Постанова № 38152390, 09.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 квітня 2014 року письмове провадження № 7/365

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів : головуючого судді Арсірія Р.О., суддів Амельохіна В.В., Кобилянського К.М. розглянувши адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства «Офір» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві провизнання протиправними дій

У червні 2008 року позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням уточнених позовних вимог від 04.03.2014) в якому просив :

- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача (код ЄДРПОУ 32854673, юридична адреса : 03148, м.Київ, вул. Тимофія Строкача, будинок 6, кімната 206) бюджетну заборгованість з податку на додану вартість в розмірі 14 669 121,00 грн., в тому числі за травень 2006 року в сумі 5 540 174,00 грн. та за червень 2006 року в сумі 9 128 947,00 грн. шляхом перерахування на поточний рахунок Приватного підприємства «Офір» № 26003052613111 у розрахунковий центр м.Київ ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 320649;

- зобов'язати відповідача-1 нарахувати на суму податку на додану вартість, не відшкодовану Приватному підприємству «Офір» у розмірі 14 669 121,00 грн. пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку дії такої заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість, включаючи день її погашення, а також сплатити нараховану суму пені на користь Приватного підприємства «Офір».

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 14 669 121,00 грн. в порядку та строки, визначені у п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин). Проте, станом на момент звернення позивача до суду з вказаними вимогами зазначена сума бюджетного відшкодування залишається повністю несплачена.

Відповідач проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач 2 проти задоволення позовних вимог заперечував та вказував про відсутність порушень прав позивача з боку відповідача-2, а тому вважає позовні вимоги необґрунтованими.

Ухвалою суду від 02.04.2009 провадження по справі було зупинено до набрання законної сили рішення по справі 2а-283/09/2670.

Ухвалою суду від 12.02.2014 провадження по справі було поновлено.

В судовому засіданні представником позивача було заявлено клопотання про заміну неналежних відповідачів їх правонаступниками.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів України» від 20.03.2013 № 229 утворена Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Міндоходів, як юридичну особу публічного права та територіальний орган Міністерства доходів і зборів.

Указом Президента України від 13.04.2011 №460/2011 установлено, що Державна казначейська служба України є правонаступником прав та обов'язків Державного казначейства України - урядового органу державного управління, що діяв у системі Міністерства фінансів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 №651 установлено, що територіальні органи Державної казначейської служби є правонаступниками прав та обов'язків територіальних органів Державного казначейства - урядового органу, що діяв у системі Міністерства фінансів.

При цьому, вказаною постановою Кабінету Міністрів України затверджено Перелік територіальних органів Державної казначейської служби, до яких у м. Києві віднесено Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Відповідно до ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив замінити первинних відповідачів - Державну податкову інспекцію у Святошинському районі м. Києва на належного відповідача - Державну податкову інспекцію у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Головне управління Державного казначейства України в м.Києві на Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві.

19.03.2014 представники відповідачів в судове засідання не з'явилися, хоча й були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

За період з червня 2006 року по липень 2006 року позивач подав відповідачу-1 податкові декларації з податку на додану вартість з розрахунком сум бюджетного відшкодування за заявами про повернення суми бюджетного відшкодування.

Заявлена до бюджетного відшкодування сума становить, згідно податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2006 року становить 5 540 174 грн.

Заявлена до бюджетного відшкодування сума становить, згідно податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2006 року становить 9 128 947 грн.

До кожної з вищенаведених декларацій було надано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування.

Достовірність задекларованих позивачем до відшкодування сум податку на додану вартість буду встановлена відповідачем-1 внаслідок проведення виїзної позапланової документальної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень, червень 2006 року.

Як вбачається з матеріалів справи, актом перевірки позивача від 18.06.2006 № 118/23-60/32854673 встановлено порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого зменшено податок на додану вартість до відшкодування на загальну суму 35 422 942,00 грн. в тому числі по періодах :

- Лютий 2006 року на суму 6 335 333 грн.,

- Березень 2006 року на суму 4 856 180 грн.,

- Квітень 2006 року на суму 1 349 172 грн.,

- Травень 2006 року на суму 5 540 174 грн.,

- Червень 2006 року на суму 9 128 947 грн.,

- Липень 2006 року на суму 8 213 136 грн.

Позивач не погоджуючись з зазначеним актом від 18.06.2006 № 118/23-60/32854673 звернувся за скаргою до відповідача, який рішенням від 20.09.2007 № 7722/10/25-033 була залишена без розгляду з тих підстав, що позивачем було пропущено 10-денний строк на оскарження.

Позивач звернувся з повторною скаргою до вищого рівня.

За результатами повторної скарги позивача, рішенням від 26.11.2007 № 4284/10/25-114 ДПА у м. Києві скарга позивача залишена без задоволення, а рішення відповідача без змін.

Не погоджуючись з рішенням ДПА у м. Києві позивач 07.12.2007 звернувся зі скаргою до ДПА України.

Рішенням ДПА у м. Києві від 06.02.2008 № 371/10-025-114 «Про розгляд скарг» повторна скарга позивача була задоволена в повному обсязі.

Згідно наказу ДПА у м. Києві від 18.02.08 №113 «Про проведення позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства «Офір» з питань правових відносин з ФОП «Дергачов A.M.» за період з 01.01.06 по 31.07.06 та достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за серпень-листопад 2006 року», відповідачем було проведено перевірку, визначену у наказі ДПА у м. Києві, за результатами якої було складено акт від 18.03.08 №44/23-40/32854673 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.03.08 №000632310/0, яким визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 24 852 441, 00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 31.03.08 №0000642310/0. яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 57 605 705, 00 грн. за лютий - листопад 2006 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013, у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Офір» відмовлено в повному обсязі.

З рішення суду вбачається, що за результатами дослідження наданих позивачем первинних і розрахункових документів не встановлено фактів реального транспортування та передачі-приймання товару. Зокрема, позивачем на підтвердження фактичності господарських операцій з поставки товарів не були пред'явлені відповідні сертифікати якості-заводу виробника та товарно-транспортні накладні (в тому числі письмові пояснення з питання відсутності таких документів з відповідним документальним підтвердженням), обов'язкова наявність яких передбачена умовами договорів поставок.

Крім того, з інших первинних і розрахунків документів, оформлених (отриманих) Приватним підприємством «Офір» по взаємовідносинам з третіми особами (комісіонери, складськими організаціями, покупцями товарів), не вбачаються факти отримання товару саме від таких постачальників.

Також з наявних матеріалів вбачається наявність ознак пасивності у діях Приватного підприємства «Офір» щодо вжиття заходів з повернення сум коштів, переплачених постачальникам за недопоставлений товар (каучук) у значних розмірах. А саме будь-які документальні докази направлення позивачем як кредитором письмових претензій на адреси Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліствен ЛТД» (ліквідувалося в результаті процедури банкрутства 26.11.2007) та Товариства з обмеженою відповідальністю «БДВ ОТТРАНС 2006» - нового боржника за договором переведення боргу від 14.12.2006 б/н (ліквідувалося в результаті процедури банкрутства 16.03.2007) в досудовому порядку, а також заяв про визнання кредитором у справах про банкрутство останніх, з урахуванням наявних оголошень про визнання банкрутів зазначених підприємств у відповідних ЗМІ), позивачем до суду надано не було.

Вказане рішення, як зазначалось вище, набрало законної сили.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v., no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007). Таким чином, суд приймає до уваги позицію, наведену у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2013 у справі № 2а-283/09/2670.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон) (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету в зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

На час виникнення спірних правовідносин порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, та строки розрахунків з бюджетом було визначено у пункті 7.7 статті 7 названого Закону.

Так, відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від'ємне значення ПДВ, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

При цьому наведені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється виконанням його постачальниками свого обов'язку з декларування та сплати податку до бюджету.

Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак самі по собі правопорушення у сфері оподаткування, допущені постачальниками платника, не можуть бути мотивом для висновку про необґрунтованість податкової вигоди.

У той же час правила формування податкового кредиту, наведені у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» свідчать на користь висновку про те, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальником.

А відтак до предмету доказування у даній справі входять, перш за все, обставини щодо реального виконання операцій, наявність ділової мети у задекларованих господарських операціях та порядок документування цих операцій.

Зокрема, як зазначалося вище судом у справі № 2а-283/09/2670 не встановлено фактів реального транспортування та передачі-приймання товару. Зокрема, позивачем на підтвердження фактичності господарських операцій з поставки товарів не були пред'явлені відповідні сертифікати якості-заводу виробника та товарно-транспортні накладні (в тому числі письмові пояснення з питання відсутності таких документів з відповідним документальним підтвердженням), обов'язкова наявність яких передбачена умовами договорів поставок.

Крім того, з інших первинних і розрахунків документів, оформлених (отриманих) Приватним підприємством «Офір» по взаємовідносинам з третіми особами (комісіонери, складськими організаціями, покупцями товарів), не вбачаються факти отримання товару саме від таких постачальників.

Також з наявних матеріалів вбачається наявність ознак пасивності у діях Приватного підприємства «Офір» щодо вжиття заходів з повернення сум коштів, переплачених постачальникам за недопоставлений товар (каучук) у значних розмірах. А саме будь-які документальні докази направлення позивачем як кредитором письмових претензій на адреси Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліствен ЛТД» (ліквідувалося в результаті процедури банкрутства 26.11.2007) та Товариства з обмеженою відповідальністю «БДВ ОТТРАНС 2006».

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до части 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення.

За таких обставин, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «Офір» відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий Суддя Р.О. Арсірій

Судді В.В. Амельохін

К.М. Кобилянський