Ухвала суду № 38172139, 10.04.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/445/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Кондратенко М. В.Номер провадження 22-ц/788/741/14 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 26

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

10 квітня 2014 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Сибільової Л. О.,

суддів - Криворотенка В. І., Маслова В. О.,

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе»

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 лютого 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе», третя особа - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Суми, про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з професійним захворюванням,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 лютого 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе» на користь ОСОБА_3 11 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої йому професійним захворюванням, та на користь держави судовий збір у сумі 243,6 грн.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який заперечує проти скарги та погоджується з рішенням суду, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

ОСОБА_3 17 січня 2014 року звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 11 лютого 1987 року по 10 квітня 1990 року та з 22 липня 1996 року по 13 лютого 2009 року він перебував у трудових відносинах з ВАТ (нині ПАТ) «Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе», звільнений за згодою сторін.

Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання №121 від 25 грудня 2008 року, йому були встановлені професійні захворювання: Хронічне обструктивне захворювання легень ІІІ ст., токсико-пилової етиології у фазі загострення. Емфізема легень ІІ ст. Легенева недостатність ІІ-ІІІ ст. Хронічне легеневе серце, субкомпенсоване. НК ІІА ст. Захворювання професійне.

Вібраційна хвороба від дії локальної вібрації ІІ ст. в формі вегетативно-сенсорної поліневропатії верхніх кінцівок з вегетативно-трофічними порушеннями на кистях і ангіоспазмами пальців рук. Міофіброз м'язів надлопаткової області і м'язів плечового поясу, двосторонній плече-лопатковий периартроз, двосторонній деформуючий остеоартроз ліктьових променевозап'ястних суглобів зі стійким больовим синдромом з обмеженням функції верхніх кінцівок. Захворювання професійне від довготривалої дії локальної вібрації фізичного перенапруження.

Нейросенсорна туговухість з помірним ступенем зниження слуху ІІІ ст. професійного характеру. (Основний діагноз).

Ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз. Фібриляція передсердя.. Гіпертонічна хвороба ІІ ст. НК ІІА ст. РОХП з больовим синдромом і сенсорними порушеннями. Пресбіопія. Гіпертонічна ангіопатія сітківки. (Супутній діагноз).

Відповідно до довідки МСЕК м. Суми від 16 лютого 2012 року йому встановлено 65% втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання (в т.ч. ХОЗЛ - 25%, вібраційна хвороба - 25%, туговухість - 15%) та ІІІ групу інвалідності внаслідок професійного захворювання.

Посилаючись на те, що відповідач не забезпечив безпечних умов праці на його робочому місці, просив стягнути з відповідача на його користь 13 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я у зв'язку з професійним захворюванням.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив право позивача на безпечні умови праці; у зв'язку з отриманням за час роботи у відповідача професійного захворювання позивач частково втратив професійну працездатність, в результаті чого зазнав моральних страждань.

Цей висновок суду узгоджується з обставинами справи, вірно встановленими судом, та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 11 лютого 1987 року по 10 квітня 1990 року та з 22 липня 1996 року по 13 лютого 2009 року позивач працював слюсарем механозбиральних робіт у ВАТ (нині ПАТ) «Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе» (а.с.5-7).

Згідно акту № 121 від 25 грудня 2008 року розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4, складеного на підставі повідомлення Харківського науково-дослідного інституту гігієни праці та професійних захворювань від 16 грудня 2008 року, у позивача було вперше встановлено професійне захворювання: Хронічне обструктивне захворювання легень ІІІ ст. токсико-пилової етиології у фазі загострення. Емфізема легень ІІ ст. Легенева недостатність ІІ-ІІІ ст. Хронічне легеневе серце, субкомпенсоване. НК ІІ А ст. Захворювання професійне.

Вібраційна хвороба від дії локальної вібрації ІІ ст. в формі вегетативно-сенсорної поліневропатії верхніх кінцівок з вегетативно-трофічними порушеннями на кистях і ангіоспазмами пальців рук. Міофіброз м'язів надлопаткової області і м'язів плечового поясу, двосторонній плече-лопатковий периартроз, двосторонній деформуючий остеоартроз ліктьових променевозап'ястних суглобів зі стійким больовим синдромом з обмеженням функції верхніх кінцівок. Захворювання професійне від довготривалої дії локальної вібрації фізичного перенапруження.

Нейросенсорна туговухість з помірним ступенем зниження слуху ІІІ ст. професійного характеру. (Основний діагноз).

Ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз. Фібриляція передсердя. Гіпертонічна хвороба ІІ ст. НК ІІА ст. Розповсюджений остеохондроз хребта з больовим синдромом і сенсорними порушеннями. Пресбіопія. Гіпертонічна ангіопатія сітківки (Супутній діагноз).

Згідно вказаного акту розслідування хронічного професійного захворювання, професійне захворювання виникло за обставин: неефективне використання засобів індивідуального захисту, недосконалість технологій; причиною професійного захворювання стало проведення робіт в умовах підвищених рівнів виробничого шуму та запиленості (а.с.8).

Згідно акту огляду та висновку спеціалізованої фтизіатричної МСЕК м. Суми №215 від 04 березня 2009 року позивачеві було встановлено 65% втрати професійної працездатності, в тому числі по ХОЗЛ - 25%, вібраційна хвороба - 25%, туговухості - 15 %, на один рік (а.с. 17-18).

Згідно акту огляду та висновку МСЕК №201 від 26 лютого 2010 року позивачу встановлено 65% стійкої втрати працездатності у зв'язку з професійним захворюванням на два роки (а.с. 19-20).

Згідно акту огляду та висновку МСЕК №117 від 16 лютого 2012 року позивачу встановлено 65% стійкої втрати працездатності у зв'язку з професійним захворюванням на два роки (а.с.9, 21-22).

Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Ст. 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

З названої норми права вбачається, що моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не відповідає за завдану моральну шкоду, оскільки Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 30 березня 2007 року, виключена ч. 3 ст. 34 вказаного Закону, тобто скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду.

Таким чином, місцевий суд правильно керувався положеннями ст. 237-1 КЗпП України та задовольнив позов про стягнення моральної шкоди, так як характер професійного захворювання позивача дає підстави для висновку про те, що він морально страждає від його наслідків, внаслідок цих негативних обставин змінився спосіб його життя, від нього вимагаються додаткові зусилля для організації свого життя.

При цьому до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду (ст. 233 КЗпП). Однак до інших вимог про відшкодування моральної шкоди як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК УРСР (1963 р.) не застосовуються (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

З набранням чинності ЦК України 2004 року позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (п. 3 ч. 1 ст. 268 цього Кодексу).

Ст. 9 ЦК України передбачає, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання трудових і сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Рішення суду узгоджується з роз'ясненнями, які містяться в рішенні Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року, про те, що скасування відповідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» щодо права застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, не порушило саме право громадян на відшкодування моральної шкоди, скільки відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдані фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч.2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Отже, суд вірно виходив із того, що завдана позивачу під час виконання ним трудових обов'язків моральна шкода підлягає відшкодуванню за рахунок власника і з підстав, передбачених цивільним законодавством України.

Відповідач посилається в скарзі на декларативність положень ст. 153 КЗпП України та неможливість повного втілення її вимог в життя з об'єктивних причин, на те, що законодавчо встановлені гранично допустимі рівні виробничого фактору та характеру праці з врахуванням положень Закону України «Про охорону праці» щодо обов'язку роботодавця створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативних актів, вказують на можливість існування потенційно шкідливого виробництва за умови забезпечення роботодавцем функціонування системи управління охороною праці.

В той же час відповідач не довів у справі, що вжив вичерпно всіх передбачених вимогами закону заходів щодо створення безпечних умов праці для позивача відповідно до умов трудового договору та існуючих нормативів.

Незважаючи на гарантоване державою право вільного вибору виду діяльності, передбачене ч. 1 ст. 43 Конституції України та абзацом 2 ст. 5-1 КЗпП України, відповідач в силу ст. 43 Конституції України, ст. ст. 153, 157 КЗпП України, ст. ст. 6, 13 Закону України «Про охорону праці» зобов'язаний створити працівнику безпечні умови праці, які б відповідали санітарно-гігієнічним нормам та іншим нормам охорони праці.

Посилання в скарзі на те, що позивач був обізнаний про шкідливі умови праці і свідомо в них працював, усвідомлюючи шкідливі наслідки для свого здоров'я, а тому це є підставою для застосування солідарного ступеню вини обох сторін в трудових правовідносинах за настання шкідливих для його здоров'я наслідків, не грунтуються на законі.

Посилання відповідача на те, що позивачеві за роботу в шкідливих умовах відділення Фонду за рахунок страхових внесків товариства здійснило виплату одноразової допомоги, яка за своєю суттю компенсувала моральний аспект страхового випадку, також не спростовують висновків суду. Отримання позивачем вказаної виплати не є підставою для відмови у відшкодуванні моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, передбаченого законом.

Колегія суддів вважає, що позивач, відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, довів заподіяння йому моральної шкоди, оскільки, за наявності у нього вищезазначених професійних захворювань, вказаного ступеня їх тяжкості, це є очевидним і висновок суду з цього питання є безсумнівним.

Колегія суддів вважає, що, враховуючи характер і обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок отриманих професійних захворювань, стан його здоров'я, а також виходячи з роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», засад розумності, виваженості та справедливості, у суду першої інстанції були підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 11000 грн. в рахунок відшкодування заподіяної йому моральної шкоди.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суд, вірно встановивши обставини справи та відповідні їм правовідносини, правильно застосував правові норми та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, для скасування чи зміни якого підстави відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 лютого 2014 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -