Ухвала суду № 38158358, 17.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2014 року м. Київ К/9991/65164/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Ченкової Н.Я.,відповідача: третьої особи: прокуратури:Маісурадзе З.А., не з'явився, Чубенка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційні скарги Державної податкової адміністрації в Одеській області та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2011 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2011 р.

у справі №2а-11698/10/1570

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі,

за участю третьої особи - Державної податкової адміністрації у Одеській області,

за участю Прокурора м. Одеси,

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Відкрите акціонерне товариство «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго» (далі-позивач) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2011 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2011 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 12.07.2010 р. №0000611610/0, від 22.09.2010 р. №0000611610/1 та від 06.12.2010 р. №0000611610/2, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 10,20 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач та третя особа звернулися до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, в яких просили скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційні скарги відповідача та третьої особи, за змістом яких просив касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Крім того, позивачем було заявлено клопотання про заміну сторони правонаступником у зв'язку зі зміною найменування на Публічне акціонерне товариство «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго».

Відповідачем також заявлено клопотання про заміну його правонаступником Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м.Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, у зв'язку із проведеною реорганізацією.

Відповідно до ст. 55 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене та надані докази перейменування сторін, судова колегія вважає, що заявлені клопотання підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу була проведена невиїзна документальна (камеральна) перевірка декларацій податку на додану вартість позивача поданих до податкової інспекції, за березень 2010 року (дата реєстрації в податковому органі - 20.04.2010 р., вхідний №9001283701), за квітень 2010 року (дата реєстрації в податковому органі - 20.05.2010 р., вхідний № 9001683997), за травень 2010 року (дата реєстрації в податковому органі - 21.06.2010 р., вхідний № 9001866747), про що складено акт від 06.07.2010 р. №417/16-1/00131713/26, яким встановлено порушення вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за березень-травень 2010 року у розмірі 15 730 838,40 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.07.2010 р. №0000611610/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 21 113 145,76 грн., з яких 15 730 838,40 грн. за основним платежем та 5 382 307,36 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження вказаного податкового повідомлення- рішення, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.09.2010 р. №0000611610/1 та від 06.12.2010 р. №0000611610/2, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційних скаргах, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Так, позивачем податковий кредит формувався за результатом виконання договору купівлі-продажу від 07.10.2008 р. №613, укладеного з TOB «Топлайн-V», та договору купівлі-продажу від 13.01.2009 р. №675, укладеного з TOB «Грін-Агро», з відповідними додатками до договорів.

Виконання вказаних договорів підтверджується видатковими накладними, актами прийому-передачі товару, товарно-транспортними накладними, залізничними накладними, договорами комісії, складськими довідками та договорами оренди складських приміщень.

У ході виконання вказаних угод контрагентами позивача були виписані податкові накладні на загальну суму податку на додану вартість у розмірі 15 730 838,40 грн., а позивачем, у свою чергу, сплачено вартість отриманого товару, включаючи суму податку на додану вартість, яка в подальшому була віднесена до складу податкового кредиту березня - травня 2010 року.

Фактичною підставою для висновку податкового органу про наявність у діях позивача порушень вимог ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» слугували виявлені під час перевірки розбіжності між даними задекларованого податкового кредиту позивача та даними податкових зобов'язань його контрагентів.

Крім того, податковий орган вказує на те, що з метою встановлення причин виникнення розбіжностей було надано запит до податкової інспекції за місцем реєстраціє контрагента - ТОВ «Топлайн-V», у відповідь на який повідомлено, що декларації останнього за березень-квітень 2010 року не визнані як податкова звітність.

Наведені обставини у їх сукупності, на думку відповідача та третьої особи, свідчать про відсутність у позивача правових підстав формувати податковий кредит по податковим накладним, виписаним ТОВ «Топлайн-V» та ТОВ «Грін-Агро».

Із зазначеними висновками податкового органу обгрунтовано не погодились попередніх судові інстанції.

Так, відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до приписів пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків та їх підтвердження належними первинними документами, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно протиправності прийнятих податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень та наявності підстав для їх скасування.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Відкрите акціонерне товариство «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго» на Публічне акціонерне товариство «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго».

2. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Одесі на Спеціалізовану держану податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

3. Касаційні скарги Державної податкової адміністрації в Одеській області та Спеціалізованої держаної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

4. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2011 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2011 р. у справі №2а-11698/10/1570 залишити без змін.

5. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.