Ухвала суду № 38199503, 10.04.2014, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/7204/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Денисюк Т.В. Провадження № 22-ц/773/488/14 Категорія: 27 Доповідач: Мудренко Л. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Мудренко Л. І.,

суддів - Осіпука В.В., Матвійчук Л.В.,

при секретарі - Лимар Р.С.,

з участю:

представника позивача Плеханова О.М.,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Акцент - Банк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Публічне акціонерне товариство "Акцент - Банк" (далі - ПАТ "Акцент - Банк") звернулось до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що згідно укладеного договору від 15 грудня 2010 року ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі 50 000 грн. під 0,12 % річних на суму залишку, строком до 14 грудня 2013 року, повинна була повертати кошти шляхом сплати щомісячних платежів за встановленим графіком, однак свої зобов'язання належним чином не виконує, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитом в сумі 22 297,38 грн., заборгованість по процентах в сумі 22,07 грн., заборгованість по комісії в сумі 12 158,04 грн., банком нарахована пеня на суму 65 620,63 грн., а також штраф - 500 грн. за фіксованою ставкою та 5004,91 грн. за відсотковою ставкою, а всього сума заборгованості, яку банк просив стягнути з відповідача становить 105 603,03 грн.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2014 року позов задоволено частково, вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Акцент - Банк" заборгованість за кредитним договором №AN4VCC9FKF0029 від 15.12.2010 року в розмірі 58 998,74 грн. (п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім гривень сімдесят чотири копійки), що складається з 22 297,38 грн. заборгованості по тілу кредиту, 22,07 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом, 12 158,04 грн. заборгованості по комісії, 22 297,38 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання, 500,00 грн. штрафу (фіксована частина), 1723,87 грн. штрафу (процентна складова). Вирішено питання про судові витрати. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник відповідача ОСОБА_3- ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Акцент - Банк" заборгованість у розмірі 16 028,16 грн., яка включає в себе основний борг та винагороду за ведення фінансового інструмента.

В ході апеляційного розгляду даної справи представник відповідача ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Представник позивача Плеханов О.М. апеляційну скаргу не визнав та просив її відхилити як безпідставну.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. За змістом ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судом першої інстанції з наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що 15 грудня 2010 року між позивачем та відповідачем було укладено в письмовій формі кредитний договір № AN4VCC9FKF0029, який складається із Заяви позичальника, Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") Стандарт (а.с. 6-13).

Таким чином, Заява разом з Умовами та Тарифами складає договір про надання банківських послуг, а тому між сторонами виникли договірні відносини, що походять з кредитного договору.

Відповідач висловила згоду про укладення кредитного договору саме в такій формі, про що свідчить її особистий підпис у Заяві позичальника із зазначенням, що ця заява разом із запропонованими ПАТ "Акцент - Банк" Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами складає між нею та Банком кредитно-заставний договір (а.с. 6).

Відповідно до вказаного кредитного договору позивач надав відповідачу строковий кредит у сумі 50 000,00 грн. на строк 36 місяців з 15.12.2010 року по 14.12.2013 року включно, на споживчі цілі, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,01% на місяць (0,12% річних) на суму залишку заборгованості за кредитом, одноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 500 грн. та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1000 грн. Погашення заборгованості повинно було проводитись відповідачем з 15 по 25 число кожного місяця у сумі 2391,50 грн., яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інші витрати згідно з Умовами. Дата останнього погашення заборгованості мала бути не пізніше ніж 14 грудня 2013 року (а.с. 6). Зазначене підтверджується також Довідкою про умови кредитування А-Банку та сукупну вартість споживчого кредиту, Графіком погашення кредиту до договору № AN4VCC9FKF0029 від 15 грудня 2010 року (а.с. 83).

Суд першої інстанції підставно відхилив доводи відповідача про те, що нею отримувались інші умови надання кредиту, ніж ті, що додані позивачем до позовної заяви, оскільки в заяві позичальника № AN4VCC9FKF0029 від 15 грудня 2010 року позичальник своїм підписом підтвердила, що вона ознайомилась та згідна із Умовами та правилами надання банківських послуг, які були надані їй у письмовій формі, а також надання їй повної інформації про умови кредитування (а.с. 6). Належних та допустимих доказів, які б це спростовували відповідач та її представник суду не надали, а тому суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта в цій частині.

Статтями 1048, 1050, 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів від суми позики згідно з умовами договору.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Порушенням зобов'язання, згідно ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення боржником зобов'язання кредитор вправі нарахувати до стягнення пеню з дотриманням положень ст. ст. 549-550 ЦК України.

У разі встановлення в договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення (постанова судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 р. у справі № 6-116цс13). Вказана позиція викладена Верховним Судом України в Висновках Верховного Суду України від 01.02.2014 року, викладених в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за II півріччя 2013 р.

Погашення заборгованості відповідачем починаючи з квітня 2011 року проводилось невчасно, що вбачається з виписки по рахунку № 29097061257895 за період з 15.12.2010 року по 31.12.2013 року (а.с. 47-48).

Умовами договору передбачена і відповідальність у вигляді сплати штрафу та пені.

Відповідно до п. 5.1. Умов: при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених Заявою та п. п. 3.2.2., 3.2.3., даних умов, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 1,25% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки платежу.

Відповідно до п. 5.3. Умов: при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості.

З наданого суду розрахунку заборгованості, вбачається, що через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань перед Банком, станом на 22 жовтня 2013 року утворилась заборгованість:

- 22297,38 грн. - по тілу кредиту;

- 22,07 грн. - по процентах за користування кредитом;

- 12158,04 грн. - по комісії за користування кредитом;

- 65620,63 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором;

- 500,00 грн. - штраф за користування кредитом /відповідно до п. 5.3. Умов та правил/;

- 5004,91 грн. - штраф (процентна складова) /відповідно до п. 5.3. Умов та правил/.

При цьому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що платіж за надання фінансового інструменту є одним із видів банківської комісії. Включення до заборгованості суми комісії є правомірним та відповідає умовам Договору, оскільки як в Заяві на видачу кредиту (а.с. 6), так і графіку погашення заборгованості (а.с. 83), передбачений щомісячний платіж за надання фінансового інструменту в розмірі 1000 грн.

Суд першої інстанції підставно застосував за вимогою відповідача ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшив розмір неустойки з 65 620,63 грн. до 22 297,38 грн., врахувавши розмір неповернутих боржником кредитних коштів, що є значно меншим ніж нарахована позивачем неустойка, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання боржником, матеріальний стан відповідача, часткове погашення заборгованості по пені за попередні періоди.

Судом першої інстанції правильно визначено розмір штрафу, який підлягає до стягнення з відповідача.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідачем не було надано суду належних доказів, які б підтверджували правомірність заявлених нею заперечень.

Таким чином суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта та погоджується з висновками суду першої інстанції.

Судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2014 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: