Постанова № 38152385, 01.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 квітня 2014 року 10:40 № 826/3526/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., за участі секретаря судового засідання Шевченко М.В. вирішив адміністративну справу

За позовомПублічного акціонерного товариства «Укрнафта» до Міжрегіонального Головного управління Міністерств доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників проСкасування вимоги та рішення

Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального Головного управління Міністерств доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - відповідач) в якому просив визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 03.03.2014 № 38-11 в повному обсязі та визнати протиправним та скасувати рішення про опис майна у податкову заставу від 03.03.2014 № 4569-10128-10-25-17 в повному обсязі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, винесена протиправна податкова вимога про сплату податкового боргу за узгодженим грошовим зобов'язанням з податку на прибуток приватних підприємств та прийняте протиправне рішення про опис майна у податкову заставу, що призвело до порушення прав та законних інтересів позивача.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Окремо зазначивши, що станом на 31.03.2014 податковий борг Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» відсутній. 11.03.2013 податкова вимога № 38-11 від 03.03.2014 вважається відкликаною. Враховуючи вищезазначене, вважав, що відсутня необхідність застосування способу захисту, оскільки 11.03.2014 відкликана податкова вимога № 38-11 від 03.03.2014 та відповідно право податкової застави не виникає, оскільки відсутній податковий борг, тобто відсутнє рішення суб'єкта владних повноважень.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з податковою декларацією з податку на прибуток ПАТ «Укрнафта» від 07.02.2013 № 9086921042, підприємством були задекларовані авансові внески з податку на прибуток в розмірі 57 487 491,00 грн., що підлягають щомісячній сплаті у березні-грудні 2013 року, січні-лютому 2014 року. При цьому, граничний термін сплати за лютий 2014 року - 28.02.2014.

28.02.2014 позивачем була подана декларація № 9090976603 з податку на прибуток підприємства за 2013 рік.

У річній податковій декларації з податку на прибуток підприємств за 2013 року у рядку 16 (податок на прибуток, нарахований за результатами останнього календарного кварталу (звітного) календарного періоду позивачем відображено 346 832 175 грн.; у рядку 22 (сума авансового внеску при виплати дивідендів, нарахована за результатами останнього календарного кварталу звітного (календарного) періоду, що має бути сплачена за місцезнаходженням юридичної особи відображено суму 66 291 362 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 29.05.2013 № 5001-ПБ13 на суму 50 000 000 грн., від 26.06.2013 № 6256-ПБ13 на суму 16 291 362 грн.

Таким чином, сума авансового внеску з податку на прибуток позивача у сумі 57 487 491,00 грн. на думку позивача, на підставі абз.5 п.57.1 ст.57, абз.2 п.87.1 ст.87, пп.17.1.10 п.17.1 ст.17 Податкового кодексу України, зараховується (заліковується) в рахунок наявної переплати з податок на прибуток по дивідендах, сплачених за місцезнаходженням юридичної особи - 66 291 363,00 грн.

Враховуючи вищезазначене, позивач вважає, що зобов'язання по сплаті авансових внесків позивача з податку на прибуток за лютий 2014 року є повністю та вчасно виконаним, заборгованість за даним зобов'язанням відсутня.

Позивач листами-заявами від 28.02.2014 № 18-33/113, № 18-33/114 повідомив відповідача про виконання вимог податкового законодавства, та здійснення зарахування (заліку) авансових внесків з податку на прибуток за лютий 2014 року на суму 57 487 491,00 грн. за рахунок наявної переплати з податку на прибуток підприємств за 2013 рік.

03.03.2014 Міжрегіональне Головне управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників винесло податкову вимогу № 38-11, відповідно до якої відповідач вимагає терміново сплатити суму податкового боргу, включаючи штрафні (фінансові) санкції та пеню, нараховану на нього у сумі 57 487 491,00 грн.

Цього ж дня Міжрегіональним Головним управлінням Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників винесено рішення № 4569-10128-10-25-17 про опис майна у податкову заставу.

В судовому засіданні представник відповідача повідомила, що станом на 31.03.2014 податковий борг за позивачем відсутній. Тому, відповідно до пп.60.1.1п.60.1 ст.60 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення. При цьому, п.60.2 ст.60 Податкового кодексу України зазначено, що податкова вимога вважається відкликаною у день, протягом якого відбувається погашення суми податкового боргу в повному обсязі.

Таким чином, 11.03.2014 податкова вимога № 38-11 від 03.03.2014 вважається відкликаною. А відповідно і право податкової застави не виникає, оскільки відсутній податковий борг.

Так, спірні правовідносини регулюються Податковим кодеком України (далі - Кодекс), який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

З аналізу ст. 57 Кодексу, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

Підпунктом 17.1.10 п.17.1 ст.17 Кодексу встановлено, що платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Пунктом 87.1 статті 87 Кодексу встановлено, що джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Тобто, положення п. 87.1 ст. 87 Кодексу передбачають виконання грошових зобов'язань як за рахунок грошових коштів платника податку, так і за рахунок наявних у платника податків переплат з платежів по податкам. В свою чергу, авансовий внесок з податку на прибуток є грошовим зобов'язанням у розумінні положень пп. пп. 14.1.39 та 14.1.156 ст. 14 Кодексу.

При цьому, зарахування наявних у платника податків переплат в рахунок сплати податкових зобов'язань з таких самих податків відбувається в автоматичному режимі (без подання заяви), а зарахування переплат в рахунок інших податкових платежів відбувається на підставі подання платником податків відповідної заяви.

Згідно пп.153.3.3 п.153.3 ст.153 Кодексу платник податку - емітент корпоративних прав, державне некорпоратизоване, казенне чи комунальне підприємство зменшує суму нарахованого податку звітного періоду на суму авансового внеску, попередньо сплаченого протягом такого звітного періоду у зв'язку з нарахуванням дивідендів згідно з підпунктом 153.3.2 цього пункту.

Так, відповідно п.57.1 ст.57 Кодексу на суму сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів відповідно до пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу (в тому числі за наслідками попередніх звітних (податкових) періодів) зменшується сума авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом.

Як вже було встановлено, позивачем 28.02.2014 була подана декларація № 9090976603 з податку на прибуток підприємства за 2013 рік. Загальний розмір надмірно сплаченого податку на прибуток позивачем зазначено 346 832 175,00 грн. З них, в рядку 22 поданої декларації за 2013 рік визначена сума авансового внеску при виплаті дивідендів, яка була сплачена позивачем за місцезнаходженням юридичної особи відповідно до платіжних доручень від 29.05.2013 № 5001-ПБ13 на суму 50 000 000 грн., та від 26.06.2013 № 6256-ПБ13 на суму 16 291 362,00 грн., на загальну суму 66 291 362,00 грн.

Таким чином, сума авансового внеску з податку на прибуток позивача за лютий 2014 року у розмірі 57 487 491,00 грн. на підставі п.57.1 ст.57, п.87.1 ст.87, пп.17.1.10п.17.1 ст.17 Кодексу зараховується в рахунок наявної переплати з податку на прибуток по дивідендах, сплачених за місцезнаходженням юридичної особи - 66 291 362,00 грн.

Окрім того, хоча законодавство України не передбачає таку необхідність, позивачем були подані заяви від 28.02.2014 №№ 18-33/113, 18-33/114, у яких повідомлено про зарахування авансових внесків з податку на прибуток за лютий 2014 року в сумі 57 528 051 грн. за рахунок наявної переплати з податку на прибуток за 2013 рік.

Пункт 87.1 ст. 87 Кодексу прямо встановлює можливість погашення грошового зобов'язання за рахунок наявної переплати і такий спосіб погашення грошових зобов'язань стоїть в одному ряду з іншими способами погашення, наприклад, грошовими коштами. При цьому ПК України не передбачає випадки, за яких податковий орган може відмовитися від сплати платником податків грошового зобов'язання за рахунок наявної у нього переплати.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 України податкова вимога надсилається платнику податків лише у разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, тобто коли у платника податків виникає податковий борг.

Згідно з підпунктом 3 п. 89.3 ст. 89 Кодексу рішення керівника органу державної податкової служби про опис майна у податкову заставу пред'являється саме платнику податків, що має податковий борг.

Відповідно до пп. 14.1.175 Кодексу «податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання».

Оскільки грошове зобов'язання з авансових внесків з податку на прибуток за лютий 2014 року було сплачене позивачем своєчасно та в повному обсязі, то податковий борг з авансових внесків за цей період у нього не виникав і, відповідно, податкова вимога та рішення про опис майна були винесені відповідачем неправомірно.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В розглядуваному випадку, відповідач не мав права обліковувати податковий борг з авансових внесків за позивачем і, відповідно, не мав права виносити податкову вимогу та рішення опису майна.

В судовому засіданні представник відповідача повідомив, що 11.03.2014 податкова вимога № 38-11 від 03.03.2014 відкликана, то і відповідно право податкової застави не виникає. Згідно довідки відповідача від 31.03.2014 № 939/9/28-10-25-15 про стан податкового боргу ПАТ «Укрнафта» (код ЄДРПОУ 00135390) станом на 31.03.2014 згідно облікових даних карток особових рахунків ПАТ «Укрнафта» відсутній податковий борг. Враховуючи зазначену обставину необхідність у скасуванні оскаржуваних актів, як захист порушеного права позивача, не виникає.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що податкова вимога від 03.03.2014 № 38-11 та рішення Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про опис майна у податкову заставу від 03.03.2012 № 4569/10128-10-25-17 повинні бути визнані протиправними.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» задовольнити частково.

Визнати протиправними податкову вимогу від 03.03.2014 № 38-11 та рішення Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про опис майна у податкову заставу від 03.03.2012 № 4569/10128-10-25-17.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати в сумі 487,20 грн. присудити на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Міжрегіонального головного управління міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій