Постанова № 38171078, 07.04.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2014 р. Справа № 922/3974/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників:

позивача - Кривенко О.О. за довіреністю № 1 від 14.09.2012 р.

1-го відповідача - Шурай А.В. за довіреністю № 12-171 від 25.07.2013 р.

2-го відповідача - не з'явився

третіх осіб - не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", м. Київ (вх.№ 561Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від "17" січня 2014 р. у справі № 922/3974/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваго Телеком", м. Харків

до 1. Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", м. Київ

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське торговельно-промислове об'єднання", м. Харків

Треті особи, які не заявляють самостійних позовних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) Комунальне підприємство "Жилсервіс-1", м. Дніпропетровськ

2) Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство №39, м. Дніпропетровськ

3) Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство №36, м. Дніпропетровськ

4) Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство №54, м. Дніпропетровськ

5) Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство №43, м. Дніпропетровськ

6.) Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство №42, м. Дніпропетровськ

7) Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство №26, м. Дніпропетровськ

8) Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство №37, м. Дніпропетровськ

9) Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство №1, м. Дніпропетровськ

10) Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство №19, м. Дніпропетровськ

про стягнення 752 864,74 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ваго Телеком", м. Харків (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення солідарно з Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", м. Київ (1-й відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське торговельно-промислове об'єднання", м. Харків (2-й відповідач) 630 968,36 грн. основного боргу, 101 078,16 грн. пені та 20 808,22 грн. 3 % річних за договором комісії №п398-1/319 від 03.08.2012 р., а також судових витрат по справі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.01.14 р. у справі № 922/3974/13 (суддя Макаренко О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", м. Київ та Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське торговельно-промислове об'єднання", м. Харків на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваго Телеком", м. Харків основний борг в розмірі 565 985,86 грн., пеню в розмірі 68 422,01 грн., 3% річних в розмірі 20 808,22 грн. та судовий збір в розмірі 13 489,79 грн. В частині стягнення заборгованості в розмірі 64 982,50 грн. провадження у справі припинено. В частині стягнення пені в розмірі 32 656,15 грн. у позові відмовлено.

Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта" з рішенням господарського суду Харківської області не погодилось, звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення господарського суду Харківської області від 17.01.14 р. у справі № 922/3974/13 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову до Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій, а також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваго Телеком" на користь позивача судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 6552,16 грн.

В обґрунтування викладених вимог 1-й відповідач зазначає про порушення третіми особами умов договорів поставки, а також вказує на те, що своїми листами від 17.10.2012 р. № 02-1-370 та від 28.12.2012 р. № 02-1-496 він повідомив позивача про вказані обставини, в зв'язку з чим, посилаючись на положення ст. 1016 ЦК України, вважає неправомірним покладення на нього боргових зобов'язань за договором комісії № п398-1/319 від 03.08.2012 р. Таким чином скаржник зазначає, що перерахувати позивачу 565985,86 грн. 1-й відповідач не має змоги, оскільки ці кошти не надійшли йому від третіх осіб, а отже Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта" у відповідності до норм цивільного законодавства та договору комісії виконує свої зобов'язання перед ТОВ "Ваго Телеком".

Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство №39, м. Дніпропетровськ надало свої пояснення по справі, в яких посилається на невиконання умов договору поставки, укладеного з 1-м відповідачем, через відсутність бюджетного фінансування, а також зазначило про те, що Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта" зверталось до підприємства з вимогою від 15.05.2013 р. щодо виконання грошового зобов'язання за договором поставки, на яку було надано відповідь від 06.06.2013 р. Комунальне підприємство повідомило про те, що Управлінням Державної казначейської служби відповідні платіжні доручення на загальну суму 98523,20 грн. не були проведені, а згодом, у відповідності до листа Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, 23.12.2013 р. КП «ЖЕП №39» ДМР платіжними дорученнями повернуло до бюджету кошти в сумі 98523,20 грн.

24.03.14 р. через канцелярію суду надійшло клопотання 1-го відповідача в якому він просив відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 17.01.14 р. по справі № 922/3974/13 на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення, та відкласти розгляд апеляційної скарги на інший строк. 1-й відповідач також просив зобов'язати Головне управління Державного казначейства Харківської області надати підтвердження зарахування коштів згідно платіжного доручення №712 від 29.01.2014 р. на рахунок управління та вважати отримувачем коштів - УДК у Дзержинському районі м. Харкова.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2014 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 02.04.2014 р.

01.04.2014 р. позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними 1-м відповідачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Позивач зокрема зазначає про те, що 1-й відповідач не здійснив повідомлення позивача про неможливість виконання договору комісії, що є, на його думку, свідченням отримання 1-м відповідачем усіх грошових коштів за реалізований товар і не передання цих коштів комітенту. Позивач також вказує на те, що факт реалізації товару є юридичним фактом, з яким сторони договору пов'язують виконання взаємних прав та обов'язків, в зв'язку з чим позивач вважає, що у 1-го відповідач виник обов'язок по здійсненню розрахунків з позивачем за договором комісії, посилаючись також на те, що у звітах комісіонера чітко зазначено, який товар і на яку суму було реалізовано комісіонером без жодних застережень щодо неотримання грошових коштів від покупців.

На виконання вимог ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 28.02.2014 р. 1-й відповідач надав докази, що підтверджують сплату судового збору за подання апеляційної скарги, а саме: належним чином засвідчену копію довідки УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова № 04-26/238 від 20.03.2014 р., в якій Управління Державної казначейської служби України повідомляє, що судовий збір перерахований Українським державним підприємством поштового зв'язку "Укрпошта" (код 25771603) в сумі 6552,16 грн. платіжним дорученням № 712 від 29.01.2014 р. на рахунок 31216206782003 по коду бюджетної класифікації 22030001, символ банку 206, зарахований до Державного бюджету 29.01.2014 р. повністю.

2-й відповідач та треті особи про дату, час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, в судові засідання своїх повноважних представників не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, 03.08.2012 року між позивачем (комітент) та відповідачем-1 (комісіонер) укладено договір комісії № п398-1/319, відповідно до умов якого якого комісіонер від свого імені та за рахунок і за дорученням комітента зобов'язується за винагороду здійснити в інтересах останнього реалізацію шаф поштових з абонентським скриньками через безбалансові виробничі підрозділи комісіонера.

Асортимент, кількість та ціна товару зазначаються у додатку №1, який є невід'ємною частиною договору, у разі зміни асортименту та кількості товару сторони підписують специфікації (додаток №2), які є невід'ємною частиною договору та змінюють його умови стосовно асортименту, кількості та ціни товару, які містяться у додатку №1 (п.п.1.2., 13.3.).

Передача товару за договором комісії проводиться щомісячно, партіями протягом 7 робочих днів з дня погодження специфікації (додаток №2) на поставку товару (п.5.1.).

Згідно з п.5.5. договору комісії передача товару комітентом проводиться згідно з видатковими та податковими накладними на товар.

За виконання доручення комітент сплачує комісіонеру винагороду в розмірі 11,1% від вартості реалізованого товару за ціною, визначеною комітентом. Ціна реалізації товару не може бути вищою ніж та, яку визначив комітент згідно додатку №1, який є невід'ємною частиною договору (п.п.6.1., 6.2.).

В п.п.7.1.-7.4. договору комісії сторони погодили порядок проведення розрахунків та визначили, що грошові кошти комітенту перераховуються комісіонером по мірі реалізації товару комітента на підставі звітів комісіонера, які складаються комісіонером по мірі реалізації товару, але не менше ніж один раз на місяць; впродовж 30 робочих днів після закінчення терміну дії договору комісіонер збирає та повертає комітенту нереалізований товар; остаточні розрахунки за реалізований товар здійснюються протягом 15-ти банківських днів після повернення нереалізованого товару та підписання сторонами акту прийому-передачі (накладної) товару; винагорода комісіонера залишається останньому шляхом утримання належних комісіонеру сум із грошових коштів, сплачених покупцем комісіонеру за продаж товару комітента.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач відповідно до погоджених специфікацій (т.1 а.с.27-37) передав 1-му відповідачеві товар на загальну суму 1 304 245,95 грн. (разом з ПДВ), що підтверджується видатковими накладними №1846 від 08.08.2012 р., №1853 від 10.08.2012 р., №1861 від 16.08.2012 р., №2041 від 23.08.2012 р., №2052 від 27.08.2012 р., №2086 від 03.09.2012 р., №2162 від 11.09.2012 р., №2600 від 18.10.2012 р., №2649 від 22.10.2012 р., №2974 від 20.11.2012 р., №3259 від 18.12.2012 р. (т.1 а.с.38-48).

В свою чергу 1-й відповідач реалізував товар на загальну суму 1 279 769,05 грн., про що свідчать звіти комісіонера від 30.09.2012 року, від 31.10.2012 р., від 30.11.2012 р. та від 31.12.2012 р. (т.1 а.с.60-63).

Крім того, між позивачем та 1-м відповідачем було проведено звірку розрахунків та складено акт звірки станом на 01.01.2013 р., відповідно до якого заборгованість 1-го відпоідача перед позивачем за договором комісії складає 918 982,39 грн. (т.1 а.с.64).

З матеріалів справи вбачається, що після підписання акту звірки від 01.01.2013 р. 1-й відповідач перерахував на рахунок позивача 288 014,03 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №4073 від 08.08.2013 р. на суму 209 958,49 грн. та №4074 від 08.08.2013 р. на суму 78 055,54 грн. (т.1 а.с.68, 69).

За таких обставин, станом на день подання до суду даного позову у 1-го відповідача існувала заборгованість перед позивачем за договором комісії в розмірі 630 968,29 грн.

Разом з цим, 1-й відповідач після звернення позивача до суду з даним позовом здійснив часткову оплату заборгованості за договором комісії в розмірі 64 982,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням №5133 від 25.09.2013 року (т.1 а.с.171). За таких обставин суд першої інстанції припинив провадження у справі в цій частині позову за відсутністю предмету спору відповідно до вимог п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Таким чином, судом встановлено, що у 1-го відповідача на час вирішення даного господарського спору існувала заборгованість перед позивачем за договором комісії в розмірі 565 985,79 грн.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст..ст. 526, 1011, 1022 Цивільного кодексу України, а також виходячи з умов укладеного між позивачем та 1-м відповідачем умов договору комісії, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт передачі 1-му відповідачу товару, його отримання відповідачем, останній не надав доказів повернення нереалізованого ним товару, а також належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати реалізованого товару відповідно до п. 7.2 договору комісії, або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 565 985,79 грн.

Окрім того, позивач нарахував та пред'явив до стягнення 3% річних в розмірі 20 808,22 грн. та пеню в розмірі 101 078,16 грн., яка нарахована на підставі п. 8.1.3 договору комісії.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з 1-го відповідача 3% річних у розмірі 20 808,22 грн., суд першої інстанції виходив з того, що таке нарахування відповідає положенням ст. 625 Цивільного кодексу України та обґрунтоване, наданим позивачем розрахунком.

Що стосується позовних вимог в частині заявленої до стягнення пені, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач всупереч приписам ч. 6 ст. 232 ГК України вийшов за межі шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, тому суд визнав позовні вимоги позивача про стягнення пені правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню частково в розмірі 68 422,01 грн. В частині позовних вимог про стягнення пені в розмірі 32 656,15 грн. судом відмовлено у зв'язку з безпідставним пред'явленням до стягнення.

Також, матеріали справи свідчать про те, що 03.08.2012 року між позивачем (кредитор) та 2-м відповідачем (поручитель) укладено договір (т.1 а.с.19), за умовами якого 2-й відповідач поручився перед позивачем за виконання всіх обов'язків 1-го відповідача за договором комісії №п398-1/319 від 03.08.2012 року (п.1.1.).

Керуючись ст.ст. 553, 554 Цивільного кодексу України, зважаючи на те, що порука за вказаним договором поруки не припинена, а також враховуючи, що умовами договору поруки передбачено солідарну відповідальність відповідачів, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення солідарно з відповідачів основного боргу в розмірі 565 985,86 грн., пені в розмірі 68 422,01 грн. та 3% річних в розмірі 20 808,22 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.

Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів встановила наступне.

Так, за своєю суттю між позивачем та 1-м відповідачем склалися відносини за договором комісії № п398-1/319 від 03.08.2012.

Відповідно до статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно зі ст. 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Статтями 627, 628 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 526 ЦК України зазначає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В пункті 7.2. договору комісії сторони домовилися про те, що грошові кошти комітенту перераховуються комісіонером по мірі реалізації товару комітента на підставі звітів комісіонера, які складаються комісіонером по мірі реалізації товару, але не менше ніж один раз на місяць.

У звітах комісіонера від 30.09.2012 р. 31.10.2012 р., 30.11.2012 р. та 31.12.2012р. (т.1 а.с. 60-63) зазначено, що на підставі договору комісії №п398-1/319 від 03.08.2012 р., укладеного між УДППЗ "Укрпошта" та ТОВ "Ваго Телеком", 1-м відповідачем реалізовано товарну продукцію комітента протягом вересня 2012 р., жовтня 2012р., листопада 2012 р. та грудня 2012 року.

При цьому з вищезгаданих звітів комісіонера та акту звірки станом на 01.01.2013 року вбачається, що на виконання договору комісії 1-й відповідач реалізував товару на загальну суму 1 279 769,05 грн.

У звітах комісіонера чітко зазначено, який товар і на яку суму було реалізовано комісіонером без жодних застережень щодо неотримання грошових коштів від покупців (ст.1022 Цивільного кодексу України, п. 7.2. договору, звіти комісіонера).

В акті звірки розрахунків між позивачем та 1-м відповідачем, підписаним станом на 01.01.2013 року, також: не міститься жодного застереження чи вказівки на неотримання грошових коштів комісіонером від третіх осіб.

За таких обставин, факт реалізації товару є тим самим юридичним фактом, з яким сторони договору пов'язують виникнення взаємних прав та обов'язків. Отже, по мірі реалізації товару комітента на підставі звітів комісіонера, які складаються комісіонером по мірі реалізації товару, але не менше ніж один раз на місяць, у 1-го відповідача виникає обов'язок провести розрахунки з позивачем, а у позивача виникає право вимагати здійснення таких розрахунків.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Посилання 1-го відповідача на ненастання у нього обов'язку по проведенню розрахунків з позивачем за договором комісії в зв'язку з неотриманням грошових коштів від третіх осіб за переданий ним товар відповідно до укладених договорів поставки, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.

Згідно з п.2.4 договору комісії №п398-1/319 від 03.08.2012 року комісіонер зобов'язаний у випадку виникнення непередбачених обставин, що перешкоджають виконанню умов договору на умовах комітента, в триденний термін повідомити про це комітента.

У разі порушення третьою особою договору укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов'язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази, комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи (ч.4 СТ.1016ЦК України).

1-й відповідач стверджує, що листами від 17.10.2012 року №02-1-370 та від 28.12.2012 №02-1-496 він повідомив позивача про порушення умов договорів поставки поштових шаф з абонентськими скриньками з боку третіх осіб.

Проте, повідомлення про вручення листа, або квитанція про надання послуг поштового зв'язку не можуть бути належними та допустимими доказами надсилання позивачеві саме повідомлення про неможливість виконання договору комісії 1-м відповідачем.

Так, згідно з п.8 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270, до внутрішніх поштових відправлень належать листи прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії', прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю (п.П Правил надання послуг поштового зв'язку).

Пункт 19 Правил надання послуг поштового зв'язку внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою.

Внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися (п.п.59,61 Правила надання послуг поштового зв'язку).

Однак, 1-й відповідач не надав суду опис вкладення до цінного листа, який відповідно до чинного законодавства України є належним та допустимим доказом на підтвердження факту надсилання позивачеві документів (повідомлень, матеріалів тощо) конкретного змісту.

Твердження 1-го відповідача про те, що в нього не виникло обов'язку здійснити розрахунки з позивачем за договором комісії, оскільки з ним не здійснили розрахунки житлово-експлуатаційні підприємства за договорами придбання, є безпідставними також з огляду на те, що позивач та 1-й відповідач обумовили обов'язок здійснення розрахунків за договором комісії по мірі реалізації товару третім особам, а не по мірі отримання грошових коштів від третіх осіб 1-м відповідачем.

При цьому, дослідженням матеріалів справи встановлено, що житлово-експлуатаційні підприємства (3-і особи) отримали від 1-го відповідача товар у власність після його передачі, що підтверджується накладними, актами приймання-передачі товару за договорами придбання (п.5.4 договорів придбання).

Відповідно до ч.З ст. 1016 ЦК України комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере).

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Однак, 1-м відповідачем не доведено належними та допустимими доказами вжиття УДППЗ «Укрпошта» всіх залежних від нього заходів з метою належного виконання зобов'язання за договором комісії.

З огляду на викладене, колегія суддів визнає необґрунтованими твердження 1-го відповідача про те, що у нього не виникло обов'язку здійснити розрахунки з позивачем за договором комісії до проведення відповідних розрахунків та товар з боку третіх осіб за договорами придбання поштових шаф.

До того ж, погоджені сторонами умови договору комісії переконливо свідчать про те, що саме факт реалізації товару, підтверджений відповідним звітом комісіонера, породжує обов'язок 1-го відповідача здійснити розрахунки з позивачем незалежно від отримання або неотримання 1-м відповідачем грошових коштів від третіх осіб.

Суд також звертає увагу на пункт 7.3. договору, згідно з яким впродовж 30 (тридцяти) робочих днів після закінчення терміну дії договору (31 грудня 2012 р.) комісіонер збирає та повертає комітенту нереалізований товар.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази повернення 1-м відповідачем нереалізованого ним товару, що надає підстави для висновку про те, що отриманий 1-м відповідачем товар на виконання договору комісії було реалізовано.

Отже, враховуючи те, що 1-й відповідач не надав належних доказів повідомлення позивача про неможливість виконання договору комісії, а також беручи до уваги, що факт реалізації товару на суму 1 279 769,05 грн. підтверджений в звітах комісіонера від 30.09.2012 р. 31.10.2012 р., 30.11.2012 р. та 31.12.2012р. (т.1 а.с. 60-63), зважаючи на відсутність доказів повернення 1-м відповідачем нереалізованого ним товару, колегія суддів вважає доведеним факт реалізації товару 1-м відповідачем третім особам за договорами придбання поштових шаф і як наслідок, виникнення у нього обов'язку щодо здійснення розрахунків з позивачем відповідно до п. 7.2. договору комісії.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів констатує, що заборгованість 1-го відповідача перед позивачем за договором комісії підтверджена належними доказами у справі, а саме: специфікацією, видатковими накладними, звітами комісіонера, актом звірки розрахунків між позивачем та відповідачем, платіжними дорученнями, тому у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з 1-го відповідача визначеної ним суми заборгованості разом з нарахованими 3% річних та пенею, в зв'язку з доведеністю факту порушення 1-м відповідачем зобов'язання за договором комісії.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що 1-й відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги 1-го відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 17.01.2014 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарсько процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.01.14 р. у справі № 922/3974/13 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складно та підписано 02.04.2014 року

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.