Постанова № 38190076, 11.04.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/260/14-п Головуючий у І інстанції Мельник О. О.Провадження № 33/780/168/14 Доповідач у 2 інстанції ЛевчукКатегорія 429 11.04.2014

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2014 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі:

судді судової палати з розгляду кримінальних справ Левчука О.Д., з участю: прокурора Шум І.І., представника Київської обласної митниці Павленко С.А., адвокат особи, яка притягується до відповідальності, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_3 в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 на постанову судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2014 року,

в с т а н о в и в :

Постановою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2013 року,

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця США, Нью-Джерсі, громадянина Сполучених Штатів Америки, працюючого фінансовим менеджером в авіакомпанії «СІТ», який проживає: АДРЕСА_1,-

Визнано винним в скоєні правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає суму в розмірі 1700 гривень штрафу з конфіскацією 14 900 доларів США в дохід держави.

Стягнуто з ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 36 (тридцять шість) гривень 54 копійки в дохід держави.

13 грудня 2013 року о 19 годині 50 хвилин, в залі «Приліт» терміналу «D» ДП МА «Бориспіль», під час проведення митного контролю пасажирів, які прилетіли до України з Німеччини м. Франкфурт, рейсом № 402, у громадянина ОСОБА_4 (ОСОБА_4), який обрав проходження митного контролю по каналу, позначеному символами зеленого коридору (зелений коридор), тим самим заявивши, що переміщувані ним через митний кордон товари не підлягають письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами, не підпадають під встановлені законодавством заборони та/або обмеження щодо вивезення за межі території України, після перетину ним «білої лінії», яка позначає закінчення зони спрощеного митного контролю «зелений коридор», було виявлено 14 900 доларів США, які знаходилися в трьох різних відкритих паперових конвертах, що містились у відділеннях валізи пасажира (ручної поклажі), і перевищували наявну у нього суму в розмірі 13 775 доларів США, що є еквівалентом 10 000 Євро, чим порушив порядок проходження митного контролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю, яким обмежено переміщення валюти через митний кордон України відповідно до Постанови КМУ № 436 від 21.05.2012 року.

У апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_3 в інтересах правопорушника ОСОБА_4, вказує на незаконність та необґрунтованості постанови та на необхідність її зміни в частині додаткового стягнення у виді конфіскації валютних коштів, які підлягають поверненню правопорушнику.

В обґрунтування скарги, адвокат ОСОБА_3 послався на те, що постанова суду прийнята з порушенням вимог закону без всебічного, повного і об'єктивного з'ясування всіх обставин справи. Крім того вважає, що суд безпідставно та не мотивовано обрав відносно правопорушника дану міру стягнення не врахувавши обставини, які пом'якшують покарання.

Перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора, представника митниці які просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, адвоката особи яка притягується до відповідальності, просив задовольнити його апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляція підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив всі обставини адміністративної справи у відношенні ОСОБА_4 та дійшов до обґрунтованого висновку про винність останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України.

Крім того, факт скоєння ОСОБА_4 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України, ні ким не оспорюється та підтверджується матеріалами справи.

Згідно ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За наслідками розгляду апеляційної скарги, протесту прокурора суд апеляційної інстанції має право:

- залишити апеляційну скаргу чи протест прокурора без задоволення, а постанову без змін;

- скасувати постанову та закрити провадження по справі;

- скасувати постанову та прийняти нову постанову;

- змінити постанову.

Згідно ст. 462 МК України, яка регулює основні та додаткові адміністративні стягнення, попередження та штраф можуть застосовуватися тільки як основні адміністративні стягнення за порушення митних правил.

Конфіскація товарів, транспортних засобів, зазначених у п. 3 ст. 461 МК України, може застосовуватися як основне і як додаткове адміністративне стягнення.

За одне і те саме порушення митних правил може накладатися тільки основне або основне і додаткове адміністративне стягнення. Якщо статтею, якою встановлюється адміністративна відповідальність за порушення митних правил, передбачається основне і додаткове адміністративне стягнення, застосування лише додаткового адміністративного стягнення без основного не допускається, крім випадку, передбаченого ч. 3 ст. 467 МК України.

За вищевказане правопорушення, яке полягало в недекларуванні іноземної валюти, ОСОБА_4 підлягає адміністративному стягнення у виді штрафу. При цьому як прокурор, так і представник митниці, у судовому засіданні апеляційного суду, не довели і навіть не стверджували, що одного такого адміністративного стягнення не достатньо для досягнення бажаного стримуючого і карного впливу и запобігання порушень вимог про декларування. Їхні пояснення щодо застосування конфіскації обґрунтовуються виключно тим, що таке додаткове адміністративне стягнення передбачене ст.471 МК України, як обов'язкове.

Що стосується доводів адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про необґрунтованість призначення ОСОБА_4 додаткового адміністративного стягнення у вигляді конфіскації вилучених в останього валютних цінностей, як товару, переміщення якого через митний кордон України обмежено, приходжу до наступних висновків.

У даному випадку грошові кошти в іноземній валюті, що були вилучені в ОСОБА_4, є майном, яке згідно постанови суду першої інстанції повинно бути конфісковано на користь держави у відповідності до ст. 471 МК України.

Між тим, розглядаючи зазначені вимоги і аналізуючи конкретні обставини вчинення правопорушення, приходжу до наступного.

У відповідності з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Крім того, згідно з ст.9 Конституції України, а також ст.17 Закону України "Про міжнародні договори" від 22.12.1993 року, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську Конвенцію "З захисту прав і основних свобод людини", а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід'ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Судове рішення, яким застосовується конфіскація майна, є втручанням в право ОСОБА_4 на повагу власності.

Аналогічна ситуація була розглянута ЄСПЛ 06.11.2008 року, по справі Ісмаілов проти Російської Федерації. При цьому ЄСПЛ послався на такі обставини.

Згідно з Статтею 1 Протоколу N 1 до Конвенції з захисту прав людини, кожна фізична чи юридична особа має право на повагу до своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В даному випадку майном ОСОБА_4 є грошова сума в доларах США, яка на думку суду першої інстанції підлягає конфіскації.

За таких обставин конфіскація є втручанням в право ОСОБА_4 на повагу власності і, відповідно, має бути застосована ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з захисту прав людини.

Перша і найбільш важлива вимога зазначеної правової норми полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на повагу власності має бути законним. Також передбачається, що держава уповноважена здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення виконання законів.

Питання про те, чи буде досягнута справедлива рівновага між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав особи, має значення лише при умові, що таке втручання відповідає вимогам закону і не є безпідставним.

Об'єктивна сторона правопорушення, яке вичинив ОСОБА_4, полягає в недекларуванні іноземної валюти при проходженні митного контролю в "зеленому коридорі", тобто в зоні спрощеного митного контролю, відповідальність за що передбачена ст. 471 МК України.

Згідно з ст.471 МК України, за таке правопорушення передбачено накладення адміністративного стягнення в виді штрафу і конфіскації не задекларованої валюти.

За таких обставин рішення суду першої інстанції, щодо застосування конфіскації, ґрунтуються на законі, тому подібне втручання держави в право ОСОБА_4 на повагу власності слід розглядати як обґрунтоване і таке, яке відповідає вимогам закону.

Що стосується загального інтересу, якому могло слугувати таке втручання, Європейський Суд зазначив, що держави мають законний інтерес і в той же час обов'язок вживати заходи в цілях виявлення та контролю руху готівкових коштів через кордони, оскільки значні суми готівки можуть використовуватись для легалізації незаконних доходів, торгівлі наркотиками, фінансування тероризму, вчинення тяжких фінансових злочинів.

Загальна вимога про декларування, яка розповсюджується на будь-яку особу, що перетинає кордон держави, попереджує прихований ввіз і вивіз грошових коштів з країни і конфіскаційна міра, яку тягне недекларування грошових коштів митному органу, є частиною загальної регулятивної системи, передбаченої для боротьби з подібними правопорушеннями.

Таким чином, у відповідності з рішенням ЄСПЛ, слід визнати що застосування конфіскації в даному випадку відповідатиме загальним інтересам.

Далі слід з'ясувати чи буде, в разі застосування конфіскації, досягнута розумна співрозмірність між засобами, використаними судом для забезпечення загального інтересу, і захистом права ОСОБА_4 на повагу власності або, іншими словами, чи не буде покладено на нього індивідуальний надмірний тягар.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень ОСОБА_4, останній у приїхав до України, і при перетинанні кордону одразу повідомив працівників митного органу про усю суму валюти, яку він ввозить до України.

ОСОБА_4 свою вину у вчинені адміністративного правопорушення визнав у повному обсязі, у вчиненому розкаявся.

Правопорушення, яке вчинив ОСОБА_4, полягало в недекларуванні митному органу 28675доларів США, в готівковій формі, які він провозив.

Слід зауважити, що ввезення готівкової іноземної валюти в Україну не є незаконним, згідно з діючим законодавством України.

Крім того, сума, яка може бути законно ввезена, чи фізично переміщена через український митний кордон, в принципі не обмежена, обмежена лише сума (10000 євро), яка може бути ввезена без письмового декларування.

Більш того, ОСОБА_4 є фізичною особою - нерезидентом та має право ввозити в України готівку в сумі, що перевищує в еквіваленті 10000 євро, за умови письмового декларування митному органу в повному обсязі, тобто без наявності документів, що підтверджують зняття готівки з рахунків у банках (фінансових установ), включно на ту суму, що перевищує в еквіваленті 10000 євро.

Крім того, у матеріалах справи відсутні дані про те, що зазначені грошові кошти отримані незаконним шляхом, або призначені для використання в незаконній діяльності, що ОСОБА_4 раніше був судимий, притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, ніщо не дозволяє припустити, що шляхом застосування конфіскації буде попереджена інша незаконна діяльність - легалізація злочинних доходів, торгівля наркотиками, фінансування тероризму, ухилення від сплати податків.

Грошові кошти, які перевозив ОСОБА_4, ввезення даної суми в Україну допускається, за умови її декларування митному органу.

Таким чином єдине протиправне діяння, яке вчинив ОСОБА_4, полягає в ненаданні митному органу відповідної декларації.

Далі ЄСПЛ зазначив, що для визнання втручання держави співрозмірним воно має відповідати тяжкості правопорушення, зокрема невиконанню вимог про декларування, а не тяжкості будь-якого іншого правопорушення (легалізації незаконних доходів, ухилення від сплати податків), яке фактично встановлене не було.

Сума, яка за рішенням суду першої інстанції має бути конфіскована, є для ОСОБА_4 значною, і має бути повернута ОСОБА_4.

З іншого боку, шкода, яка могла бути заподіяна ОСОБА_4 державі Україна, була незначна, оскільки ОСОБА_4 не ухилявся від сплати мита чи інших зборів і не заподіяв іншої майнової шкоди державі.

Якби грошові кошти, що перевозив ОСОБА_4, не були виявлені, українська влада лише не отримала б інформацію про те, що ці грошові кошти були ввезені в Україну. Таким чином конфіскація, в даному випадку є не компенсаційною, а стримуючою та карною мірою, оскільки державі не завдано ніяких збитків в результаті недекларування грошових коштів.

За таких обставин, враховуючи практику ЄСПЛ, приходжу до висновку про те, що застосування конфіскації, в якості додаткового адміністративного стягнення, в даному випадку є порушенням положень ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції, тобто є не співрозмірним, оскільки покладає на ОСОБА_4 "індивідуальний надмірний тягар".

Виходячи із смислу ч. 3 ст. 462 МК України, а також приймаючи до уваги вищевикладені обставини, вважаю можливим призначення за адміністративне правопорушення основного покарання - штраф, без призначення при цьому додаткового покарання - конфіскація, яке вказане в санкції ст. 471 МК України.

На підставі викладеного, вважаю можливим не застосовувати до ОСОБА_4 додаткове адміністративне стягнення у виді конфіскації товарів - предметів порушення митних правил, в зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає зміні, а саме - виключити з резолютивної частини постанови вказівку про конфіскацію на користь держави виявленої за протоколом про порушення митних правил №0724/125120104/13 від 13 грудня 2013 року валюти, частково задовольнив апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 461, 462, 531 Митного кодексу України,

Керуючись ст. 294 КУпАП апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 (ОСОБА_4) -задовольнити частково.

Постанову судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2014 року, якою ОСОБА_4 (ОСОБА_4) визнано винним за ст.471 МК України з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700 гривень з конфіскацією на користь держави виявленої за протоколом про порушення митних правил № 0724/125120104/13 від 13 грудня 2013 року валюти - змінити.

Виключити з резолютивної частини постанови вказівку про конфіскацію на користь держави виявленої за протоколом про порушення митних правил №0724/125120104/13 від 13 грудня 2013 року валюти.

Повернути ОСОБА_4 або його уповноваженому представнику вилучену згідно протоколу про порушення митних правил №0724/125120104/13 від 13 грудня 2013 року валюту. В іншій частині постанову залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя: (підпис) О.Д. Левчук