Рішення № 38141343, 10.04.2014, Богодухівський районний суд міста Донецька (до 25.04.2025 - Будьоннівський районний суд м. Донецька)

Справа № 254/464/14-ц

Провадження № 2/254/631/2014

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

08 квітня 2014 року м. Донецьк

Будьоннівський районний суд м. Донецька у складі:

Головуючий-суддя Сенчишин Ф.М.

При секретарі Литовченко М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

ВСТАНОВИВ:

Згідно позову (з урахуванням заяви про збільшення обсягу позовних вимог - а.с. 57), відповідно до укладеного договору № DODWGA4000004S від 05.02.2007 року ОСОБА_1 05.02.2007 року отримала кредит у розмірі 30000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11.04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 06.02.2015 року. Одночасно кредитним договором передбачена можливість односторонньої зміни тарифів та інших невід'ємних частин договору. Таким чином, розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись Банком, за умови інформування позичальника шляхом відправлення відповідного повідомлення. Згідно умов зазначеного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись залежним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. У порушення зазначених норм закону та умов договору, відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, що призвело до збитків позивача, які мають вияв у залученні позивачем вільних коштів до страхового резерву, створеного в забезпечення простроченої заборгованості позичальника та нести витрати по сплаті податків та інших обов'язкових платежів з цих коштів. Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором, відповідачка станом на 24.12.2013 року має заборгованість у розмірі 40865,25 доларів США, що за курсом 7.99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 24.12.2013 року відповідає 326513,35 грн., яка складається з наступного:

17775,80 доларів США - заборгованість за кредитом;

10384,60 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом;

2400,00 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

10304,85 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» і відповідачка 05.02.2007 року уклали договір іпотеки № DODWGA4000004s. Згідно з договором іпотеки, відповідачка надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 50.90 кв.м., житловою площею 29.60 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить відповідачці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 189375 грн. 00 коп. Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються і спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленою ст. 38 цього Закону, яка передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві. Названі та інші повноваження надані іпотекодержателю іпотекодавцем на здійснення дій з продажу предмету іпотеки від імені іпотекодавця будь-якій особі-покупцеві у разі порушення основного зобов'язання містяться у договорі іпотеки, укладеному між відповідачем та позивачем, у розділі, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. На момент укладення договору іпотеки сторони прийшли до взаєморозуміння, що перелік зазначених у договорі іпотеки повноважень з продажу предмету іпотеки іпотекодержателем не є вичерпним. Договором іпотеки, укладеним між відповідачем та позивачем, передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмету іпотеки, позивач вважає, що реєстрація осіб у предметі іпотеки є порушенням умов цивільно-правового договору та статті 629 ЦК України і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя та повинне відбуватись на підставі рішення суду. Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення, а також згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 Житлового кодексу - звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Відповідач підлягає виселенню з житла, яке є предметом іпотеки розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадяни України, іноземці та особи без громадянства реєструють своє місце проживання. В статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесенням цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу. Таким чином, реєстрація фіксує офіційне місце проживання особи. За цією адресою особа має право проживати, на неї надсилаються усі офіційні документи, відповідно до даних про реєстрацію нараховуються усі комунальні послуги і таке інше. Наявність осіб, зареєстрованих по квартирі, на яку звертається, негативно відобразиться на її ціні, а також буде перешкоджати реалізації цього предмета іпотеки. Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності або права користування житловим приміщенням про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Відповідно до п. 37 постанови № 5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя. Також, згідно з ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. При цьому, відповідно до положень ст. 40 Закону України «Про іпотеку», яка регулює порядок виселення при позасудовій процедурі звернення стягнення (згідно з ст. 33 це звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя), та порядок виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки з задоволеними вимогами про виселення, встановлено: перед примусовим виконанням рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки з виселенням (ст. 39 Закону України «Про іпотеку») іпотекодержатель за 30 днів направляє вимогу про добровільне звільнення житла, і тільки якщо такого звільнення приміщення не відбулось, звертається до органів ДВС за примусовим виселенням. Таким чином, законодавцем не встановлено для іпотекодержателя обов'язку направлення будь-яких претензій іпотекодавцю перед зверненням до суду з позовними вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, що відповідає положенням статті 124 Конституції України. Позивач зауважує, що до звернення із позовом до суду, з метою надання можливості відновити платіжну дисципліну за кредитним зобов'язанням, він надіслав повідомлення боржнику (іпотекодавцю, якщо він с відмінним від боржника) про порушення основного зобов'язання та/або іпотечного договору з вимогою добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення у разі продовження порушення.

ПАТ КБ «ПриватБанк» просить суд:

1) в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DODWGA4000004S від 05.02.2007 року, в розмірі 40865,25 доларів США: що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 24.12.2013 року складає 326513.35 грн. звернути стягнення на квартиру загальною площею 50.90 кв.м,, житловою площею 29.60 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № DODWGA4000004s від 05.02.2007 року) ПАТ КБ «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570), з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки;

2) виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк», належним чином та завчасно сповіщений про час та місце розгляду справи в судове засідання представника не направив. Надав суду письмову заяву, згідно якої підтримав заявлені позовні вимоги та доводи позовної заяви, на яких вони ґрунтуються. Просить розглянути справу за відсутності свого представника.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та представник відповідачки ОСОБА_3, належним чином та завчасно сповіщені про час та місце розгляду справи, в судове засідання повторно не з'явилися.

За ухвалою суду розгляд справи проведено за відсутності сторін в порядку ст. 224 ЦПК України заочно за наявних в справі доказів.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позивачем до позову додана копія кредитного договору № DODWGA4000004S, укладеного 05.02.2007 року між відповідачкою ОСОБА_1 та Комерційним банком «ПриватБанк», за яким банк зобов'язався на умовах забезпеченості, строковості, повернення та платності надати позичальнику кредитні кошти у розмірі 30000,00 доларів США, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати і повернути банку кредитні кошти (кредит) зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11.04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 06.02.2015 року.

Сторонами не оспорений той факт, що зазначений кредитний договір підписаний особисто ОСОБА_1 і суд не вбачає підстав ставити зазначену фактичну обставину під сумнів.

Суд враховує той факт, що договір був укладений на надання кредиту у доларах США, тоді як національною валютою України є гривня.

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

За п. 2 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19 лютого 1993 року, операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України, є валютними операціями.

Відповідно до п. 1 ст. 5 зазначеного Декрету, валютні операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом, здійснюються на підставі індивідуальної чи генеральної ліцензії, яка видається Національний Банком України.

Як зазначено у п.п. «в» п. 4 ст. 5 зазначеного Декрету, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції ... надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Згідно ч. 3 ст. 91 ЦК України, юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Отже, операцію з валютними цінностями - видачу кредиту у іноземній валюті, позивач мав право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Позивачем надані копії банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, які в сукупності свідчать про наявність у позивача спеціального передбаченого законом дозволу на надання кредитів у іноземній валюті.

Також сторонами не оспорений той факт, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі та надав ОСОБА_1 в день підписання договору кредитні кошти у розмірі 30000 доларів США.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно умов зазначеного кредитного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: ... сплата неустойки;

Відповідно до ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно розрахунку заборгованості по кредиту (а.с. 7-10), ОСОБА_1 повертала кредит, сплачувала відсотки та винагороду за користування кредитом несвоєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого утворилася прострочена заборгованість.

Зокрема, станом на 24.12.2013 року ОСОБА_1 має прострочену заборгованість у розмірі, еквівалентному 40865,25 доларів США, яка складається з наступного:

17775,80 доларів США - заборгованість за кредитом;

10384,60 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом;

2400,00 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

еквівалент 10304,85 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Розрахунок заборгованості за тілом кредиту, відсотками, винагородою та пенею позивачем здійснений арифметично правильно і відповідачами не оспорений.

Таким чином, відповідачка ОСОБА_1, як позичальник за кредитним договором, в порушення вимог ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1054 ЦК України прострочила виконання грошового зобов'язання в частині повернення позикодавцеві чергової частини позики у строк та в порядку, що встановлені договором, та сплати процентів за користування кредитом, що згідно п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 624, ч. 2 ст. 1050 ЦК України спричиняє наслідки:

- наявність у банківської установи права вимагати стягнення простроченої заборгованості;

- наявність у банківської установи права вимагати дострокового повернення чергової частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних банку;

- наявність у банківської установи права вимагати сплати неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо сплати чергової частини кредиту та процентів за користування кредитом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

ОСОБА_1 згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України не звільняється від відповідальності за неможливість виконання нею грошового зобов'язання, і згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов'язана сплатити суму боргу.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ч. 1 ст. 7 зазначеного Закону, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором було забезпечене шляхом укладення 05.02.2007 року удоговору іпотеки № DODWGA4000004S (а.с. 21-249). Згідно з договором іпотеки, ОСОБА_1 надала в іпотеку позивачу нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 50.90 кв.м., житловою площею 29.60 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Квартира належить відповідачці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу (а.с. 25). Узгоджена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 189375 грн.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 основного зобов'язання за кредитним договором, у позивача на підставі ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення своїх вимог - стягнення заборгованості за кредитним договором зі сплати кредиту, процентів за користування кредитом, комісійної винагороди та пені у вищезазначених розмірах.

На підставі викладеного, позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають задоволенню.

Пленум Верховного Суду України у п. 14 своєї постанови № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» розтлумачив, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого проводиться виконання. У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Згідно копії службового розпорядження Національного Банку України, офіційний курс гривні до долару США станом на час ухвалення судового рішення становить 1172,8167 грн. за 100 доларів США.

Таким чином, позивач за рахунок предмета іпотеки має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням, які складаються з заборгованості:

17775,80 доларів США - заборгованість за кредитом;

10384,60 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом;

2400,00 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

120857 грн. (10304,85х11,728167) - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Згідно ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

- загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

- опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

- заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

- спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

- пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

- початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Обраний позивачем спосіб реалізації предмета іпотеки відповідає як умовам іпотечного договору, так і вимогам закону (ст. 38 Закону України «Про іпотеку»).

Вирішуючи позовні вимоги в частині виселення відповідачів з квартири, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 3 ст. 109 Житлового кодексу, звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

При розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39- 40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок згідно ч. 3 ст. 109 Житлового кодексу є підставою для виселення усіх громадян, що мешкають в ньому.

За відомостями, наданими балансоутримувачем будинку, в якому знаходиться квартира, на яку звернуте стягнення, в квартирі мешкають відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2

На підставі викладеного, позовні вимоги про їх виселення підлягають задоволенню.

З відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3386,93 (3265,13 + 243,6 / 2), а з ОСОБА_2 - 121,80 (243,60 / 2).

Керуючись та ст.ст. 10, 11, 60, 212, 224 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - задовольнити в повному обсязі.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DODWGA4000004S від 05.02.2007 року в розмірі 30560 (тридцять тисяч п'ятсот шістдесят) доларів США 40 (сорок) центів та 120857 (сто двадцять тисяч вісімсот п'ятдесят сім) гривень звернути стягнення на квартиру загальною площею 50.90 кв.м,, житловою площею 29.60 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № DODWGA4000004s від 05.02.2007 року) Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570), з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати зі сплати судового збору:

- з ОСОБА_1 у розмірі 3386 (три тисячі триста вісімдесят шість) гривень 93 (дев'яносто три) гривні;

- з ОСОБА_2 у розмірі 121 (сто двадцять одна) гривня 80 (вісімдесят) копійок.

На рішення позивачем може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Донецької області через Будьоннівський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Відповідач, який не з'явився у судове засідання, може подати до Будьоннівського районного суду м. Донецька заяву про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Головуючий :