072 764 + 19 113 663,9 = 44 186 428) (а.с.194 том 3).

Згідно ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» «вексель» - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Частиною першою статті 194 Цивільного кодексу України встановлено, що цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 195 Цивільного кодексу України в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів як боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання.

Таким чином, виключення векселя із об'єктів інвестиційної діяльності відповідно до положень чинного законодавства, не може позбавити його статусу цінного паперу.

Відповідно до пункту 153.8 статті 153 Податкового кодексу України (в редакції від 17.12.2012) для цілей цього підпункту під терміном «доходи» слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну, викупу емітентом, погашення або інших способів відчуження цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, а також вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном, викупом емітентом, погашенням або відчуженням.

До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податку, яка погашається у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням. Під терміном «витрати» слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю (у тому числі емітенту під час розміщення) цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, як компенсація їх вартості. До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням. Платник податку веде відокремлений облік фінансових результатів операцій з цінними паперами в розрізі окремих видів цінних паперів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, в тому числі окремий облік операцій з цінними паперами, придбаними під час їх розміщення, повторного продажу емітентом чи в результаті здійснення внеску до статутного капіталу. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами. Витрати платника податку, понесені при придбанні цінних паперів, які використані платником в операціях РЕПО, не враховуються у визначенні фінансових результатів за операціями з торгівлі цінними паперами протягом строку РЕПО, а враховуються при визначенні фінансових результатів за операціями РЕПО в порядку, передбаченому в пункті 153.9 цієї статті.

Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, понесені (нараховані) платником податку перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав цього ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами цього ж виду наступних звітних періодів у порядку, визначеному статтею 150 цього розділу.

Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу (обміну, викупу емітентом, погашення або інших способів відчуження) кожного з окремих видів цінних паперів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав цього ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами або іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами цього ж виду минулих періодів), прибуток включається до складу доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

Усі інші витрати та доходи платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами, визначеними цим підпунктом, враховуються у визначенні об'єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства» №1213 від 28.09.2011 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.10.2011 за №1215/19953, фінансовий результат від операцій з цінними паперами відображається в додатку ЦП (Цінні папери) до Декларації про прибуток та складається з 2 таблиць (частин). В таблиці 1 відображається фінансовий результат по операціям з цінними паперами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами. Прибуток від таких операцій з таблиці 1 переноситься в рядок 03.20 Додатку ІД, який є складовою рядка 03 ІД «Інші доходи» звітної декларації. Фінансовий результат від операцій з векселями відображається в рядку 3 «Прибуток (+) або збиток (-) від операцій з векселями» Додатку ЦП.

Отже, платник податків веде відокремлений облік фінансових результатів операцій з цінними паперами в розрізі окремих видів цінних паперів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав та відображає прибуток в складі доходів, а збитки переносяться на зменшення фінансових результатів по цим операціям в наступних періодах. При цьому, фінансовий результат від операцій з цінними паперами відображається в таблиці 1 додатку ЦП (Цінні папери) до Декларації про прибуток, в рядку 3 якої зазначається фінансовий результат від операцій з векселями.

З огляду на зазначене, фінансові результати операцій з векселями, здійснені позивачем за договорами продажу векселів (ст.ст. 15 - 23 акта перевірки), підлягали відображенню в рядку 3 додатку ЦП до декларації з податку на прибуток підприємств відповідного звітного періоду з подальшим включення цього (позитивного) значення до рядка 03.20 ЦП «Прибуток від операцій з торгівлі цінними паперами та іншими ніж цінні папери, корпоративними права» додатку ІД, який є складовою значення рядка 03 ІД «Інші доходи» звітної декларації.

З аналізу декларації позивача з податку на прибуток підприємств за 2012 з додатками, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с.194 том 3), вбачається, що позивачем фінансові результати від операцій з векселям за Договорами, були відображені в рядках 3, 3.1, 3.2 Додатку ЦП до декларації, втім прибуток від зазначених операцій цілком обґрунтовано не було перенесено до рядка 03.20 додатку ІД до декларації, внаслідок його від'ємного значення (-407865), чого рядок 03.20ЦП Додатку ІД не передбачає. З зазначеного випливає, що «доходи звітного (податкового) періоду в сумі 19 113 664грн. (ряд.3.1) від операцій з продажу векселів були задекларовані позивачем відповідно до вимог чинного законодавства щодо декларування фінансових результатів від операцій з цінними паперами.

З огляду на викладене, враховуючи те, що виключення векселя із об'єктів інвестиційної діяльності відповідно до положень чинного законодавства не може позбавити його статусу цінного паперу, а також те, що фінансові результати від операцій з векселями були задекларовані позивачем відповідно до вимог законодавства щодо декларування фінансових результатів від операцій з цінними паперами, суд дійшов висновку про те, що відповідачем було безпідставно встановлено факт порушення позивачем пункту 153.8 Податкового кодексу України в частині заниження доходу в сумі 18 894 822грн. (фактично отриманої на рахунок суми).

Стосовно посилань відповідача на заниження позивачем ПДВ та податку на прибуток підприємств за наслідками господарських взаємовідносин з ТОВ «Офіс Констракшн», ПП «Шуін», ТОВ «Майстербіс 2010», ТОВ «ВКФ «Мілана», ПП «Креатив Буд», ТОВ «Рокко», ТОВ «Юканц», ТОВ «НВП «Ромсат», ТОВ «Телекомпанія Пульс-ТВ», ТОВ «Медіа-Трейд Україна» та ПП «Кика», судом встановлено наступне.

Як вже зазначалось, фактично висновок про неправомірність формування позивачем показників податкової звітності ґрунтується на нікчемності та фіктивності господарських операцій позивача з даними контрагентами, яка встановлена на підставі актів про неможливість проведення зустрічних звірок, матеріалів досудового слідства по кримінальній справі, відсутності підприємств за місцезнаходженням та не декларуванні, наприклад, ПП «Кика», податкових зобов'язань з ПДВ.

Надаючи правову оцінку зазначеним твердженням податкового органу суд зазначає, що статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ст. 228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

При цьому, згідно статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В акті перевірки відповідачем не вірно застосовано положення ст. 228 Цивільного кодексу України, адже доводи податкового органу про протиправний умисел сторін на укладення фіктивного правочину, матеріалами справи не підтверджується, а тому спірні правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Крім того, з внесенням змін до статті 228 Цивільного кодексу України з 01.01.2011 зазначені в акті перевірки відповідачем правопорушення слід кваліфікувати як такі, що порушують інтереси держави (ст.42 акта перевірки) і в силу частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України вони повинні бути визнані недійсними в судовому порядку. Однак таких доказів відповідачем суду не надано.

Посилання відповідача в акті перевірки на ст.203, 215, 216 ЦК України (ст.35, 38 акта перевірки) є передчасними, адже згідно ст. 20 Податкового кодексу України, органам податкової служби не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності (недійсності) угод та/або укладення між позивачем Контрагентами угод, які завідомо суперечать інтересам держави, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку або фіктивному підприємництві є виключно вирок суду та/або рішення суду про визнання угоди недійсною, з урахуванням ч.4 ст.72 КАС України, наявності яких, як на час проведення перевірки так і станом на час розгляду даної справи, судом не встановлено.

Крім того, як вбачається з акта перевірки (ст.75-88), контролюючим органом здійснено аналіз первинних бухгалтерських та податкових документів за наслідками господарських взаємовідносин ТОВ «Воля Кабель» з Контрагентами, втім, не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по таким документам до податкового кредиту та витрат.

Відповідно до ст.1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

В даному випадку суд вважає за необхідне звернути увагу на помилковість тверджень податкового органу з приводу неправомірного зазначення в податкових накладних, виданих ПП «Кика», ТОВ «ТРП», ТОВ «КФ «Вердикт», ТОВ «ФІМ ОЦ Магнітогорська» в графі «вид цивільно-правового договору» відповідних рахунків (фактур) замість Договорів, в звичайному розумінні цього поняття, адже сам по собі Договір не є первинним документом, а поняття «вид цивільно-правового договору», на думку суду, слід розуміти як відповідний правочин, що є підставою для вчинення господарських операцій, чого до уваги контролюючим органом не прийнято, внаслідок чого зроблено помилковий висновок про неправильне оформлення податкових накладних.

Відповідно до п.«а» ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових та видаткових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит та витрати.

Як вже зазначалось, контролюючим органом в акті перевірки не доведено відсутності фактичного здійснення господарських операцій та не надано суду доказів (належним чином завірених копій первинних документів) які не відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV.

Суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат, а зміни в бухгалтерському обліку позивача, за наслідками взаємовідносин з контрагентом, підтверджуються контролюючим органом в самому акті перевірки.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток, як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача (мотивація відповідача по ПП «Кика), та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентом підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, доводи щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту та витрат, викладені в акті перевірки, спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Товари та послуги, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з придбання таких товарів/послуг не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи, були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість..

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було, з урахуванням чого доводи контролюючого органу про завищення позивачем витрат в сумі 315081грн. (ст.47 акта) та ПДВ в сумі 839846грн. за наслідками взаємовідносин з контрагентами, перелік яких наведено на ст. 74-75 акта перевірки, є необґрунтованими.

Стосовно посилань відповідача на те, що позивачем завищено показники рядка 16.1 Декларації «Самостійне виправлення платником помилки, що міститься в раніше поданій декларації» на суму 498 461грн. за серпень 2012 суд зазначає, що подача цього розрахунку не призвела до донарахувань податку на додану вартість і ніяк не вплинула на дані бухгалтерського обліку, що вбачається з рядка 25 Розділу 3 Уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених посилок №9050544764 від 15.08.2013, внаслідок чого збільшення позивачу грошового зобов'язання в сумі 495461грн. є неправомірним.

Враховуючи зазначене, суд не знаходить підстав, які в давали змогу погодитись з твердженням контролюючого органу щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту в сумі 1 338 307грн., внаслідок чого податкове повідомлення рішення №0001734210 від 09.12.2013 в цій частині підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Також суд під час розгляду справи дійшов висновку про необхідність визнання протиправним та скасування ППР №0001734210 від 09.12.2013 в частині 13 552 995грн., з огляду на таке.

В даному випадку позиція контролюючого органу зводиться до того, що позивачем занижено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 13 552 995грн. за квітень 2011 за наслідками господарських взаємовідносин позивача з Celecanto Investsments Limited, адже послуги (передача права власності на товарні знаки), отримані від нерезидента, на думку контролюючого органу, на митній території України та є таким, що обкладаються ПДВ.

Так, відповідно до акта прийому-передачі від 01.04.2011 Celecantro Investments Limited передав, а ТОВ «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ» прийняв право власності на знаки для товарів та послуг за свідоцтвами України відповідно до п.1 Договору, в якому зазначено, що знаки для товарів і послуг знаходяться на момент передачі у м. Лімассол, Кіпр.

Розмір плати за передачу прав власності складав 8 513 187,84 доларів США.

Згідно додатку №1 до зазначеного вище договору від 01.04.2011 ТОВ «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ» зобов'язалося сплатити: до 01.06.2011 - 2 837 729,28грн., до 01.09.2011 - 2 837 729,28грн., до 01.12.2011 - 2 837 729,28 грн.

Підпунктом 14.1.202 ПК України визначено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Підпунктом 14.1.191 ПК України передбачено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до пп. 14.1.244 ПК України товари - матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Термін нематеріальні активи визначено у пп.14.1.120 ПКУ, якими вважаються права власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об'єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном та майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном та майновими правами.

Згідно з ч.1 ст.199 Цивільного кодексу України результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов'язки відповідно до книги четвертої цього Кодексу та інших законів. .

Відповідно до ч.1 ст.418, ч.1 ст.420 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом. Одним з об'єктів права інтелектуальної власності є торговельні марки (знаки для товарів і послуг).

Таким чином, операції з купівлі торгових знаків, які здійснено ТОВ «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ» на підставі договору купівлі-продажу із Celecantro Investments Limited (м. Лімассол, Кіпр), підпадають під вчинення продажу (реалізації) товарів, згідно з пп.14.1.202. п.14.1. ст. 14 ПК України.

Відповідно пп. «а» п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу. Місцем постачання товарів є фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання.

Фактичним місцезнаходженням товарів (у вигляді товарних знаків) на момент їх постачання було м. Лімассол (Кіпр), яке знаходиться поза межами митної території України.

Зазначене підтверджується виписками з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг від 10.04.2009 №№33713, 33714, 33715, 90221, 90222, 93729, 93730, які свідчать, що власником вказаного товару у вигляді товарних знаків було Celecantro Investments Limited, про що також було зазначено і в договорі, і в акті прийому-передачі від 01.04.2011, складеному та підписаному між Celecantro Investments Limited (сторона 1) та ТОВ «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ» (сторона 2).

Таким чином, твердження перевіряючих (стор. 62 Акту перевірки) щодо необхідності донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 13 552 995грн. є помилковими, внаслідок чого ППР №0001734210 від 09.12.2013 підлягає визнанню протиправним та скасуванню в повному обсязі.

Стосовно висновків відповідача про заниження позивачем податку на прибуток іноземних юридичних осіб з огляду на те, що ТОВ «Воля-Кабель» до перевірки не було надано довідок про підтвердження статусу нерезидентів, перелік яких вказано на сторінках 102 - 135 акта перевірки судом встановлено наступне.

Відповідно до положень п.103.4 ПК України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (надалі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

У відносинах з резидентами держав, з якими Україна підписала договори про правові відносини і правову допомогу у цивільних і кримінальних справах та з резидентами держав-учасниць Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, зокрема, Російською Федерацією, ані легалізація, ані апостилювання не вимагається.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в підтвердження власної правової позиції долучено відповідні копії довідок на підтвердження статусу резидентів ТОВ «Телевізійна компанія «Новий Зір», ТОВ «Телеканал Ойкумена», ТОВ «Телеканал «Мать і Дитя», ТОВ «АртМедіа», ТОВ «Школьник ТВ», Eurosport SA, Motor TV, Chellozone EMEA Partnership, які (довідки) також надавались ТОВ «Воля - Кабель» до розгляду скарги від 18.12.2012 №811, однак оцінка яким контролюючим органом надана не була.

Пунктом 13.1 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР зі змінами та доповненнями, а також п.160.2 Податкового кодексу України передбачено утримання податку з доходів нерезидентів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми.

Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно п.18.1 ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору. Відповідна норма міститься у п. 3.2. ст.3 Податкового кодексу України.

Таким чином, п.18.1 ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.3.2. ст.3 Податкового кодексу України надано пріоритет нормам міжнародного договору по відношенню до норм Закону України «Про оподаткування прибутку».

Згідно ст.2 Закону України «Про міжнародні договори України» міжнародний договір України - це укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, пакт, протокол тощо).

Між Україною та Російською Федерацією з 03 серпня 1999 діє Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків», яка є міжнародним договором у розумінні Закону України «Про міжнародні договори України». Відповідна угода діє між Францією та Україною.

Частинами 1-2 ст.12 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків» передбачено, що доходи від авторських прав і ліцензій (роялті), які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі. Однак ці доходи можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають і відповідно до законодавства цієї Держави, але податок, що сплачується, не може перевищувати 10 відсотків загальної суми доходів.

Пунктом 103.1 ст.103 Податкового кодексу України передбачено, що застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Отже, з огляду на п.18.1 ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.3.2. ст.3, п.103.1 ст.103 Податкового кодексу України Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків має вищу юридичну силу порівняно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» та/або Податковим кодексом України, тому, при вирішенні питань, пов'язаних із оподаткуванням доходів нерезидентів підлягає застосуванню, в першу чергу, відповідний міжнародний договір.

Таким чином, розмір податку на прибуток, утриманий ТОВ «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ» з таких іноземних юридичних осіб, як ТОВ «Телевізійна компанія «Новий вибір», ТОВ «Телеканал Ойкумена», ТОВ «Телеканал «Мать и Дитя», ТОВ «АртМедіа», ТОВ «Школьник ТВ» і перерахований до Державного бюджету України є правильним, а висновки відповідача про заниження ТОВ «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ» сум зобов'язань за податок на прибуток з нерезидентів є помилковими.

Зокрема відповідач помилково дійшов висновку про неутримання позивачем з:

EUROSPORT SA (Франція) в 4 кв.2010 - 107 180,45грн., 1кв.2011 - 107 492,58грн., 2 кв. 2011 - 69420,86грн. (довідки за 2011-2012 додані до позовної заяви в якості Додатків №145, 146, а довідка за 2010 додана до письмових пояснень від 04.04.2014 №015/24654/14);

ТОВ «Телевізійна компанія «Новий вибір» (Російська Федерація) сум податку в 4 кв. 2010 - 11463,52грн., в 1кв.2011 - 2868,8грн., в 2 кв.2011 - 11512,99грн., в 3 кв.2011-2 878,65грн. (довідки за 2009 -2012 додані до позовної заяви в якості Додатки №140 - 141, а також до письмових пояснень Товариства від 28.03.2014 №191 в якості додатків №24-26);

ТОВ «Телеканал Ойкумена» (Російська Федерація) в 4 кв.2010 - 13870,35грн., 1 кв.2011 - 14125,24грн., 2 кв.2011 - 11512,99 грн., 1кв.2012 - 3980,86грн. (довідки за 2010 -2012 додані до позовної заяви в якості Додатків №142, 143, а також в якості додатків до письмових пояснень Товариства від 28.03.2014 №191 - Додаток №23);

ТОВ «Телеканал «Мать и Дитя» (Російська Федерація) в 4кв.2010 - 4046,82грн., 1кв.2011 - 6074,98грн., 2кв. 2011 - 6098,94грн., 3кв. 2011 - 2032,80грн., 4кв.2011 - 1764,53грн. (довідки за 2010-2012 додані до позовної заяви в якості Додатків №138, 139, а також до письмових пояснень Товариства від 28.03.2014 №191 в якості Додатків №27, 28);

ТОВ «АртМедія» (Російська Федерація) в 4кв.2010 - 19599,87грн., 1кв.2011 - 19516,21грн., 2кв.2011 - 19271,80грн., 1кв.2012 - 6674,59грн. (довідки за 2010-2012 додані до позовної заяви в якості Додатків №136, 137, а також до письмових пояснень Товариства від 28.03.2014 №191 в якості Додатку №29);

Motors TV (Франція) в 4кв.2010 - 4702,03грн.; 1кв.2011 - 3055,35грн.; 2кв. 2011 - 2959,52грн.; 1кв.2012 - 859,49грн. (довідки за 2010-2011 додані до позовної заяви в якості Додатків №133, 134);

Стосовно висновків Відповідача про необхідність утримання позивачем податку з доходу нерезидента у випадку сплати винагороди їх агентам - резидентам, суд зазначає наступне.

За договором між ТОВ «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ» і ТОВ «Школьник ТВ» (Російська Федерація) №18/11/04-01 від 18.11.2004 відповідачем виявлено заниження податку на прибуток іноземних юридичних осіб за 4кв.2010 - 1кв.2011 в сумі 28004грн. Також, на думку відповідача, в 1кв.2012 - 4кв.2012 мало місце заниження податку на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 124836грн. по договору між ТОВ «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ» і Chellozone EMEA Partnership (Королівство Великобританії і Північної Ірландії).

В обґрунтування таких висновків відповідач посилається на п.103.2 ст.103 ПК України (абз.2 стор. 134 Акту перевірки), проте останнім залишаються поза увагою положення п.160.9. ПК України, відповідно до яких резиденти, які надають агентські, довірчі, комісійні та інші подібні послуги з продажу чи придбання товарів, робіт, послуг за рахунок і на користь тільки даного нерезидента (в тому числі укладення договорів з іншими резидентами від імені і на користь даного нерезидента), утримують і перераховують до відповідного бюджету податок із доходу, отриманого таким нерезидентом із джерел в Україні, визначений у порядку, передбаченому для оподаткування прибутків нерезидентів, що проводять діяльність на території України через постійне представництво. При цьому такі резиденти не підлягають додатковій реєстрації у контролюючих органах як платники податку.

Враховуючи зазначені обставини, доводи відповідача про заниження позивачем податку на прибуток іноземних юридичних осіб не знаходять свого підтвердження матеріалами справи, внаслідок чого ППР №1001744210 від 09.12.2013 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Стосовно доводів контролюючого органу про заниження позивачем грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, суд зазначає наступне.

25 липня 2012 та 25 жовтня 2012 між позивачем (Клієнт) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, яка діяла на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію Серія НОМЕР_2, виданого Харківською районною державною адміністрацією 02.01.2003 «Адвокат», укладено договори про надання юридичних послуг, предметом яких є:

- надання письмових та усних юридичних висновків та консультацій, направлених на захист прав та законних інтересів Клієнта при формуванні правового захисту позиції Клієнта у Вищому господарському суді України;

- підготовка та правове супроводження інших документів згідно з умовами чинного договору;

- усні консультації щодо чинного законодавства України;

- правова експертиза наданих Клієнтом документів;

- аналіз альтернатив та надання рекомендацій;

- інші заходи юридичного характеру;

Як слідує зі змісту вказаних договорів, виконавцем послуг за договорами є фізична особа-підприємець ОСОБА_3, що чітко визначено в преамбулі договорів, реквізитах виконавця: «ФОП ОСОБА_3», зазначено банківський рахунок, відкритий на ім'я фізичної особи-підприємця, зазначено, що ФОП ОСОБА_3 є платником єдиного податку, що підтверджується Свідоцтвом платника єдиного податку Серії НОМЕР_1 від 31.05.2012.

Крім того, договори про надання юридичних послуг від 25.07.2012 та від 25.10.2012 підписано ФОП ОСОБА_3 та скріплено печаткою фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

Свідоцтвом платника єдиного податку серії НОМЕР_1 від 31.05.2012 ФОП ОСОБА_3 передбачено надання послуг у сфері права (клас 69.10).

При цьому, як зазначив представник позивача, слово «Адвокат» вживається в зазначених договорах лише як скорочена назва виконавця послуг - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, про що зазначено в преамбулі договорів.

Норми чинного законодавства не обмежують суб'єктів господарювання (сторін договорів) визначати на свій розсуд скорочену назву сторін договору, тому іменування в тексті договорів виконавця послуг - фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, словом «Адвокат», не суперечить нормам чинного законодавства України.

На виконання зазначених договорів про надання юридичних послуг від 25.07.2012 та від 25.10.2012 фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 надані юридичні послуги ТОВ «ВОЛЯ-КАБЕЛЬ», що підтверджується актами приймання - передачі послуг та звітами про надання послуг за вказаними договорами, які підписано ФО-П ОСОБА_3 та скріплено печаткою ФОП ОСОБА_3

Оплата послуг за вказаними договорами здійснювалась Товариством на банківські рахунки, що відкриті на ім'я ФОП ОСОБА_3

Під час укладення договорів та під час оплати послуг за договорами Товариство отримало від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 копії документів, що підтверджують статус суб'єкта підприємницької діяльності, а саме: 1) копію Свідоцтва про державну реєстрацію Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, Серія НОМЕР_2, виданого Харківською районною державною адміністрацією, дата реєстрації 02.01.2003; 2) копію Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, Серія НОМЕР_3, відповідно до якого ОСОБА_3 зареєстрована фізичною особою - підприємцем 02.01.2003 Види діяльності: 69.10 Діяльність у сфері права, 69.20 Діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту, консультування з питань оподаткування; 3) копію Свідоцтва платника єдиного податку Серії НОМЕР_1 Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 види діяльності: 69.10 діяльність у сфері права, 69.20 діяльність у сфері бухгалтерського обліку, консультування з питань оподаткування; виданого Харківською об'єднаною ДПІ Харківської обласної ДПС 31 травня 2012.

Відповідно до п.177.8 Податкового кодексу України, в редакції, що діяла на дату оплати Товариством послуг ФОП ОСОБА_3, під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності.

Поняття державної реєстрації фізичних осіб - підприємців визначено нормами статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 №755-IV, з подальшими змінами та доповненнями, а саме: державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Отже, надані ФОП ОСОБА_3 копії документів, зокрема Свідоцтва про державну реєстрацію Фізичної особи - підприємця та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є належними доказами державної реєстрації фізичної особи ОСОБА_3, як суб'єкта підприємницької діяльності.

Аналогічні консультації з цього питання надавались ДПС України (лист ДПС України від 23.08.2011 №9613/5/17-0216).

Таким чином, Товариство в повній мірі виконало вимоги п.177.8 Податкового кодексу України та правомірно не утримало податок з доходів фізичних осіб при оплаті послуг ФОП ОСОБА_3

Додатково позивач зазначив, що оподаткування отриманих від Товариства коштів, здійснено ФОП ОСОБА_3 самостійно шляхом сплати єдиного податку у розмірі 5% від отриманого доходу, що підтверджується платіжними дорученнями №7 від 27.07.2012 та №2 від 12.10.2012 про сплату ФОП ОСОБА_3 єдиного податку.

Стосовно висновків Відповідача, викладених в пп.3.5.1 Акта (стор.138) щодо неутримання Товариством з додаткового блага, яке було надане співробітникам позивача у вигляді палива для особистих потреб податку з доходів фізичних осіб, в результаті чого занижено зазначений податок на 18609,00 грн., суд зазначає наступне.

Так, на ст.138 Акту зазначено, що: «.... згідно наданих подорожніх листів службового використання легкових автомобілів встановлені випадки списання палива співробітникам не в робочий час та в період вихідних і святкових днів...»

Такий висновок є помилковим, оскільки паливо не списується щоденно та на підставі подорожніх листів. Списання палива відбувається раз у місяць на підставі Акту, складеного постійно діючій комісією підприємства. При цьому, до уваги при списанні береться в обов'язковому порядку зв'язок з господарською діяльністю. Такий зв'язок можливо відстежувати лише при аналізі подорожніх листів за фактом витрат бензину при здійсненні завдання підприємства, яке закріплене у Наказах, тобто, при співставленні маршруту водія та фактом звіту. Зв'язок з господарською діяльністю по факту заправки автомобіля здійснити неможливо. При складанні Акту та написанні висновків, працівниками контролюючого органу не досліджено ланцюг первинних документів щодо оформлення операцій списання палива. Крім того, всі витрати по списанню палива, знайшли відображення у складі податкових витрат підприємства, однак порушень у частини нарахування податку на прибуток за операціями з придбання та використання палива у господарській діяльності підприємства - не виявлено.

Згідно із висновками Відповідача, викладених в пп.3.5.1. розд.3 Акту (стор. 139) Товариство не утримало ПДФО з додаткового блага, яке було надане співробітникам Товариства у вигляді коштів на особисті потреби, а не на здійснення ними представницьких витрат (а.с.139 Акту), в результаті чого занизило податок з доходів фізичних осіб на 14773,85 грн.

Зазначені висновки є помилковими, оскільки на сьогоднішній день документ, який би регулював визначення, склад і порядок оформлення представницьких витрат для суб'єктів господарювання, відсутній, а Положення №88, на яке міститься посилання в Акті, втратило свою чинність 31.10.2010.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 69-71, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 09.12.2013 №№0001724210, 0001734210, 0001744210, 0001754210..

3. Судові витрати в сумі 4872 (чотириста тисячі вісімсот сімдесят дві) грн. присудити на користь ТОВ "Воля-Кабель" (код ЄДРПОУ 30777913, 02660, м.Київ, ВУЛИЦЯ МАГНІТОГОРСЬКА, будинок 1, ПОВЕРХ 4) з Державного бюджету України.

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.