Ухвала суду № 38132860, 20.02.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 257/10090/13-ц Номер провадження 22-ц/775/562/2014

Головуючий в 1 інстанції Павленко Л.М.

Доповідач Будулуца М.С.

Категорія 21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2014 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді: Курило В.П.,

суддів: Будулуци М.С., Космачевської Т.В.,

при секретарі Бакунець Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування будинку частково недійсним, про визначення ідеальних часток, визнання права власності на частку житлового будинку за набувальною давністю,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Донецька від 26 листопада 2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

08 серпня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись з зазначеним позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який уточнили та остаточно просили визнати частково недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, що укладений 01липня 2013 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 по реєстру № 1644, визнати за ними (ОСОБА_1 і ОСОБА_2) право власності на 37/100 частки вказаного домоволодіння; поділити його та виділити позивачам у приватну власність жилу кімнату літ. 2-3, площею 10,50 кв. м, жилу кімнату 2-4, площею 6,70 кв. м, кухню літ. 2-2, площею 7,50 кв. м. і коридор літ. 2-1, площею 5,0 кв. м в будинку літ. А-1, гараж літ. Ж, сарай літ. Н, що розташовані за вказаною вище адресою.

Вимоги мотивували тим, що 21 липня 1973 року на весілля батьки позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 та ОСОБА_4 подарували їм дві кімнати в будинку АДРЕСА_1, в якому вони побудували окремий вхід, переобладнали будинок в окрему частину та влаштували окремий електролічильник. Починаючи з 1973 року, позивачі відкрито користувалися чужим майном, а тому за набувальною давністю набули право власності на вказану частину будинку. З цих підстав вважали частково недійсним договір дарування вказаного житлового будинку, що 01 липня 2013 року був укладений між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 і посвідчений в нотаріальному порядку, тому просили визнати його частково недійсним, визнати за ними (позивачами) право власності на 37/100 частки вказаного домоволодіння, поділити його та виділити їм в натурі у приватну власність жилу кімнату літ. 2-3, площею 10,50 кв. м, жилу кімнату 2-4, площею 6,70 кв. м, кухню літ. 2-2, площею 7,50 кв. м. і коридор літ. 2-1, 5,0 кв. м в будинку літ. А-1, гараж літ. Ж, сарай літ. Н за вказаною вище адресою.

Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 26 листопада 2013 року в задоволенні зазначеного позову повністю відмовлено.

З вказаним рішенням не погодились позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та подали апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів скарги апелянти зазначили, що в спірному будинку вони проживають 40 років та при вирішенні справи суд безпідставно не застосував вимоги ст. 344 ЦК України про набувальну давність. Позивачі посилались на те, що у відповідності з договором на право побудови та безтермінового користування земельною ділянкою від 26 січня 1952 року № 4222, будинок по АДРЕСА_1, належав ОСОБА_6

В 1973 році на весілля батько подарував позивачам дві кімнати в цьому будинку, однак зареєструвати договір дарування він не зміг, оскільки договір на право застройки не був зареєстрований в Комунальному підприємстві БТІ, а будинок був прийнятий до експлуатації тільки в 1986 році після смерті батька. Починаючи з 1986 року, в БТІ в будинку значилось 2 квартири: квартира апелянтів та відповідачів. Після смерті ОСОБА_6 в 1982 року позивач ОСОБА_1 в нотаріальній конторі не відмовлявся від прийняття спадщини та підписав заяву для прийняття спадщини ОСОБА_4, вважаючи, що матір приймає свою частину спадщини. Але в 2013 році апелянтам стало відомо, що ОСОБА_4 прийняла у спадщину весь будинок. У зв'язку з чим, апелянти просили рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційного суду позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, а рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважала їх безпідставними, просила скаргу відхилити, а рішення суду - залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання апеляційного суду не з'явилась, але про час та місце розгляду справи повідомлена під розписку, надіслала письмове заперечення на апеляційну скаргу, в якому просила скаргу відхилити та справу розглянути у її відсутності (а.с.184).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду - залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як зазначено в ч.1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що житловий будинок з надвірними побудовами та спорудами розташований в АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 0,05782 га.

Його власником є відповідач ОСОБА_3, що підтверджується договором дарування від 01липня 2013 року, який посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 1644. Дарувальником за цим договором є ОСОБА_4, яка право власності на вказане домоволодіння набула після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 21 листопада 1986 року державним нотаріусом Шостої донецької державної нотаріальної контори, що не оспорюється позивачами (а.с. 52, 87, 115).

01 липня 2013 року ОСОБА_4 також подарувала ОСОБА_3 і земельну ділянку НОМЕР_1, площею 0,0582 га, розташовану в АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованим в реєстрі за № 1645 (а.с.88).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з безпідставності заявлених вимог та виходив з того, що право власності на вказане домоволодіння належить ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування, дарувальником за яким є ОСОБА_4, яка, в порядку спадкування, після смерті чоловіка - ОСОБА_6 набула право власності на житловий будинок з надвірними побудовами та оформила свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане 21 листопада 1986 року державним нотаріусом Шостої донецької державної нотаріальної контори, та вказане свідоцтво позивачі не оспорюють. ОСОБА_6 мав право на частку у порядку спадкування, але не скористався цим правом, а посилання позивачів на те, що вони побудували окремий вхід до будинку та мають окремий лічильник, не породжує право власності на частку в будинку.

При цьому суд дійшов правильного висновку, що позивачі не набули право власності на нерухоме майно за набувальною давністю та до спірних правовідносин не застосовуються вимоги ст.344 ЦК України, оскільки домоволодіння не є чужим майном, а правом на отримання спадщини після смерті батька позивач ОСОБА_1 не скористався, свідоцтво про право на спадщину за законом отримала ОСОБА_4, яка й подарувала домоволодіння іншій особі (дочці),не порушивши вимоги законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які виникли між сторонами, дав їм належну оцінку і обґрунтовано відмовив позивачам у задоволенні їх вимог.

Доводи апелянта про порушення судом норм матеріального права, апеляційний суд відхиляє за їх безпідставністю, виходячи з наступного.

Судом правильно встановлено, що свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно - житловий буди нок з надвірними побудовами та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 0,05782 га, 21 першого листопада 1986 року в нотаріальній конторі отримала ОСОБА_4 - дружина померлого ОСОБА_6 Це підтверджується повідомленням нотаріальної контори та копією свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с. 115, 201).

Вказане свідоцтво про спадщину за законом недійсним судом не визнано і вимоги про це позивачі не заявляли.

В наступному, діючи на свій розсуд, ОСОБА_4, як власник житлового будинку з надвірним побудовами та спорудами, 01 липня 2013 року подарувала ОСОБА_3(дочці) житловий будинок, загальною площею 81,0 кв. м, у тому числі розміром житлової площі - 31,7 кв. м, позначений в плані земельної ділянки під літерою А-1, літню кухню - літ. Б, гараж - літ В, літню кухню - літ. Г, убиральню - літ. Д, гараж літ. Ж, сарай літ. И, душ - літ. Е, вигрібні ями - літ. К, Л, сараї - літ. М, Н, О, трубопровід - літ.*, вимощення - літ. І, огородження - літ. № 3, 5-7, тротуар - літ. ІІ. Зазначений житловий будинок з надвірним побудовами та спорудами розташований на земельній ділянці, площею 0,0582 га (а.с. 52, 87).

Відповідно до вимог п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Втім, позивачі не зазначили в позові з яких підстав, передбачених законом, договір дарування житлового будинку з надвірними побудовами та спорудами, укладений між відповідачами 01 липня 2013 року, є частково недійсним, та які саме вимоги закону порушили відповідачі, укладаючи вказаний договір.

Окрім цього, в п.5 постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5 (далі - постанова Пленуму ВССУ від 07.02.2014 р. № 5), вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).

Пунктом 9 постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 р. № 5 роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється Земельним кодексом України (далі - ЗК), зокрема статтею 119.

В той же час, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_4 набула право власності на спірний житловий будинок на законних підставах, передбачених Цивільним кодексом України в порядку спадкування після смерті чоловіка, а потім на свій розсуд подарувала його дочці - ОСОБА_3, а остання його набула на підставі договору дарування, що посвідчено в нотаріальному порядку та цей правочин не суперечить вимогам законодавства.

Земельну ділянку, площею 0,0582 га, на якій розташовано житловий будинок з надвірними побудовами та спорудами, ОСОБА_4, як власник земельної ділянки, 01 липня 2013 року подарувала ОСОБА_3 та цей договір позивачі не оспорюють (а.с. 2-3, 103 - 106, 88).

Що стосується твердження про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, то апеляційний суд його відхиляє, оскільки судом повно і всебічно досліджено докази, які надані сторонами, а відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Рішення суду є законним і підстав для його скасування немає, а тому апеляційний суд апеляційну скаргу позивачів відхиляє, а рішення суду - залишає без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Донецька від 26 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: