Ухвала суду № 38158371, 17.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2014 року м. Київ К/9991/54227/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Григорєва М.Г.,відповідача:Маісурадзе З.А., розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2011 р.

у справі №2а-15680/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Фокс»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю фірми «Фокс» (далі-позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2011 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2011 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.09.2010 р. №0000690848/0, від 15.10.2010 р. № 0000690848/1 та від 15.11.2010 р. № 0000690848/2.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідачем також заявлено клопотання про заміну його правонаступником Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів.

Відповідно до ст. 55 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене та надані докази реорганізації відповідача, судова колегія вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.06.2010 р. по 30.06.2010 р, про що складено акт від 03.09.2010 р. № 3251/48-0/14090857, яким встановлено порушення вимог п.1.7 ст.1, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення задекларованих показників у рядку 10.1 Декларації «Придбання з податком на додану вартість на митній території України товарів, послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20%», рядку 17 Декларації «Усього податкового кредиту» на 487 742,61 грн. та пп.7.7.1 п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 487 743,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.09.2010 р. №0000690848/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 634 065,39 грн., з яких 487 742,61 грн. за основним платежем та 146 322,78 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження вказаного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.10.2010 р. №0000690848/1 та від 15.11.2010 р. 0000690848/2, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість, слугував висновок податкового органу про безпідставне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія «Літас» та ПП «Сім-Сім 2009».

При цьому доводи відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем не було наведено доказів існування об'єктивної потреби та наявності розумних економічних чинників для організації власної діяльності у спосіб придбання ТМЦ у суб'єктів господарювання, що знаходяться в м. Одеса (ПП «Сім-Сім 2009») та м. Києві (ТОВ «Компанія «Літас»), транспортування цих ТМЦ до м. Харкова і подальшого транспортування знов до м. Одеса та м. Києва. Крім того, зазначив про відсутність доказів добросовісної розумної виваженої правової поведінки у пошуку продавців ТМЦ та укладання договорів саме з ТОВ «Компанія «Літас» та ПП «Сім-Сім 2009», перевірки у фізичних осіб. що представляли інтереси цих суб'єктів господарювання, відповідних повноважень, тощо. Відповідач також вказав на те, що надані позивачем копії товарно-транспортних накладних не можуть бути визнані належними оскільки не містять заповнення відповідних граф, пов'язаних з відомостями про прийняття товару водієм.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що реальність угод між позивачем та його контрагентами підтверджено належними доказами, зокрема, договорами поставки та купівлі-продажу, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання ТМЦ; документами підтверджуючими транспортування товарів: наявність власного автотранспорту на водіїв в штаті, акти виконаних робіт, командировочні посвідчення, товарно-транспортні накладні.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Компанія «Літас» було укладено договір поставки від 20.05.2010 р. №ЛФ-01-20.05. Розрахунок за поставлений товар було здійснено позивачем шляхом видачі простих векселів на загальну вартість даного товару, що передбачено п.1 додаткової угоди від 01.07.2010 р. №1 про внесення змін до вказаного договору.

Крім того, між позивачем та ПП «Сім-Сім 2009» було укладено договір купівлі-продажу від 11.06.2010 р. №2010/06-03, розрахунок за яким було здійснено позивачем шляхом видачі простих векселів на загальну вартість даного товару, що передбачено п.1 Додаткової угоди від 06.08.2010 р. №1.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більш ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Керуючись вказаними законодавчими нормами, суд апеляційної інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що виключення зі складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у контрагентів товарів та послуг, можливе лише за умови не підтвердження відповідними первинними документами здійснення таких господарських операцій.

Відтак, слід погодитись із висновками суду апеляційної інстанції при визначенні правомірності формування позивачем податкового кредиту у результаті господарських операцій із ТОВ «Компанія «Літас» та ПП «Сім-Сім 2009», з огляду на те, що вказані господарські операції підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Колегія суддів також вважає аргументованими доводи суду попередньої інстанції, якими спростовано висновок відповідача про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ за операціями з поставки товару та надання послуг, оплата за якими була здійснена шляхом передачі векселів без їх фактичного погашення, з огляду на таке.

Особливості оподаткування податком на додану вартість операцій з використанням векселів передбачені п. 4.8 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, абз. 3 вказаної статті встановлено, що для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.

Наведена норма дає підстави для висновку, що видача векселя в рахунок оплати за поставлені товари, роботи, послуги не супроводжується виникненням будь-яких додаткових податкових зобов'язань платника податку, зокрема, у вигляді нарахувань податку на додану вартість на вартість векселя.

У той же час, податковий кредит у платника у зв'язку з придбання товарів чи послуг визначається у загальному порядку за правилами п. 7.4 - 7.6 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» незалежно від факту використання вексельної форми розрахунку, зокрема, за датою здійснення першої з подій у розумінні пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону: або за датою списання коштів у рахунок оплати придбаного товару (послуг), або за датою отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товару чи послуг.

Таким чином, платник податку, який видав або передав за індосаментом вексель для компенсації вартості придбаних товарів чи послуг, отримує право на включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованої на вартість отриманих товарів чи послуг.

При цьому суд попередньої інстанції також правильно вказав на те, що для визначення підстав виникнення права платника податку на податковий кредит вирішальне значення має саме рух товарів та послуг, а не рух векселів, які обслуговують відповідні операції.

Факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог п. 7.4 ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість» є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно протиправності прийнятих податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень та наявності підстав для їх скасування.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів.

2. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

3. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2011 р. у справі №2а-15680/10/2070 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.