Рішення № 38190441, 02.04.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц-/790/927/13 Головуючий І інстанції: Марюхна Л.А.

Справа № 2/631/591/13-ц Доповідач: Івах А.П.

Категорія: житлові

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 квітня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Івах А.П.,

суддів - Пшенічної Л.В., Ізмайлової Г.Н.,

при секретарі - Курносовій К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою в особі її представника ОСОБА_2 на рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 17 грудня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна, що у спільній частковій власності та визнання права власності,-

в с т а н о в и л а:

30 червня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про припинення права спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та визнання права власності, з виділенням в натурі частки майна, що є у спільній частковій власності.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилалась на те, що вона позбавлена можливості вільно розпоряджатися належною їй власністю, використати право на приватизацію земельної ділянки, на якій розташовані належна їй частина житлового будинку з надвірними будівлями, зареєструвати за собою право власності на переобладнані та побудовані житлові та допоміжні споруди, отримати окремий номер на домоволодіння, яке є її власністю.

Рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 17 грудня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 до задоволено.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_3 на житловий будинок з надвірними будівлями , розташований по АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на житловий будинок житловою площею 56,8 кв.м., загальною площею 88,7 кв. м., що складається з житлових кімнат 17,6 кв.м.,12,8 кв.м.,11,2 кв.м.,15,2 кв.м.коридора 3,8 кв.м.,8,4 кв.м.,1,6 кв.м., кухні 7,4 кв.м., тамбура 3,1. кв.м.,санвузла 4,2 кв.м., котельної 3,4 кв.м., господарських будівель і споруд - сарая літ. Е , сарая літ. М», погріба літери Н1, гаража літ. Л , ганку літ. Л1, літньої кухні літ. М , прибудови літ. М1 , вбиральні літ. О , літнього душу літ. П, колодязя літ. К, ям вигрібних літ. Я, Я1 , огорожі літ N , ворота з хвірткою N1 з виділенням в окреме домоволодіння.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати і ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування обставин справи, які мають суттєве значення для її вирішення; висновки суду тне відповідають обставинам справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до наступного:

Розглядом справи достеменно встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом 3 травня 1999 року ОСОБА_3 успадкувала після смерті своєї матері ОСОБА_4 та стала власником 12 частини будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що розташований в АДРЕСА_1 на земельній ділянці сільради, який складався:

- Житловий будинок літ «А-1», житловою площею 38,6 кв.м., літня кухня літ. «Б», літній душ літ. «Г», погреб літ. «Н», «н1», сарай літ. «М», колонка літ. «К», колодязь літ. «К».

Фактично в користуванні ОСОБА_3 знаходиться житловий будинок площею 56,8 кв.м., загальною площею 88,7 кв. м., що складається з житлових кімнат 17,6 кв.м., 12,8 кв.м., 11,2 кв.м., 15,2 кв.м. коридора 3,8 кв.м.,8,4 кв.м.,1,6 кв.м., кухні 7,4 кв.м., тамбура 3,1. кв.м.,санвузла 4,2 кв.м., котельної 3,4 кв.м., господарських будівель і споруд - сарая літ. Е , сарая літ. М», погріба літери НІ , гаража літ. Л , ганку літ. ЛІ, літньої кухні літ. М , прибудови літ. М1 , вбиральні літ. «О» літнього душу літ. П, колодязя літ. К , ям вигрібних літ. Я, Я1 , огорожі літ N , ворота з хвірткою N1. Із вказаного: погріб літ. «Н1».

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд виходив із того, що рішенням Ордівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області № 33 від 13 червня 2007 року позивачу був наданий дозвіл на прибудову до житлового будинку житлової кімнати, кухні, три коридори, тамбура, ванної кімнати, котельні та переобладнання існуючої веранди і кладовки під жилу кімнату, розширення жилої кімнати, площею 5,4 кв.м за рахунок кухні, також було дозволено будівництво гаража, коридору до літньої кухні, вигрібної ями, сараю, літнього душу, дворової вбиральні і огорожі в 1/2 частині домоволодіння по АДРЕСА_1. Всі будівельні роботи позивачем були виконані у відповідності до розробленого проекту забудови земельної ділянки. Зареєструвати за собою право власності на зазначені будівлі та споруди позивач позбавлена можливості.

При цьому суд прийняв до уваги, що позивач та відповідач по справі, ОСОБА_1, зверталися до Ордівської сільської ради з заявою про присвоєння окремих юридичних адрес кожній частині домоволодіння, на що отримали відмову, через те що майно знаходиться в спільній частковій власності, але не на підтвердження права власності або користування земельною ділянкою на якій розташовані прибудови не надали, через що їм було відмовлено.

Крім того, суд вважав, що без виділення в натурі частки майна, що є у спільній частковій власності , позивач позбавлена можливості вільно розпоряджатися належною позивачу власністю, використати право на приватизацію земельної ділянки, на якій розташовані належна позивачу частина житлового будинку з надвірними будівлями, зареєструвати за собою право власності на переобладнані та побудовані житлові та допоміжні споруди, отримати окремий номер на домоволодіння, яке є власністю позивача. На звернення позивача до Ордівської сільської ради про виділення в окреме домоволодіння та присвоєння окремого номера домоволодіння, позивач отримала відмову. Виділення в натурі частки майна, що є у спільній власності, не порушує прав відповідача, при цьому суд враховує, що відповідач не заперечував проти виділення частки позивача в натурі.

З таким висновком суду погодитися не можна, оскільки дійшов він його з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що ОСОБА_3, з метою збільшення корисної площі в житловому будинку, ? частини якого їй належить на праві власності, здійснила реконструкцію нежитлових приміщень та прибудови житлових приміщень.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. п. 4, 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 цивільного кодексу України» під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно - правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

ГІри розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону України «Про основи містобудування» № 2780-ХІІ від 16 листопада 1992 року спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства. За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК. частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Посилання позивача та його представника на той факт, що ОСОБА_3 неодноразово зверталася до компетентних органів з питанням, щодо узаконення прибудов до житлового будинку та нежитлових будівель, на що вона мала дозвіл за рішенням Ордівської сільської ради від 13 червня 2007 року №33, але отримала відмови, судова колегія не приймає до уваги. На підтвердження вказаних обставин позивачем не надано належних та допустимих доказів у відповідності до вимог ст.. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухваленні рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого Указом Президента V країни №439/2011 від 8 квітня 2011 року та Порядку здійснення державного архітектурно - будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №553 від 23 травня 2011 року, Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №461 органом, який здійснює прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, є Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, які на підставі акту готовності об'єкта до експлуатації видають відповідний сертифікат.

Рішення інспекції про відмову у видачі сертифікату може бути оскаржено до суду.

Отже, сертифікат, що засвідчує відповідність об'єкту вимогам проектній документації будівельним нормам, стандартам і правилам, мала право видати тільки інспекція державного архітектурно-будівельного контролю.

З матеріалів справи не вбачається, що позивач чи відповідач по справі, ОСОБА_1, зверталися до інспекція державного архітектурно-будівельного контролю про прийняття закінчених будівництвом об'єктів.

Визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе лише у тому разі, якщо у прийнятті такого об'єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, необхідних для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

З огляду на це, судова колегія вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати, як таке, що ухвалено з порушенням п. п. 3.4 ч. 1ст. 309 ЦПК України і ОСОБА_3 у позові відмовити.

Керуючись ст.. ст.. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 17 грудня 2013 року - скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -