Ухвала суду № 38123353, 01.04.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УКРАЇНА

Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2014 р.Справа № 820/1034/14

Головуючий 1 інстанції: Котеньов О.Г.

Доповідач: Водолажська Н.С.

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2014р. по справі № 820/1034/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний та виробничий комплекс «ЕНЕРГОСТАЛЬ»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «НТВК «ЕНЕРГОСТАЛЬ», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області за формою «Р» № 0000062201 від 15.01.14 р. про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на суму 183333,0 та застосування штрафних санкцій в розмірі 91666,5 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.14 р. по справі № 820/1034/14 позов був задоволений.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.14 р. по справі № 820/1034/14 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Науково-технічний та виробничий комплекс «ЕНЕРГОСТАЛЬ» (код ЄДРПОУ 34860617) зареєстроване як юридична особа з 14.02.07 р., місцезнаходження юридичної особи: 61116, м. Харків, пр. Леніна, 9, керівник - Бережний Іван Сергійович. Позивачем на запит податкового органу № 8303/10/20-30-22-05 від 09.12.13 р. про надання пояснень та їх документального підтвердження з питань відносин із ПП «МДП-Трейд» за липень 2013 р. (а.с.29) був наданий лист-відповідь № 423 від 10.12.12 р. з відповідними документами по взаємовідносинах з ПП «МДП-Трейд» за липень 2013 р.

Підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 101/20-30-22-01/34860617 від 30.12.13 р. невиїзної документальної позапланової перевірки підприємства позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, що мала правові відносини з ПП «МДП-Трейд» за липень 2013 р., в якому зафіксовані порушення вимог п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, які призвели до занижено зобов'язань по ПДВ за липень 2013 р. в сумі 183333,0 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що за інформацією, отриманою від Нікопольскої ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровської області, відсутні факти реального вчинення позивачем господарських операцій із ПП «МДП-Трейд» за липень 2013 р. у зв'язку з відсутністю у останнього основних фондів, найманих працівників, складських приміщень, що не дозволяло цьому контрагенту фактично виготовити та поставити блоки регенерації, а відповідно, і отримувати передплату в рахунок майбутньої реалізації товару.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що підставою для відмови платнику податків у виникненні у нього права на податковий кредит може бути лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників, чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань і оскільки судом такого факту встановлено не було, був зроблений висновок, що вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення за формою «Р» № 0000062201 від 15.01.14 р. є обґрунтованими.

Судом першої був досліджений договір поставки № 080 від 19.06.13 р., укладений ТОВ «НТВК «Енергосталь» (замовник) з «МДП-Трейд» (підрядник), предметом якого виготовлення та поставка на адресу замовника устаткування відповідно Специфікації № 1, а саме: блоки регенерації - 32 шт., монтажні елементи - 1 шт. (а.с. 73-77), на загальну суму 1820646,0 грн. Договором було передбачено, що разом з продукцією підрядник зобов'язаний передати замовнику рахунки-фактури, видаткові, ТТН та податкові накладні, сертифікати якості, акт приймання-передачі продукції. Поставка продукції здійснюється підрядником автомобільним транспортом на умовах СРТ м. Дергачі, Харківська обл., склад замовника, згідно «ІНКОТЕРМС 2010» (перевезення товару оплачено до зазначеного міста призначення).

Виконання зобов'язань за договором оформлено актом приймання-передачі технічної документації від 24.06.13 р.: креслення КМД (конструкції металеві деталізовані) блоків регенерації та монтажних елементів (а.с.176).

В межах даного договору позивач у липні 2013 р. перерахував попередню оплату у загальній сумі 1100000,0 грн. платіжними дорученнями № 487 від 02.07.13 р. на суму 300000,0 грн., у т.ч. ПДВ 50000,0 грн., № 534 від 09.07.13 р. на суму 300000,0 грн., у т.ч. ПДВ 50000,0 грн., № 727 від 31.07.13 р. на суму 500000,0 грн., у т.ч. ПДВ 83333,33 грн. (а.с. 79-81) і отримав від ПП «МДП-Трейд» податкові накладні на суму 1100000,0 грн., у т.ч. ПДВ 183333,33 грн.: № 35 від 02.07.13 р., № 36 від 09.07.13 р., № 49 від 31.07.13 р. (а.с. 82-84). Вказані податкові накладні були позивачем включені в обрахування податкового кредиту за липень 2013 р.

Поставка продукції на підприємство позивача проведена у серпні та вересні 2013 р., що підтверджено ТТН № 128 від 19.08.13 р., № 129 від 29.08.13 р., № 138 від 09.09.13 р., № 139 від 20.09.13 р., № 141 від 26.09.13 р., № 140 від 26.09.13 р. (а.с.97-102).

В доводах апеляційної скарги відповідач по справі посилається на те, що під час проведення перевірки ТОВ «НТВК Енергносталь» крім видаткових та податкових накладних не надало інших доказів щодо фактичного виконання договорів, зокрема до перевірки не були надані документи, які б підтверджували фактичне переміщення товару (ТТН, документи, що засвідчують навантаження та розвантаження придбаної продукції), а також не надало доказів використання придбаних ТМЦ у власній господарській діяльності, на підставі чого перевіряючими був зроблений висновок про те, що правочини, здійснені підприємством з постачальниками та покупцями, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже являються нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

В постанові суду першої інстанції зазначено, що на підтвердження здійснення господарської операції за договором № 080 від 19.06.13 р. позивачем надані оборотна відомість по рахунку 231 за лютий-жовтень 2013 р., звіт по проводкам за лютий-жовтень 2013 р. по рахунку 231 (списання матеріалів), оборотна відомість по рахунку 631 за 2013 р., звіт по проводкам рахунку Кт 361 та рахунку ДТ 31 (оплата за відвантаження товару), оборотна відомість по рахунку 26 за травень - жовтень 2013 р., накладні на передачу готової продукції, звіти виробництва, звіт по проводкам за липень-жовтень 2013 р., оборотна відомість по рахунку 361 липень-жовтень 2013 р., лімітно-заборні карти (склад готової продукції № 3 та склад матеріалів № 2).

Також суд першої інстанції вказав на те те, що товари за договором № 080 від 19.06.13 р. були поставлені позивачу у серпні-вересні 2013 р. у повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними № РН-55 від 19.08.13 р., № РН-56 від 29.08.13 р., № РН-63 від 09.09.13 р., № РН-65 від 20.09.13 р., № РН-67 від 26.09.13 р., № РН-68 від 26.09.13 р. На підставі актів технічного приймання обладнання № 38/13 від 20.08.13 р., № 39/13 від 29.08.13 р., № 40/13 від 09.09.13 р., № 41/13 від 20.09.13 р., № 42/13 від 26.09.13 р., № 43/13 від 26.09.13 р. продукцію, поставлену за укладеним договором, прийнято на підприємстві позивача за кількістю та якістю.

Після отримання від ПП «МДП-Трейд» обладнання позивачем були проведені додаткові роботи з блоками регенерації та монтажними елементами щодо їх доопрацювання та в подальшому поставлений підприємству позивача товар був переданий ДП «УкрНТЦ «Енергосталь» по договору поставки № 312/272 від 24.09.12 р. (а.с.169-175), що підтверджується видатковими накладними № 153 від 03.08.13 р., № 159 від 05.09.13 р., № 177 від 23.09.13 р., № 181 від 30.09.13 р., довіреностями на отримання ТМЦ № 634 від 03.08.13 р., № 646 від 05.09.13 р., № 690 від 23.09.13 р., № 701 від 27.09.13 р.; актами технічного приймання № 44/13 від 03.09.13 р., № 45/13 від 05.09.13 р., № 46/13 від 23.09.13 р., № 47/13 від 30.09.13 р. (а.с.178-189).

В обґрунтування висновків судового рішення суд першої інстанції визнав хибними твердження відповідача про необхідність підтвердження правомірності формування податкового кредиту за липень 2013 р. ТТН та іншими документами на переміщення товарів, оскільки у липні 2013 р. позивачем на адресу ПП «МДП-Трейд» здійснена лише передоплата за товар, який контрагент зобов'язаний був виготовити та поставити, тобто рух товару у липні 2013 р. не відбувався, а тому у позивача не було і не могло бути документів первинного бухгалтерського обліку щодо фактичного отримання товару за договором № 080 від 19.06.13 р., доказів його фактичного переміщення та подальшого використання у власній господарській діяльності.

Також суд першої інстанції правомірно встановив, що місцезнаходженням позивача є м. Харків, пр. Леніна, 9 (юридична адреса), а відповідно до договору оренди від 01.08.07 р. № 450 цілісного майнового комплексу, який орендується позивачем з метою здійснення виробничої діяльності, фактичним місцем знаходження ЦМК є : м. Дергачі, пров. Залізничий, 8. Згідно письмових доказів, які містяться в матеріалах справи, поставка продукції на підприємство позивача за адресою: м. Дергачі, пров. Залізничий, 8, підтверджується ТТН № 128 від 19.08.13 р., № 129 від 29.08.13 р., № 138 від 09.09.13 р., № 139 від 20.09.13 р., № 141 від 26.09.13 р., № 140 від 26.09.13 р. (а.с.97-102).

Колегія суддів вважає доцільним вказати на те, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаного слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Також колегія суддів вважає доцільним зауважити, що порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач пов'язує виключно з недотриманням його контрагентом порядку нарахування та перерахування до бюджету власних податкових зобов'язань та з неможливістю органу ДПС виконати повноваження по проведенню перевірки (зустрічної звірки) цього платника податків. Проте обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Колегія суддів також вважає доцільним відмітити, що посилання апелянта на недоліки при оформленні ТТН, за якими перевозився товар від постачальника до позивача, є безпідставними, оскільки перевірка стосувалася операцій у липні 2013 р., а перевезення здійснювалося у серпні-вересні 2013 р., тобто за межами періоду, що перевірявся, і у відповідача не було законних підстав перевіряти документи, які не відносяться до періоду перевірки.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Зважаючи на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.14 р. по справі № 820/1034/14 прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.14 р. по справі № 820/1034/14 - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.14 р. по справі № 820/1034/14 за позовом ТОВ «Науково-технічний та виробничий комплекс «ЕНЕРГОСТАЛЬ» до ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Водолажська Н.С.Судді(підпис) (підпис) Філатов Ю.М. Тацій Л.В.