Ухвала суду № 38142935, 09.04.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/5192/13-ц Головуючий у І інстанції Мікулін А.В.Провадження № 22-ц/780/2057/14 Доповідач у 2 інстанції ПриходькоКатегорія 36 09.04.2014

УХВАЛА

Іменем України

09 квітня 2014 року колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого: Приходька К.П.,

суддів: Голуб С.В., Таргоній Д.О.,

при секретарі: Черепинець А.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 листопада 2013 року за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на 14 частину будинку в порядку спадкування за законом,-

встановила:

у червні 2013 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

В обґрунтуванні своїх вимог вказував, що її батьку - ОСОБА_5 на праві приватної власності належав будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Даний будинок було набуто батьком позивачки у власність за час шлюбу між ним та ОСОБА_3. ОСОБА_5 та ОСОБА_3 від шлюбу мають двох дітей - сама позивачка та ОСОБА_7.

Також вказує, що у 1969 році батьки розлучилися і згідно рішення Ірпінського райсуду від 13 жовтня 1969 року будинок був розділений між батьками по 1/2. В подальшому ОСОБА_5 одружився на ОСОБА_8.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер.

Зазначає, що рішенням Жовтневого районного суду м. Києва від 04 грудня 1996 року за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8, заповіт визнано недійсним. За зустрічною заявою ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання права власності на частину домоволодіння, заповіт ОСОБА_5 від 15 лютого 1995 року визнано недійсним і визнано за ОСОБА_8 право власності на 1/6 частину будинко володіння АДРЕСА_1 м. Ірпеня й стягнуто із ОСОБА_9 і ОСОБА_14 на користь ОСОБА_8 в рівних частках компенсацію за цю 1/6 частину будинку в розмірі 1 776 грн.

Також зауважує, що в даному рішенні зазначено, що ОСОБА_8 відмовилася від 1/6 частини домоволодіння в обмін на сплату грошової компенсації, яку було сплачено. Таким чином, в інших спадкоємців після смерті батька на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 м. Ірпеня крім ОСОБА_10 та ОСОБА_9 не має.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 13 лютого 2013 року встановлено факт прийняття ОСОБА_9 права власності на 1/4 частину будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 та визнано право власності на 1/4 частину вказаного будинку. Тому просить встановити факт прийняття ОСОБА_10 спадщини після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року; визнати за ОСОБА_10 право власності на 1/4 частину будинку що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 01 листопада 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказане рішення суду, посилаючись на недотримання норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Просив скасувати заочне рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 01 листопада 2013 року та ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_10 право власності на 1/6 частину будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 батьками ОСОБА_10 є: ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (а.с.7). ОСОБА_10 змінила своє прізвище на «ОСОБА_10», що підтверджується свідоцтвом про одруження Серія НОМЕР_2 (а.с.7). 03 грудня 1969 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 розлучилися, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с.9). Згідно свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_3 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с.8). Відповідно до листа Ірпінського бюро технічної інвентаризації №583 від 28 травня 2012 року право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 в м. Ірпені зареєстровано за ОСОБА_5 (а.с.10).

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 13 лютого 2013 року було встановлено, що 15 лютого 1995 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким заповів своїй дружині ОСОБА_8 належну йому 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1

Також даним рішенням було встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Києва від 04 грудня 1996 року у справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8, третя особа: нотконтора №5 Жовтневого району м. Києва про визнання заповіту недійсним, та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання права власності на частину домоволодіння та виділу її в натурі постановлено визнати заповіт ОСОБА_5 від 15 лютого 1995 року недійсним; визнати за ОСОБА_8 право власності на 1/6 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 розділити дане будинковолодіння, стягнувши із ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на користь ОСОБА_8 в рівних частках грошову компенсацію в сумі 1 599,31 грн.; стягнути із ОСОБА_9 та ОСОБА_10 держмито та вартість експертизи. Крім того, було встановлено, що ОСОБА_10 та ОСОБА_7 сплатили грошову компенсацію повністю.

Згідно з рішенням Апеляційного суду Київської області від 13 лютого 2013 року було вирішено встановити факт прийняття ОСОБА_9 спадщини після смерті батька - ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року та визнано за ОСОБА_9 право власності на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 в м. Ірпені Київської області в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5.

Згідно з ч.3 статті 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. А тому вищевказані обставини не підлягають доказуванню.

Відповідно до ст.525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Також згідно зі ст.527 ЦК Української РСР спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Згідно до ст.529 ЦК Української РСР передбачено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Відповідно до ст.549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Враховуючи наведене, суд дійшов до вірних висновків, оскільки ОСОБА_5 на день смерті належала 1/2 частина будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, тому суд дійшов висновку, що існують правові підстави для визнання факту прийняття ОСОБА_10 спадщини після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Крім того, суд вважає, що в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, право власності на 1/4 частину будинку що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 повинно перейти до його доньки - ОСОБА_10.

Доводи апелянта в апеляційній скарзі про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання колегії суддів апеляційної інстанції, не знайшли свого підтвердження і повністю спростовуються дослідженими належними та допустимими доказами по справі.

За таких обставин, колегія судів, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку задовольнивши позов.

Оскільки рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду без змін.

На підставі наведеного, керуючись: ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України колегія суддів, -

ухвалила :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді