Ухвала суду № 38158650, 24.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2014 року м. Київ К/800/51668/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року

у справі №826/10211/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 25.07.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року, адміністративний позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби від 18 квітня 2013 року №0003772220.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд - 4» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Спецтрубомонтаж» за період з 01.10.2012 року по 31.10.2012 року, відповідачем складено акт від 08.04.2013 року №197/1-22-20-37165641, яким встановлено порушення пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 177 333, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.04.2013 року №0003772220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 343 134 грн. за основним платежем та застосовано штраф в сумі 1 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про відсутність у позивача права на податковий кредит через нікчемність укладених господарських зобов'язань.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо необґрунтованості вказаного висновку податкового органу і як наслідок неправомірного прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу).

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та Акціонерним товариством холдинговою компанією «Київміськбуд» укладено договір підряду, на виконання якого позивачем укладено договори субпідряду з ТОВ «Спецтрубомонтаж».

Відповідно до зазначених договорів позивач постачав на об'єкт необхідні матеріали і конструкції у визначеній сторонами договору кількості, номенклатурі і в строки, що забезпечували своєчасне виконання робіт субпідрядником - ТОВ «Спецтрубомонтаж».

Реальність даних господарських операцій підтверджується наявними у матеріалах справи податковими накладними, актами приймання виконаних будівельних робіт, видатковими накладними, товарно-транспортними, фотофіксацією поетапного виконання комплексу будівельних робіт, платіжними дорученнями, виписками з банку.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Посилання відповідача на висновки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова №749/2240/31939034 від 26 лютого 2013 року в акті про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Спецтрубомонтаж» обгрунтовано не прийнято до уваги судами попередніх інстанцій, бо вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Податковою інспекцією не наведено переконливих доводів та не подано доказів, які безспірно б підтверджували недобросовісність саме позивача як платника податків.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, що постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року у справі №826/10211/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук