Ухвала суду № 38184189, 05.02.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

05 лютого 2014 року

справа № 804/8581/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого судді: Коршуна А.О. (доповідач)

суддів: Панченко О.М. Чередниченко В.Є.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду

від 17.09.2013р. у справі №804/8581/13-а

за позовом:

Приватного підприємства «Марленас»

до:

про:

Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

02.07.2013р. Приватне підприємство «Марленас» (далі – ПП «Марленас») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі – Нікопольська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень /а.с. 2-13 том 1/.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.07.2013р. відкрито провадження в адміністративній справі №804/8581/13-а за вищезазначеним адміністративним позовом та справу призначено до судового розгляду / а.с. 1 том 1/.

Позивач, посилаючись у позовній заяві на те, що в результаті проведеної відповідачем документальної планової виїзної перевірки ПП «Марленас» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2012р. податковим органом серед іншого було зроблено висновок про порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства, яке призвело до заниження податку на прибуток протягом перевіряємого періоду на 14851700,00 грн., заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість (далі – ПДВ) протягом перевіряємого періоду на 9667079,73 грн., та за результатами перевірки податковим органом (відповідачем у справі) було прийнято податкові повідомлення-рішення №0000121510 та №0000101520 від 21.01.2013р., позивач, не погодившись з висновками перевірки та прийнятими за результатами перевірки рішеннями, оскаржив їх, за результатами розгляду скарг позивача податкове повідомлення-рішення №0000101520 від 21.01.2013р. залишено без змін, а податкове повідомлення рішення №0000121510 від 21.01.2013р. частково скасовано та відповідачем у справі було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000481501 від 05.04.2013р., позивач вважає висновки податкового органу у акті перевірки та прийняті за результатами перевірки рішення безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що усі зазначені у акті перевірки контрагенти позивача, на момент укладення господарських договорів та виконання сторонами за договорами своїх зобов’язань, були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, придбані позивачем товари та послуги у цих контрагентів були використані ним у власній господарській діяльності, у позивача наявні усі первинні документи, які підтверджують факт виконання позивачем та його контрагентами своїх зобов’язань за договорами, що свідчить про те, що ці угоди були укладені свідомо з метою настання певних наслідків, і саме на підставі цих належних первинних документів у відповідних звітних періодах позивачем формувалась податкова звітність, визначено розмір валових витрат підприємства та сформовано податковий кредит, тому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ №0000101520 від 21.01.2013р. та №0000481501 від 05.04.2013р.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2013р. у справі №804/8581/13-а здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі – Нікопольської ОДПІ, правонаступником – Нікопольською об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі – Нікопольська ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області) /а.с. 142 том 11/.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2013р. у справі №804/8581/13-а адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0000101520 від 21.01.2013р. та №0000481501 від 05.04.2013р. (суддя Рищенко А.Ю.) /а.с. 152-161 том 11/.

Відповідач, не погодившись з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2013р. у даній справі, подав апеляційну скаргу / а.с. 170-175 том 11/, у якій посилаючись на те, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи не було з’ясовано усі обставини справи, які мають значення для її вирішення та зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до постановлення ним рішення у справі з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, тому просив суд скасувати постанову суду першої інстанції від 17.09.2013р. та постановити у справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні заявлених ним позовних вимог у повному обсязі.

Позивач у письмових запереченнях на апеляційну скаргу /а.с. 183-188 том 11/, посилаючись на те, що судом першої інстанції під час розгляду справи було з’ясовано усі обставини справи, які мають значення для її вирішення, та постановлено обґрунтоване рішення без порушень норм чинного законодавства, просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції від 17.09.2013р. у даній справі залишити без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції від 17.09.2013р. у даній справі скасувати та постановити у справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні заявлених ним позовних вимог.

Представники позивача у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, підтримали доводи, викладені у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, та просили суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції від 17.09.2013р. у даній справі залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні представників відповідача та позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали даної адміністративної справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ПП «Марленас», ідентифікаційний код 35312460, зареєстровано як юридична особа 25.10.2007р., та як платник податків перебуває на податковому обліку в Нікопольській ОДПІ, згідно статутних документів одним з основних видів діяльності підприємства є неспеціалізована оптова торгівля /а.с. 149-153 том 1/.

Під час розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що відповідачем у справі у період з 06.11.2012р. по 17.12.2012р. було проведено документальну планову виїзну перевірку ПП «Марленас» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2012р., за результатами якої було складено акт №2291/221/35312460 від 24.12.2012р. (далі – акт перевірки).

