Постанова № 38122377, 27.03.2014, Сумський окружний адміністративний суд

копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2014 р. Справа №818/535/14

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Глазька С.М.,

за участю: секретаря судового засідання - Прімової О.В.,

представника позивача - Петренко В.О.,

представника відповідача - Федорченка А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом Приватного науково-виробничого підприємства "Акам" до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне науково-виробниче підприємство «АКАМ», звернувся до суду з адміністративним позовом до ДПІ в м.Сумах ГУ Міндоходів у Сумській області в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 лютого 2014 року №0000342204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість за основним платежем на 16960 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 4240 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в ході проведення перевірки безпідставно на основі акту перевірки контрагента позивача ТОВ «Вектора 3000» встановив, що позивач фактично не отримував товар від вказаного контрагента, а тому не мав права відносити суму сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту, однак позивач вказує, що фактично він товар від ТОВ «Вектора 3000» отримував на підтвердження чого, як на перевірку так і до суду, надана відповідна первинна документація у тому числі і товарно-транспортні накладні видані ТОВ «Нова пошта».

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, надав заперечення в якому зазначив, що позивач не мав права відносити суму сплаченого ТОВ «Вектора 3000» податку на додану вартість за придбаний товар до податкового кредиту, так як фактично товар не поставлявся, що підтверджується актом перевірки ТОВ «Вектора 3000» та актом перевірки позивача.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила адміністративний позов задовольнити з підстав викладених в адміністративному позові.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав викладених в запереченні на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що в період з 10 січня 2014 року по 16 січня 2014 року відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині оподаткування податком на додану вартість по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Вектора 3000».

За наслідками вказаної перевірки відповідачем був складений акт від 22 січня 2014 року №176/2204/30653670/22, відповідно до висновків якого були встановлені наступні порушення.

Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні позивачем товарі, робіт (послуг) за період з 01.07.2012 р. по 31.09.2012 р. та з 01.02.2013 р. по 30.04.2013 р. та з 01.07.2013 р. по 31.07.2013 р. по взаємовідносинам ТОВ «Вектора 3000», які підпадають під визначення ст.ст. 185,198 ПК України.

На підставі вказаного, відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до змісту вказаного акту перевірки, підставами для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок відповідача, що позивачем було завищено податковий кредит за вищевказаний період на загальну суму 16959,99 грн., за рахунок того, що підприємством безпідставно віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість, з вартості поставлених товарів по документах, отриманих від ТОВ «Вектора 3000» та реальність виконання яких спростовано згідно актів перевірки ТОВ «Вектора 3000» ГУ Міндоходів у Луганській області від 13 листопада 2013 року №1/22/37377252.

Окрім того, відповідач зазначає, що позивачем до перевірки не надані документи, що підтверджують реальність транспортування товару, а надані акти виконаних робіт укладених з перевізником не мають жодного відношення до проведених операцій.

У зв'язку з вищевказаним, у позивача відсутні об'єкти по вищевказаним операціям, які підпадають під визначення п. 185.1 ст.185 ПК України, а тому позивач не мав право відносити суму сплаченого ПДВ до податкового кредиту.

Суд, задовольняючи даний адміністративний позов, свою позицію обґрунтовує наступним.

Так, відповідно до матеріалів справи, позивач на підставі усної угоди придбавав у ТОВ «Вектора 3000» каучук та іншу сировину для виготовлення гуми та виробів з неї.

На підтвердження фактичності отримання товару позивачем, як на перевірку так і під час судового розгляду, надано: рахунки на оплату, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні (а.с.43-68).

Відповідно до вищевказаного акту перевірки, основною підставою для висновку відповідача, що позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість, з вартості поставлених товарів по документах, отриманих від ТОВ «Вектора 3000» та те, що вказаний договір не мав реальних наслідків, став акт перевірки ТОВ «Вектора 3000» ГУ Міндоходів у Луганській області від 13.11.2013 року №1/22/37377252.

Вказаний акт перевірки ТОВ «Вектора 3000» відповідачем суду не був наданий.

В той же час, зміст вказаного акту описаний в акті перевірки позивача, а саме: зазначено, що господарські операції поставки товарів не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання, а тому ГУ Міндоходів у Луганській області встановила неможливість ТОВ «Вектора 3000» фактично здійснювати господарські операції та відсутність об'єктів, які підпадають під визначення п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 ПК України.

З вищевказаного мотиву відповідач вважав, що позивач фактично не міг отримувати товар від ТОВ «Вектора 3000».

Відповідач, в акті перевірки, та його представник, в судовому засіданні, окрім вищевказаної підстави, вказують, що в товарно-транспортних накладних, які надані позивачем на підтвердження транспортування спірного товару, виписані перевізником ТОВ «НОВА Пошта», отримувачем зазначений позивач, в описі відправлення зазначено «РТІ», однак відправником зазначено не ТОВ «Вектора 3000», а невідома особа - ОСОБА_3

В той же час, позивачем надано суду довіреність №4, відповідно до якої, ТОВ «Вектора 3000» довіряє ОСОБА_3 відправляти та отримувати вантажі для ТОВ «Вектора 3000» у м. Лисичанськ.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами позивача щодо фактичності отримання товару від ТОВ «Вектора 3000».

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996 від 16.07.1999 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Відповідно до ч. 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з вимогами статті 4 цього Закону, одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Також, згідно з ч. 4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Наведений висновок підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, суд присуджує позивачу здійснені ним судові витрати, що підтверджені платіжним дорученням № 297 від 18 лютого 2014 року (а.с.2) у розмірі 182 грн. 70 коп. з Державного бюджету України шляхом їх безпосереднього списання із рахунків суб'єкта владних повноважень-відповідача.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного науково-виробничого підприємства "Акам" до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення -задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 12 лютого 2014 року № 0000342204.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного науково-виробничого підприємства "Акам" (ідентифікаційний код 30653670, вул. Черкаська, буд. 9/1, м. Суми, Сумська область, 40007) судовий збір у розмірі 182 грн. 70 коп. (сто вісімдесят дві грн. 70 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя (підпис) С.М. Глазько

З оригіналом згідно

Суддя С.М. Глазько

Повний текст постанови складено 01 квітня 2014 року