Ухвала суду № 3812316, 03.12.2008, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  

Справа № 22а-332/08 (22а-1917/07) Головуючий суддя у 1-ій

Категорія статобліку - 73 інстанції - Серкіз В.Г.

№13/228/07-АП

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2008 року м. Дніпропетровськ

 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - доповідача - Туркіної Л.П.,

суддів - Коршуна А..О., Проценко О.А.

при секретарі - Гулій О.Г.

за участі представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача-1 - не прибув

відповідача-2 - не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя

на постанову господарського суду Запорізької області від 12.06.2007 року

у справі №13/228/07-АП

за позовом Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя

до відповідача-1: Приватного підприємства «Пальміра», с. Піщанка Новомосковського району Дніпропетровської області

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лібра-А», м. Запоріжжя

про визнання господарський зобов'язань недійсними,  -

Встановила:

У квітні 2007 року Державна податкові інспекція у Заводському районі м. Запоріжжя (далі ДПІ у Заводському районі) звернулася до господарського суду Запорізької області із позовом до Приватного підприємства «Пальміра» (далі ПП «Пальміра») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лібра-А» (далі ТОВ «Лібра-А») про:

 - визнання господарського зобов'язання, оформленого договором підряду №27/06 від 27.06.2002 р., укладеним між ТОВ «Лібра-А» та ПП «Пальміра», недійсним;

- стягнення з ТОВ «Лібра-А» на користь держави грошового еквіваленту по отриманим послугам згідно договору підряду №27/06 від 27.06.2002 р.;

- стягнення з ПП «Пальміра» на користь ТОВ «Лібра-А» суми грошових коштів, отриманих по договору підряду №27/06 від 27.06.2002 р.

Постановою господарського суду Запорізької області від 12.06.2007 р. відмовлено у задоволенні позову ДПІ у Заводському районі.

Рішення суду обґрунтовано порушенням позивачем строку позовної давності для звернення до суду.

Не погодившись із постановою суду, позивач звернувся із апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт вказує наступне.

Строк позовної давності слід визначати з дати проведення перевірки, а саме 23.02.2005 р.

Ч. 2 ст. 99 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше,   обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів . При таких обставинах необхідно керуватися ст. 257 ЦК України, якою передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Крім того, податкова інспекція не погоджується з висновком суду про те, що позивачеві стало відомо про факт взаємовідносин між відповідачами ще у 2003 році.

Податкова інспекція не погоджується з висновком суду про те, що ТОВ «Лібра-А» не може нести відповідальність за протиправні дії третіх осіб, зокрема осіб, які організували ПП «Пальміра».

Відповідно до ст. 49 ЦК України УРСР, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін весе одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

ст. 208 ГК України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.  У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Рішенням Новомосковського місцевого суду Дніпропетровської області від 26.12.2003 р. визнано недійсними установчі документи ПП «Пальміра», зареєстрованого на ім'я ОСОБА_2 з 30 січня 2002 р .

Відповідно до ст. 35 ГПК України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Ст. 72 КАС України передбачені обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Абз. 2 п. 7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002 р. №1056 «Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки» встановлено, що доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.

Відповідно до абз. 1 п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду УРСР від 28.04.1978р. №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», абз.1 п.7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002р. №1056 «Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки» та абз.2 п. 11 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» метою за відомо суперечною інтересам держави і суспільства визнається приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів.

Відповідач-2 проти апеляційної скарги заперечив. У запереченнях на апеляційну скаргу вказує наступне.

Судом першої інстанції вірно застосований строк позовної давності для звернення до адміністративного суду, передбачений ч. 2 ст. 99 КАС України. Посилання позивача на ЦК України та, відповідно, на загальний строк звернення до суду у три роки є помилковим, оскільки вказана стаття КАС України містить пряму вказівку щодо строків, а не відсилає до інших законодавчих актів.

Позивач посилається на ст. 49 ЦК УРСР від 1963 р., який згідно з пунктами 1 та 2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України втратив чинність з 01.01.2004 року. Діючий ЦК України не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди. За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України, Кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.   Таким чином, посилання позивача на норму ст. 49 ЦК УРСР, як на норму, діючу на момент укладання угоди але відсутню в ЦК України на момент розгляду справи, є помилковим.

 Позивач стверджує, що угода між ПП «Пальміра» та ТОВ «Лібра-А» укладена з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, однак позивачем не надані докази того, що угода спричинила якісь негативні наслідки та завдала збитків державі та суспільству, не вказаний розмір таких збитків та в чому він конкретно виражався.

Позивачем не надані докази того, що обидва відповідача (чи один з них) приховували свої доходи від оподаткування.

У судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд задовольнити апеляційну скаргу.

Представники відповідачів до суду не прибули, про час та місце судового засідання повідомленні належним чином.

Заслухавши представника позивача та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ДПІ у Заводському районі було проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Лібра-А» у період з 01.01.2002 р. по 31.12.2004 р. На підставі перевірки складено Акт від 23.02.2005 р. №599/23-221- 25489290.

В ході перевірки встановлено факт господарських зобов'язань ТОВ «Лібра-А» з ПП «Пальміра» по договору підряду №27/06 від 27.06.2002 р.

Згідно договору №27/06 від 27.06.2002 р. Відповідач-1 (Підрядник) в особі директора ОСОБА_2, діючого на підставі Статуту, з одної сторони, та Відповідач-2 (Замовник) в особі ОСОБА_3., діючого на підставі Статуту з другого боку, уклали договір про наступне:

п. 1.) Підрядник зобов'язаний на свій ризик виконати по завданню Замовника будівельні монтажні роботи, обговорені Замовником, а Замовник зобов'язаний прийняти вказану роботу та оплатити її. Технічну документацію надає Замовник.

П.п. 2.1 п. 2 ) Вартість виконаних робіт та умови сплати обговорюються у кожному окремому випадку, засобом складення кошторису та підписання акту виконаних робіт.

Відповідно до пояснень відповідача-2, документи, що підтверджують виконання договору, знищені за спливом строку зберігання. Проте він підтвердив факт наявності договору та сплату за виконані роботи на користь відповідача-1.

Рішенням Новомосковського місцевого суду Дніпропетровської області від 26.12.2003 р. по справі № 2/452 за позовом Новомосковської ОДПІ до ОСОБА_2., третя особа - Новомосковська райдержадміністрація, на яке посилається податкова в обґрунтування протиправності угод, визнано недійсними установчі документи ПП «Пальміра», зареєстрованого на ім'я ОСОБА_2.

Рішенням Новомосковського місцевого суду Дніпропетровської області від 12.08.2005 р. роз'яснено рішення від 26.12.2003 р. Зокрема, суд роз'яснив, що 26.12.2003 р. визнано недійсними Установчий договір, свідоцтво про державну реєстрацію, свідоцтво платника податків на додану вартість ПП «Пальміра» №31824529, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, село Піщанка, вул. Робоча, 2; визнано недійсними документи з дня реєстрації у Державних органах - 30 січня 2002 р.

Як свідчать названі судові рішення, ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя, ПП «Пальміра» та ТОВ «Лібра-А» участі у розгляді справи № 2/452 не приймали, що згідно ст. 72 КАС України виключає можливість звільнення сторін по даній справі від доказування обставин, встановлених по справі № 2/452, та необхідність витребування справи № 2/452 з Новомосковського міського суду.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 195 та ст. 245 КАС України у якості доказів по справі апеляційним судом не можуть бути використані пояснення свідків, вимоги щодо виклику яких позивач у суді першої інстанції не заявляв, та факти, встановлені заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.07.2007 р. по справі № 2-о-170, де приймали участь ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя та ТОВ «Лібра-А».

Зазначаючи про неможливість застосування фактів, встановлених судовим рішенням по справі № 2-о-170, яке було відсутнє на момент розгляду даної справи господарським судом, колегія суддів звертає увагу позивача на можливість застосування норм ст. 245 КАС України, яка визначає підстави перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

 Дослідивши докази, надані сторонами до суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

В обґрунтування позовних вимог податкова посилається на те, що оспорювана угода суперечить інтересам держави та суспільства, а також просить застосувати наслідки, передбачені ст. 49 ЦК УРСР.

Однак, ст. 49 ЦК УРСР визначала нікчемні угоди та втратила чинність з 01.01.2004 р.

На момент розгляду справи правовідносини щодо угод, які на момент їх укладення були нікчемними згідно ст. 49 ЦК УРСР, регулюються ст. ст. 207, 208 ГК України та ЦК України.

Однак, згідно правової позиції Верховного Суду України положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215, частиною 2 статті 228 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним, не підлягають задоволенню, як такі, що суперечать нормам ч. 2 ст. 215 ЦК України.

Колегія суддів також вважає, що закриття провадження у справі в частині вимог про визнання угоди недійсною суперечить нормам Конституції України та процесуального права, що випливає з наступного.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон Клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) зазначено: «Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутись до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин».

Згідно ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі:

1) якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства;

2) якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом;

3) якщо сторони досягли примирення;

4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами;

5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 157 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

 Оскільки у даному випадку спір є публічним, підстави припинення провадження у справі, зазначені у ч. 1 ст. 157 КАС України, відсутні, як і підстави, зазначені у п. п. 2-5 названої статті. Отже, наслідком невідповідності вимог податкової нормам ЦК України може бути лише відмова у задоволенні позову.

Вимоги позивача щодо задоволення майнових вимог також не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України , згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК України . Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

Як свідчать матеріали справи, застосування названих санкцій в межах строку, визначеного ст. 250 ГК України, не є можливим.

Виходячи з викладеного, підстави для задоволення позову ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя відсутні.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Оскільки господарський суд Запорізької області прийняв правильне по суті рішення, підстави для його скасування відсутні.

Виходячи з зазначеного, апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства,

колегія суддів, -

Ухвалила:

Апеляційну скаргу   Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя

залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Запорізької області від 12.06.2007 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Ухвала може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Ухвала оформлена відповідно до ст. 160 КАС України 20.05.2009 року.

Головуючий суддя: Л.П. Туркіна

Судді: А.О. Коршун

О.А. Проценко