Як вбачається з наданої суду ксерокопії акту перевірки /а.с. 18-135 том 1/ податковим органом було зроблено висновок про те, що позивачем не було підтверджено факту перевезення/транспортування за правочинами, які були укладені ПП «Марленас» з його контрагентами, крім цього відповідачем зазначено, що підприємством не були надані й інші первинні документи в підтвердження виконання умов укладених договір, у зв’язку з чим податковий орган робить висновок щодо непідтвердженості реальності проведених господарських операцій, що призвело до заниження податку на прибуток та заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість.

За результатами перевірки, на підставі акту №2291/221/35312460 від 24.12.2012р. податковим органом 21.01.2013р. було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000121510, яким збільшено суму грошового зобов’язання позивача з податку на прибуток на 18112207,00 грн., у тому числі основний платіж (збільшення) – 14851700,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) – 3260507,00 грн. /а.с. 14 том 1/;

- №0000101520, яким збільшено суму грошового зобов’язання позивача з податку на додану вартість на 14500619,60 грн., у тому числі основний платіж (збільшення) – 9667079,73 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) – 4833539,87 грн.

Позивач, не погодившись з висновками податкового органу за результатами проведеної ним перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, оскаржив їх, та за результатами розгляду скарг позивача податкове повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ №0000101520 від 21.01.2013р. залишено без змін, а податкове повідомлення рішення №0000121510 від 21.01.2013р. скасовано в частині: основний платіж – на 1691869,81 грн., штрафні (фінансові) санкції – на 338449,29 грн., у зв’язку з чим підприємством було отримано податкове повідомлення-рішення №0000481501 від 05.04.2013р., яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток на 16081888,00 грн., у тому числі основний платіж (збільшення) – 13159830,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) – 2922058,00 грн. /а.с. 15 том 1/.

Як вбачається з акту перевірки висновок про порушення позивачем вимог п. 135.1, п.п. 135.5.4 п. 1345.5 ст. 135, п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, ст. 185 , ст. 186, ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201, п. 15 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, яке призвело до заниження позивачем у справі протягом перевіряємого періоду податкових зобов’язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість, податковим органом зроблено з огляду на відсутність документів, що підтверджують факт транспортування придбаного у контрагентів товару на відповідний пункт зберігання, приймання, оприбуткування товару відповідним пунктом зберігання, актів виконаних послуг зі зберігання, товарно-транспортних накладних на відпуск товару зерновим складом та копій анульованих складських свідоцтв чи квитанцій, що підтверджують факт відпуску товару із місця зберігання та його транспортування, та, крім того відповідачем зроблено висновок щодо заниження валового доходу, завищення витрат, завищення податкового кредиту внаслідок укладення нікчемних правочинів.

Судом першої інстанції і судом апеляційної інстанції встановлено, що протягом перевіряємого періоду позивачем було укладено ряд правочинів щодо купівлі-продажу/поставки соняшника з наступними контрагентами: ПП «Павлоград-Інвест-Агро», СФГ «Саксагань», ТОВ « 2М Груп», ТОВ «Приват-Агро», ПП «Агропром 2008», ТОВ «Кернел-Трейд», ТОВ «Гермес-Трейдінг», ТОВ «Приват-Агроцентр», ПП «Зерно Трейд», вказані контрагенти позивача під час укладення договорів/контрактів з позивачем у даній справі та під час виконання сторонами своїх зобов’язань за цими правочинами були у встановлений чинним законодавством спосіб зареєстровані у якості юридичної особи та зареєстровані платниками ПДВ, при цьому позивачем під час проведення перевірки було надано податковому органу та під час судового розгляду даної адміністративної справи суду усі первинні документи за цими правочинами, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов’язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, та які свідчать про фактичне виконання сторонами своїх зобов’язань за цими договорами, та подальше використання отриманих позивачем за цими договорами товарів та послуг у власній господарській діяльності, зокрема контракти, договори, накладні, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, акти приймання-передачі зерна, складські квитанції на зерно, а тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено правомірний висновок щодо реальності проведених позивачем господарських операцій по придбанню/поставці зерна (соняшника).

Стосовно висновку відповідача про нікчемність укладених правочинів, який був ним зроблений на підставі актів перевірки інших державних податкових інспекцій, то колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Аналіз положень ч. 1 ст. 204 ЦК України дає можливість визначити, що головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, яка встановлена законом, і правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Приймаючи до уваги положення ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та ст. 20 Податкового кодексу України, які визначають функції податкових органів та основні засади їх діяльності, обсяг прав та обов’язків податкових органом, можливо зробити висновок про те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства та надання роз’яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків і жодною нормою чинного законодавства не передбачено право органу державної податкової служби, яким є відповідач у справі, самостійно, в позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини і дані, які вказані платником податків в податкових деклараціях.

Враховуючи положення ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 228 ЦК України, які пов’язують недійсність господарського зобов’язання з наявністю наступних обставин: невідповідність його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави та суспільства, укладення правочину учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності) та порушення публічного порядку, у разі якщо правочин був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, та положення ст. 234 ЦК України відповідно до якої правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків є фіктивним, і фіктивний правочин визнається недійсним судом, і відповідачем у справі під час розгляду даної адміністративної справи в порушення вимог ст. 71 КАС України, не було надано суду будь-яких належних письмових доказів – судових рішень щодо визнання недійсними угод, які протягом перевіряємого періоду були укладені між позивачем та його контрагентами, як і не було надано суду доказів стосовно того, що ці угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Аналіз норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин податкового законодавства, дає можливість зазначити, що жодним нормативно-правових актом України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов’язання іншої юридичної особи, яка є його контрагентом у тих чи інших господарських зобов’язаннях, при цьому це стосується і податкових зобов’язань, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому при придбанні товару покупець зобов’язаний сплатити вартість товару продавцю, до складу якої входить податок на додану вартість, а продавець зобов’язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету у відповідному звітному періоду, і у разі невиконання продавцем товару цього обов’язку саме на нього за це покладається відповідальність, і на продавця товару, який є платником податку, нормами чинного законодавства не покладено обов’язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення ними господарської діяльності та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) у даному випадку , що свідчить про те, що несплата продавцем товару податку до додану вартість до бюджету в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем товару.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ в Закарпатській області про визнання недійним податкового повідомлення-рішення (реєстраційний номер в ЄДРСР – 14222198), яке відповідно до ст.. 244-2 КАС України є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України, які зобов’язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного суду України.

Так, у вищезазначеній постанові Верховний суд України зазначив, що у разі коли контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що така правова позиція, щодо розв’язання спірних правовідносин, які виникли між сторонами у даній адміністративній справі, узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який під час розгляду справи «БУЛВЕС» АД проти Болгарії ( заява №3991/03) у рішенні від 22.01.2009р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідки невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, та сплачувати пеню, оскільки такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З огляду на вищенаведені обставини, які були встановлені судом під час розгляду справи та приймаючи до уваги положення чинного податкового законодавства, колегія суддів вважає, що позивач у справі мав усі визначені чинним законодавством підстави для формування податкового кредиту з урахуванням сум податку на додану вартість, який ним було сплачено протягом перевіряємого періоду у вартості отриманих від його контрагентів товарів та послуг, та віднесення витрат по цим господарським операціям до складу валових витрат підприємства, оскільки у позивача у справі були наявні усі необхідні первинні документи, які засвідчують наявність певних юридичних фактів, які у свою чергу надають право позивачу на формування податкового кредиту певного звітного періоду з урахуванням сум ПДВ сплаченого у вартості товарів та послуг, які позивачем було отримано від його контрагентів, що свідчить про те, що обрані відповідачем підстави для визначення позивачу грошових зобов’язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток не відповідають вимогам Податкового кодексу України, і висновок податкового органу про заниження позивачем протягом перевіряємого періоду податкових зобов’язань з податку на прибуток та податку на додану вартість по операціям з вищезазначеними контрагентами є безпідставним, а суд першої інстанції зробив правильний висновок про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та постановив правильне рішення про задоволення заявлених позивачем у справі позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції об’єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної адміністративної справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у справі доказами, будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке б потягло за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, не було встановлено, тому постанову суду першої інстанції від 17.09.2013р. у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі відповідача, суперечать зібраним у справі доказам та фактичним обставинам справи, зводяться до переоцінки ним доказів, які були досліджені судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи і незгоди з висновками суду з оцінки обставин у справі, а також помилкового тлумачення заявником апеляційної скарги норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції у даній справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2013р. у справі №804/8581/13-а – залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст виготовлено – 08.04.2014р.

Головуючий: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко