Постанова № 38125936, 02.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19860/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М.

Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Гром Л.М.

Міщука М.С.

при секретарі: Корінець Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Фактор Нафтогаз" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі від 05 вересня 2013 року № 0003522201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши в судовому засіданні суддю доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нову постанову, якщо суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проведено перевірку позивача, за результатами якої 20 серпня 2013 року складено акт № 130/1-22-20-36134497 про результати позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із підприємством-постачальником - товариством з обмеженою відповідальністю "Козівський цукровий завод" (далі - ТОВ "Козівський цукровий завод") та підприємствами-покупцями за період із 01 по 30 квітня 2013 року (далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) за квітень 2013 року у розмірі 545428,00 грн., чим порушено абзац "а" підпункту 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

На підставі акту перевірки, 05 вересня 2013 року відповідачем складено оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 545428,40 грн. за основним платежем та у розмірі 272714,20 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами розгляду заперечень та скарг в адміністративному (досудовому) порядку, висновки акту перевірки та оскаржуване рішення залишені без змін.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що висновки, викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства, є обґрунтованими.

Колегія суддів, враховуючи доводи апеляційної скарги не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідач в акті перевірки зробив висновок про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентом є удаваними, посилаючись на ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1, ч.2 ст. 215, ст. 228, ст. 235 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів та не було встановлено судом першої інстанцій фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом першої інстанцій не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ст. 20 ПК України органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) удаваними, недійсними та/або нікчемними.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, формування податкового кредиту з ПДВ обумовлено придбанням платником податків товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.

Правомірність віднесення вказаних вище сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту ТОВ «Фактор Нафтогаз» підтверджується наступним.

Між ТОВ «Фактор Нафтогаз» і ТОВ «Козівський цукровий завод» було укладено договір № 27/03-1 від 27.03.2013 року, відповідно до умов якого ТОВ «Козівський цукровий завод» зобов'язувалося поставити цукор.

Факт поставки товару підтверджується видатковими накладними № 350 від 04 квітня 2013 року, № 510 від 18 квітня 2013 року, № 547 від 23 квітня 2013 року.

Відповідно до ч.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Пунктом 201.10 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

ТОВ «Козівський цукровий завод» надало ТОВ «Фактор Нафтогаз» податкові накладні № 80 від 29.03.2013 року, № 81 від 29.03.2013 року, № 6 від 02.04.2013 року, № 18 від 03.04.2013 року, № 19 від 04.04.2013 року, № 20 від 04.04.2013 року, № 143 від 22.04.2013 року, № 144 від 23.04.2013 року.

Оплата за поставлений товар підтверджується платіжними дорученнями.

Зазначений товар (цукор) у подальшому експортувався на користь контрагентів, що підтверджується відповідними документами.(а.с.68-127)

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити відповідно до чинного законодавства України.

Доказів того, що первинні документи підписані неуповноваженими особами відповідачем не надано, а судом першої інстанції не встановлено.

Перевіркою не встановлено відсутність документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників податкового кредиту по операціям з контрагентом, обов'язок ведення і зберігання яких покладено на позивача. Також перевіркою не встановлено порушень в оформленні наданих фінансово-господарських документів вимогам чинного законодавства.

В Акті перевірки зазначено про обов'язок ТОВ «Фактор Нафтогаз» надати оригінали митних декларацій, що суперечить нормам чинного законодавства України.

Пунктом 46.1 статті 46 Кодексу визначено, що податкова декларація - це документ, що подається платником податків відповідному контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання.

Способи подання податкової декларації визначені вимогами п. 49.3 cm. 49 глави II Кодексу та передбачають подання вищезазначеної декларації як у паперовому вигляді, так і в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв'язку в електронній формі;

Порядок подання податкової декларації з податку на додану вартість затверджено наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» від 25.11.2011 року, № 1492 (далі - Порядок № 1492).

Відповідно до підпунктів 200.7, 200.8 статті 200 розділу V Кодексу платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Позивачем рішень про отримання бюджетного відшкодування не приймалося і відповідних заяв до податкового органу не подавалося.

До податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається митним органом органу державної податкової служби в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону.

Пунктом 32 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року, № 450, передбачено надіслання до ДПС України Держмитслужбою засвідченої електронним цифровим підписом посадової особи митного органу вантажної митної декларації, якщо митне оформлення товарів здійснювалося з використанням електронної митної декларації (митної декларації, заповненої у звичайному порядку, тимчасової митної декларації, періодичної митної декларації, додаткової декларації), не пізніше наступного робочого дня після її оформлення.

Повідомлення про фактичне вивезення товарів за межі митної території України, які поміщені у митні режими, визначені абзацом третім пункту 30 цього Положення, засвідчене електронним цифровим підписом відповідальної посадової особи Держмитслужби, надсилається Держмитслужбою ДПС у випадках, обумовлених цим Положенням.

Відповідно до пункту 18 Порядку N 1492 встановлено, що у разі наявності експортних операцій (заповнення рядка 2.1 декларації) до декларації додаються оригінали митних декларацій (примірники декларанта). Платники, які подають податкову звітність в електронному вигляді, оригінали митних декларацій (примірників декларанта) подають окремо у порядку, визначеному для подання податкової звітності у паперовому вигляді.

Разом з тим застосування такого електронного документування ґрунтується на приписах законів України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг», від 22.05.2003 року шляхом використання електронних документів, у тому числі ВМД, засвідчених електронними цифровими підписами, без подання паперових екземплярів документів.

Вантажна митна декларація, відповідно до пункту 2 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.97 р. (далі - Положення), - це письмова заява встановленої форми, що подається митному органові на паперовому носії або як електронний документ (електронна ВМД) і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування та сплати податків, зборів та інших платежів.

Електронна ВМД вважається оформленою за наявності внесеної до декларації за допомогою автоматизованої системи митного оформлення відмітки про завершення митного оформлення, засвідченої електронним цифровим підписом посадової особи митного органу, яка завершила митне оформлення. Інформація про оформлення електронної ВМД надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи митного органу.

Оформлена ВМД є підтвердженням надання особі права на поміщення товарів та/або транспортних засобів у заявлений митний режим і прав та обов'язків зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних фінансових, господарських та інших операцій.

У Акті перевірки зазначено про існування вантажних митних декларацій, що підтверджують реальність вчинення експортних операцій ТОВ «Фактор Нафтогаз».

Фактичні обставини справи засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами і правомірність нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Товари, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з придбання даних товарів/послуг також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

За змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

На момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрований платником податку на додану вартість.

За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку щодо неправомірності прийняття ДПІ у Голосіївському районі податкового повідомлення-рішення від 05 вересня 2013 року № 0003522201, оскільки позивачем виконано усі необхідні умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, а висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятого ним рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови по справі, якою необхідно позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" задовольнити

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 207 КАС України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 05 вересня 2013 року № 0003522201.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному поряд ку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів піс ля набрання постановою законної сили.

Постанову складено в повному обсязі - 07.04.2014 р.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді:Л.М. Гром, М.С. Міщук

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Гром Л.М.

Міщук М.С.