Ухвала суду № 38147659, 07.04.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2014 року Справа № 876/7394/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді: Сапіги В.П.,

суддів: Левицької Н.Г, Обрізка І.М.,

за участі секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції в Пустомитівському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.04.2013 року по справі за позовом приватного підприємства «Оліяр» до державної податкової інспекції в Пустомитівському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Оліяр» звернулося в суд з адміністративним позовом до державної податкової інспекція у Пустомитівському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень від 06.05.2011 року за № 0000013540 та №0000023540.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що податковим органом помилково зроблено висновок щодо нереальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Тітан-С-2» внаслідок чого безпідставно збільшено податкове зобов»язання з податку на додану вартість та податку на прибуток. На момент вчинення господарських операцій відомості про вказаного контрагента знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та останні були зареєстрованими платниками податку на додану вартість. Валові витрати та податковий кредит сформовані відповідно до вимог п 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.1997 року, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року у зв'язку з виконанням контрагентом договору купівлі-продажу. При цьому понесені валові витрати та сформований податковий кредит підтверджуються первинними, розрахунковими документами та податковими накладними.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.04.2013 року задоволено позовні вимоги, оскільки суд погодився з наведеними позивачем доводами.

Не погодившись з постановою суду її оскаржив відповідач - ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області, який просить скасувати дану постанову та прийняти нову про відмову в задоволенні позову.

При цьому апелянт обґрунтовує та мотивує свої вимоги аналогічно обґрунтуванням заперечень на позовні вимоги, зокрема, вважає перевіркою доведеним, що укладення договору спрямовано на здійснення операцій з отримання податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту та валових витрат.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити з наступних мотивів.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Приватне підприємство «Оліяр» 02.04.2003 року зареєстровано Пустомитівською районною державною адміністрацією та 11.04.2003 року взято на податковий облік в ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області і на момент проведення перевірки знаходиться на обліку в СДПІ ВПП у м.Львові та було платником податку на додану вартість.

Працівниками СДПІ ВПП у м.Львові на виконання постанови від 18.02.2011 року старшого слідчого СВ ПМ СДПІ ВПП у м. Львові в період з 22.03.2011 року по 11.04.2011 року проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Оліяр» з питань повноти декларування, нарахування та своєчасності сплати в бюджет податків і обов'язкових платежів по взаєморозрахунках з ТОВ "Тітан-С2" за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року.

18.04.2011 року за результатами перевірки складено акт перевірки 313/23-1/32461721, яким встановлено порушення підприємством вимог п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.1997 р зайво віднесено до валових витрат за 3-й кв. 2010 року вартість товарних ціностей на суму 27000781 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 6750195,25 грн.; п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму 5400156 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість в розмірі 6750195,25 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом 06.05.2011 року прийнято щодо підприємства податкові повідомлення-рішення з якими не погодився позивач, а саме: № 0000013540, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток на суму 8437744,06 грн., в тому числі за основним платежем 6750195,25 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 1687548,81 грн., №0000023540, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем на додану вартість в розмірі 6750195,25 грн., в тому числі за основним платежем 5400156,20 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 1350039,05 грн..

Предметом апеляційного оскарження є скасовані судом першої інстанції податкові повідомлення-рішення від 06.05.2011 року за № 0000013540 та №0000023540, якими відповідно збільшено суми грошового зобов'язання за платежами податку на додану вартість та податку на прибуток.

Між сторонами немає спору щодо змісту та форми первинних документів, які є у справі та досліджувалися під час перевірки та під час судового розгляду. Водночас, відповідач заперечує сам факт (реальність) здійснення господарських операцій ПП «Оліяр» з ТОВ "Тітан-С2".

Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наступного.

Податкові зобовязання з податку на прибуток підприємства визначені внаслідок порушення, на думку відповідача, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997 р., в результаті чого відповідачем збільшено підприємству суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 8437744,06 грн.

Відповідно до п. 5.1. цього Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.2.10 п. 5.2. ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Податкові зобовязання з податку на додану вартість визначені внаслідок порушення, на думку відповідача, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.12.1997 року № 168/97-ВР, в результаті чого збільшено суму грошового зобов'язання за платежем на додану вартість в розмірі 6750195,25 грн.

Пунктом 1.7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Відповідно до п. 7.5.1 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996 від 16.07.1999 року, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З наведених вище норм вбачається, що основною вимогою для платника щодо формування податкового кредиту є наявність податкових накладних, оформлених належним чином. Інших вимог закон не ставить. Водночас, сама по собі наявність лише відповідних документів не дає право на податковий кредит, якщо судом встановлено, що господарські операції, зафіксовані в цих документа, у дійсності не відбувалися.

Враховуючи підстави позову та заперечень, спір виник щодо реальності господарських операцій між ПП «Оліяр» з ТОВ "Тітан-С2". Податковий орган вважає, що контрагент - ТОВ "Тітан-С2" не спроможний придбавати від інших постачальників товар-олію в таких об»ємах, а тому й не міг його продати та поставити ПП «Оліяр»; господарські операції вважає безтоварними, а правочини - фіктивними.

Оцінюючи надані і досліджені в судовому засіданні докази, суд першої інстанції обгрунтовано вважає доводи відповідача безпідставними і такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено, що між ПП «Оліяр» (покупець) та ТОВ «Тітан-С-2» (постачальник) укладено договір купівлі-продажу № 260710/01 від 26.07.2010 року. Згідно даного договору постачальник зобовязується передати у власність покупця олію соняшникову нерафіновану та допоміжні матеріали для виробництва олії рафінованої. Поставка товару здійснюється на умовах DDU: Львівська обл., Пустомитівський район, с. Ставчани (відповідно до INКОТЕRMS 2000) транспортом і за рахунок постачальника. Одночасно з товаром постачальник зобовязується передати покупцю документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром. Оплата товару здійснюється покупцем шляхом оплати вартості товарів (партії товарів) на поточний рахунок постачальника на протязі трьох банківських днів з моменту підписання видаткових накладних або в іншому погодженому сторонами порядку. Відповідно до додаткової угоди № 1 від 04.10.2010 р. до договору купівлі-продажу № 260710/01 від 26.07.2010 року розрахунок за поставлений товар провадиться шляхом емісії покупцем простого векселя.

На виконання ТОВ «Тітан-С-2» поставило ПП «Оліяр» олію соняшникову на загальну суму 31558027,20 грн., в тому числі ПДВ 5259671,20 грн., глину відбілювальну на суму 140000 грн., в тому числі ПДВ 23333,33 грн., перліт Harbolite на суму 546390 грн., в тому числі ПДВ 91065 грн., натрій їдкий технічний на суму 156200 грн., в тому числі ПДВ 26086,67 грн.. ПП «Оліяр» здійснило оплату за отримані ТМЦ у безготівковій формі на суму 2845773,20 грн., передано простими векселями емітента ПП «Оліяр» на суму 29555164 грн. У зв'язку з поставкою ТМЦ «Тітан-С-2» видало покупцеві - ПП «Оліяр» податкові накладні за серпень 2010 року на загальну суму 32400937,20 грн., в тому числі ПДВ 5400156,20 грн.

Як вбачається з договору, поставка товару здійснюється на умовах DDU: Львівська обл., Пустомитівський район, с. Ставчани (відповідно до INКОТЕRMS 2000) транспортом і за рахунок постачальника, що означає, що продавець здійснює поставку покупцю товару без проведення його митного очищення для імпорту та без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця.

Податковий орган зазначає, що поставка товару не зводиться лише до факту розрахунку за товар. Визначальною ознакою оподатковуваної господарської операції вважає місце надання товару покупцю, з фактом якого поставка вважається виконаною. Таким документом, на думку відповідача, є товарно-транспортна накладна, а не накладні. Окрім того зазначає, що облік сировини та матеріалів, що постачалися, повинен був здійснюватися за формою М-7 "Акт про приймання матеріалів", М-8 "Лімітно-забірна картка", М-12 "Картка № складського обліку матеріалів".

Проте, відповідно до листа Державного комітету статистики України від 03.10.2011 р. № 02-2-5/53, типові форми первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів, що затверджені наказом Мінстату від 21.06.1996 р. № 193 лише рекомендовані для використання в практичній діяльності підприємств, установ, організацій, а отже не мають обов'язкового характеру.

Також, товари, які постачались від ТОВ "Тітан -С-2" прибували з супровідними первинними документами та не мали розбіжностей щодо якісних та кількісних характеристик з даними видаткових накладних, що не заперечується податковою інспекцією.

Відповідач не заперечує тієї обставини, що складський облік та відпуск матеріалів, що систематично витрачаються при виготовленні продукції на ПП "Оліяр" здійснюється в електронній формі в кількісно-сумовому виразі в розрізі складів та номенклатури, що відповідає вимогам чинного законодавства. На підтвердження цього, позивачем долучено до матеріалів справи наказ від 04.01.2010 року № 1, згідно з п. 4 якого, облік руху товаро-матеріальних цінностей у бухгалтерії та на складах підприємства в оборотно-сальдових відомостях в кількісно-сумовому виразі здійснюється з застосуванням компютерної програми ведення бухгалтерського обліку 1С-підприємство, а також відомість поступлення сировини-олії соняшникової та соапстоку за серпень 2010 року.

Актом перевірки від 18.04.2011 року № 313/23-1/32461721, за результатами аналізу довідки ПП "Оліяр" про наявність резервуарів для зберігання олії станом на 01.09.2010 року, зафіксовано, що у підприємства в наявності були 21 резервуар для зберігання олії загальною ємністю 3495 м. куб., в т.ч. 11 резервуарів ємністю 1500 м. куб., що призначені для зберігання сировини та готової продукції, та 10 резервуарів ємністю 1995 м. куб. для зберігання сировини.

Перевіркою встановлено, що залишок сировини (олії нерафінованої) по картці рахунку 201 станом на 01.08.2010 року становив 4353,33 т. на суму 23522512,32 грн. без ПДВ.

За період з 01.08.2010 року по 31.08.2010 року придбано сировини (олії нерафінованої) в кількості 8832,82 т. на суму 58845004,63 грн. без ПДВ, в т.ч. від постачальника ТОВ "Тітан-С-2" в кількості 3953,83 т. на суму 26298356 грн. без ПДВ. Залишок сировини (олії нерафінованої) по картці рахунку 201 станом на 31.08.2010 року становив 8252,8 т. на суму 52718033,33 грн. без ПДВ. Передано у виробництво 4933,32 т. олії нерафінованої на суму 29649483,62 грн. Відповідно до наданої довідки виробнича потужність підприємства складає 100 тонн олії нерафінованої вимороженої та 300 тонн олії дезодорованої на добу.

Податковим органом встановлено, що, оскільки у ПП "Оліяр" були в наявності 21 резервуар для зберігання олії загальною ємністю 3495 м.куб., а на залишку на 01.08.2010 року числилось 4442,18 м.куб, у період з 01.08.2010 р. по 31.08.2010 р. придбано 9013,09 м. куб., на залишку на 01.09.2010 р. числилось 8421,23 м.куб., то підприємство не мало можливості зберігати (придбавати) олію у встановленій кількості за даний період часу.

Отже, в загальному підприємством оформлено документів на придбання ТМЦ у ТОВ "Тітан-С-2"товарів (сировини) на загальну суму 27000781 грн. без ПДВ.

При цьому, зроблено висновок про безпідставне віднесення до складу валових витрат вартості придбання у ТОВ "Тітан-С-2" ТМЦ, оскільки інформація, зазначена в первинних документах на здійснення господарської операції є недостовірною з огляду на відсутність документів, які б підтверджували транспортування товару та достатньої кількості ємностей (резервуарів) для зберігання, які економічно необхідні для здійснення даного постачання, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської операції.

Щодо посилань податкового органу на неможливість зберігання позивачем придбаного товару, а відтак, на безтоварність спірної угоди, то колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про помилковість такого висновку відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що для забезпечення виробничого процесу на підприємстві діє цех виморозки, виробничою потужністю 100 тонн олії нерафінованої вимороженої на добу, цех рафінації, який має дільницю вимороження, дільницю рафінації та дільницю соапстоку, виробничою потужністю 300 тонн олії соняшникової рафінованої дезодорованої та 40 тонн кислот жирних моно карбованих промислових на добу. Також у Підприємства наявні мультибокси в кількості 150 штук об'ємом 1 м. куб кожен, на підтвердження чого Підприємством подано витяг з балансу.

Окрім цього, податковим органом не взято до уваги, що під час виготовлення олії соняшникової (рафінованої та нерафінованої) використовуються технічні ємності, в які відбувається завантаження сировини з метою її переробки, об'єм яких становить 164,53 м. куб., на підтвердження чого Підприємством долучено паспорти обладнання.

Також відповідачем не було враховано і ту обставину, що в серпні 2010 року позивачем було придбано в ТОВ «Тітан-С-2» 3954,64 т. олії соняшникової нерафінованої, яка була використана для виробництва олії соняшникової рафінованої дезодорованої вимороженої. За серпень 2010 року для виробництва олії соняшникової дезодорованої було використано 4909 т. олії соняшникової нерафінованої. Наведене підтверджується звітом по виробництву продукції за серпень 2010 року з якого вбачається, що підприємством було вироблено 4300000 кг. олії соняшникової рафінованої дезодорованої вимороженої марки «П», для виробництва якої було використано 4909000 кг. олії соняшникової нерафінованої та інші допоміжні матеріали.

Крім цього, постачальниками олії нерафінованої у зазначений в акті перевірки період були також ПП «Магнітка 921», ПП «Зорк» та ТОВ «Мет Втор Груп». Загальний об»єм олії, що був у них придбаний становить 5778,32 м. куб. Наведене підтверджується договорами поставки № 270710/01 від 27.07.2010 року, № 100810/02 від 10.08.2010 року, № 030610/1 від 03.10.2010 року.

Відповідно до умов цих договорів, постачальники зобовязувались зберігати товар у відповідності до ст. 667 ЦК України протягом певного строку (п. 2.1 договорів). Таким чином, загальний обєм резервуарів в яких знаходилась олія на ПП «Оліяр» становив: 3495 м.куб. + 150 м.куб. + 164,53 м.куб. = 4259,53 м.куб. Решта олії знаходилась на зберіганні у постачальників згідно умов договорів поставки, що підтверджується актами на вибірку партії товару від 22.09.2010 року № 1 до договору поставки № 270710/01 від 27.07.2010 року, від 28.09.2010 року № 2 до договору поставки № 270710/01 від 27.07.2010 року, від 12.10.2010 року № 3 до договору поставки № 270710/01 від 27.07.2010 року, від 19.10.2010 року № 4 до договору поставки № 270710/01 від 27.07.2010 року, від 26.10.2010 року № 5 до договору поставки № 270710/01 від 27.07.2010 року, від 10.11.2010 року № 6 до договору поставки № 270710/01 від 27.07.2010 року, від 15.11.2010 року № 7 до договору поставки № 270710/01 від 27.07.2010 року, від 19.11.2010 року № 8 до договору поставки № 270710/01 від 27.07.2010 року, від 24.11.2010 року № 9 до договору поставки № 270710/01 від 27.07.2010 року, від 06.10.2010 року № 1 до договору поставки № 100810/02 від 10.08.2010 року, від 11.10.2010 року № 2 до договору поставки № 100810/02 від 10.08.2010 року, від 15.10.2010 року № 3 до договору поставки № 100810/02 від 10.08.2010 року, від 22.10.2010 року № 4 до договору поставки № 100810/02 від 10.08.2010 року, від 28.10.2010 року № 5 до договору поставки № 100810/02 від 10.08.2010 року, від 04.11.2010 року № 6 до договору поставки № 100810/02 від 10.08.2010 року.

Одночасно відповідач вказує на невикористання позивачем придбаної у ТОВ «Тітан-С-2» глини відбілювальної, перліту та натрію їдкого. Проте, ним не враховано, що вказані матеріали використовуються безпосередньо під час переробки олії. Зокрема, відповідно до п.п. 3.2.4, 3.2.10, 3.2.11, п. 3.2 «Технологічного регламенту на процеси рафінації і дезодорації олії рослинної продуктивністю 300 тонн на добу», п.п. 3.2.2 п. 3.2 «Технологічного регламенту на процес виморожування продуктивністю 100 тонн на добу», п.п. 3.2.3 п. 3.2 «Технологічного регламенту на процес соапстоку продуктивністю 40 тонн на добу» вказано на використання таких допоміжних матеріалів.

В основу перевірки позивача покладено висновки акта перевірки ТОВ "Тітан-С-2" від 31.12.2010 року № 935/23/35554237 Ленінської МДПІ у м. Луганську та акта документальної перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ТОВ "Е-Восток Україна" від 05.05.2010 року № 173/1/15-7. Так, згідно акта невиїзної документальної перевірки правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з ТОВ "Тітан-С-2" за період з 01.08.2010 року по 31.08.2010 року від 31.12.2010 року №935/23/35554237 Ленінської МДПІ у м. Луганську, встановлено завищення податкового кредиту на суму 13262300 грн., в тому числі по розрахунках з ТОВ "Е-Восток Україна" на суму 12299273 грн. (93% від усієї суми податкового кредиту). Згідно акта документальної перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва по підприємству ТОВ "Е-Восток України" за період з 01.03.2008 року по 01.09.2010 року встановлено, що дане підприємство за адресою реєстрації не знаходиться, звітність до ДПІ не подає. За результатами перевірки ТОВ "Тітан-С-2" встановлено завищення податкових зобов'язань за серпень 2010 року у сумі 13362521 грн., в тому числі по розрахунках з ПП "Оліяр" на суму 5400156,20 грн.

Однак не можна брати такі доводи до уваги, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях податкових органів, які не підтверджені належними доказами.

Також необхідно відхилити покликання ДПІ на відсутність ТОВ "Е-Восток України" за адресою реєстрації та що звітність не подає, оскільки ДПІ не дало письмових доказів цього, а лише використало матеріали перевірки іншого податкового органу. Крім того, це не свідчить про не спроможність виконання господарських зобовязань. Щодо встановлених відхилень між сумами податкового кредиту по ПДВ позивача та податковими зобовязаннями контрагента за досліджуваний період, то суд зазначає, що платник податків (позивач) не може відповідати за податкові зобовязання іншого, і вплинути на це ніяк не може.

Згідно Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства вбачається, що податкові повідомлення-рішення, що приймаються за наслідками документальних перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання, у тому числі позапланових виїзних, можуть бути складеними на підставі фактичних даних, зазначених виключно в актах перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання. Податкові повідомлення-рішення, складені на підставі актів перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання, що не можуть бути визнані допустимими доказами по справі, зумовлюють безпідставність складення зазначених податкових повідомлень-рішень.

Частиною 4 статті 70 КАС України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, відповідно до ч.4 ст.72 КАС України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом ст. 72 КАС України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Водночас, у разі доведення вироком суду події злочину і вини посадових осіб під час здійснення господарських операцій, податковий орган може вимагати перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. На даний момент, не має достовірних фактів, які б викликали сумнів суду в реальності придбання товару.

Наведені висновки податкового органу прямо суперечать не лише Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, а й практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 р. у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії"(заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 31.01.2011 року по справі № 2а-9480/10/1370, яка набрала законної сили 08.04.2011 року, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.11.2010 року № 0001842310/0 прийнятих по висновках акта перевірки ТОВ "Тітан-С-2" від 31.12.2010 року № 935/23/35554237 Ленінської МДПІ у м. Луганську. Так, в обгрунтування прийнятого рішення суд зазначив, що встановлено правомірність віднесення податкового кредиту ТОВ "Тітан-С-2"сум за договірними відносинами з ТОВ "Е-Восток Україна" та ДПІ не доведено протилежне.

Одночасно необхідно зазначити, що відсутність товаро-транспортних накладних не є безумовною підставою для визнання безтоварності господарських операцій і це стверджується наступним.

Відповідно до ст. 48 Закон України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є: для автомобільного перевізника ліцензія та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи па транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Відповідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 р. № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п. 11.1 цих Правил товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Отже наявність товаро-транспортної накладної є обов'язковим документом, який повинен складатися під час перевезень. Водночас, право платника податку на включення сплачених коштів до складу податкового кредиту чи до складу валових витрат виникає не з факту перевезення товару, а у зв'язку із оплатою його вартості постачальнику. Товаро-транспортні накладені, як і перевезення товару в цілому, не перебувають у безпосередньому зв'язку з фактом оплати товару. Відтак, відсутність товаро-транспортних накладних в жодному разі не позбавляє платника податків на включення сплачених постачальникам сум до складу податкового кредиту чи до складу валових витрат, а лише може бути доказом відсутності господарських операцій, як таких. Цей доказ оцінюється судом в сукупності з іншими доказами і не має наперед встановленої сили.

Одночасно необхідно звернути увагу на те, що позивач у відповідності до укладеного договору не ніс обов'язку по доставці товару від контрагента.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в спосіб, визначений ст.162 КАС України, оскільки відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатні та беззаперечні докази в обгрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, та не довів правомірність прийнятих рішень.

В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекція у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.04.2013 року у справі №10621/12/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя : В.П.Сапіга

Судді: Н.Г.Левицька

І.М.Обрізко

Повний текст виготовлено 08.04.2014р.