Постанова № 38121113, 01.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/6842/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Волков А.С.

Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства «Кондитерська фабрика «Лагода» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Кондитерська фабрика «Лагода» до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року у задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства «Кондитерська фабрика «Лагода» до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що висновки, які викладені в акті перевірки, є безпідставними та неправомірними, оскільки позивачем були надані первинні документи, які свідчать про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Саноіл Торг». Апелянт вважає, оскільки спірні договори у встановленому законом порядку недійсними не визнано, господарські операції відбулись, сторонами виконані свої обов'язки за договорами, позивачем правомірно віднесено сплачені кошти до складу податкового кредиту та валових витрат.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 09 серпня 2013 року по 15 серпня 2013 року Миронівською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області проведено документальну виїзну позапланову перевірку ПрАТ «Кондитерська фабрика «Лагода» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Саноіл Торг» за період з 01 січня 2010 року по 11 липня 2013 року, за результатами якої складено акт від 22 серпня 2013 року №47/22-011/32967502, в якому встановлено порушення позивачем п.1.32 ст.1, п.3.1 ст.3, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.2, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп.1.2 п.1, пп.2.1, пп.2.4, пп.2.5 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на суму 1880142,00 грн., у тому числі за IV квартал 2010 року - 1255115,00 грн., за І квартал 2011 року - 625027,00 грн.; порушення п.п.7.4.1.5, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228,662,655,656 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбані товарів (робіт, послуг), відсутність об'єкту оподаткування, встановлено неправомірність формування податкового кредиту за грудень 2010 року, що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту у сумі 1004092,00 грн., що вплинуло на заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного (звітного) періоду за лютий 2011 року у сумі 1004092,00 грн.; порушення п.п.192.1.1 п.192.1 ст.192, п.198.1 ст.198, п.198.3 ст.198, п.201.10, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України, ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228,662,655,656 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбані товарів (робіт, послуг), відсутність об'єкту оподаткування, встановлено неправомірність формування податкового кредиту, в загальній сумі за лютий 2011 року - 500021,50 грн.

На підставі акту перевірки №47/22-011/32967502 від 22 серпня 2013 року Миронівською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 11 вересня 2013 року №0002532200, згідно якого за порушення пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1504114,00 грн., у тому числі 1504113,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; №0002522200, згідно якого за порушення п.1.32 ст.1, п.3.1 ст.3, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1880142,00 грн., у тому числі 1880142,00 грн. за основним платежем.

Не погоджуючись із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем 20 вересня 2013 року до ГУ Міндоходів у Київській області було подано скаргу, за результатом розгляду якої рішенням ГУ Міндоходів у Київській області від 09 жовтня 2013 року №1011/10/10-36-10-01/206/771 продовжено строк розгляду скарги по 25 листопада 2013 року (включно) та зобов'язано відповідача здійснити перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства, що стали предметом оскарження, не пізніше 31 жовтня 2013 року.

У період з 29 жовтня 2013 року по 31 жовтня 2013 року Миронівською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області проведено документальну виїзну позапланову перевірку ПрАТ «Кондитерська фабрика «Лагода» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Саноіл Торг» за період з 01 січня 2010 року по 11 липня 2013 року, за результатами якої складено акт від 07 листопада 2013 року №148/22-011/32967502, в якому встановлено порушення позивачем п.1.32 ст.1, п.3.1 ст.3, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.2, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп.1.2 п.1, пп.2.1, пп.2.4, пп.2.5 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на суму 1880142,00 грн., у тому числі за IV квартал 2010 року - 1255115,00 грн., за І квартал 2011 року - 625027,00 грн.; порушення п.п.7.4.1.5, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228,662,655,656 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбані товарів (робіт, послуг), відсутність об'єкту оподаткування, встановлено неправомірність формування податкового кредиту за грудень 2010 року, що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту у сумі 1004092,00 грн., що вплинуло на заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного (звітного) періоду за лютий 2011 року у сумі 1004092,00 грн.; порушення п.п.192.1.1 п.192.1 ст.192, п.198.1 ст.198, п.198.3 ст.198, п.201.10, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України, ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228,662,655,656 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбані товарів (робіт, послуг), відсутність об'єкту оподаткування, встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає до сплати в бюджет за підсумками поточного (звітного) періоду у сумі 500021,50 грн. у тому числі за березень 2011 року у сумі 451807,00 грн., квітень 2011 року - 48214,00 грн.

Рішенням ГУ Міндоходів у Київській області від 22 листопада 2013 року №1431/10/10-36-10-01/206/771, податкове повідомлення-рішення від 11 вересня 2013 року №0002532200 залишено без змін, грошове зобов'язання, визначене у податковому повідомленні-рішенні від 11 вересня 2013 року №0002522200 в частині штрафної санкції збільшено на 313779,75 грн., а скаргу позивача залишено без задоволення.

На підставі вищезазначеного рішення, Миронівською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 грудня 2013 року №0004012200, згідно якого за порушення п.1.32 ст.1, п.3.1 ст.3, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 313779,57 грн., у тому числі 313779,57 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають, оскільки за відсутності факту придбання товару або в разі якщо придбаний товар не призначений для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту та до валових витрат, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вищезазначеного Закону до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п.5.3-5.7 цієї статті.

Як вбачається із змісту пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.11.2 ст.11 вищезазначеного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У відповідності до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 вищезазначеного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За змістом пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього Закону).

З вищенаведеними нормами Закону України «Про податок на додану вартість» також кореспондуються норми Податкового кодексу України (для взаємовідносин, що мали місце після набрання ним чинності).

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулась раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з вищенаведених норм, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) і ТОВ «Саноіл Торг» (продавець) укладено договір купівлі-продажу від 26 листопада 2010 року №26-11-10, згідно з яким продавець зобов'язується передати у власність позивача товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених даним договором. Найменування, асортимент, кількість та вартість товару визначається сторонами у специфікаціях, які є невід'ємними додатками до даного договору (п.1.2). Поставка товару відбувається на умовах EXW (в редакції Інкотермс 2000 року). Конкретне місце фактичного приймання-передачі товару визначається сторонами у Специфікаціях (п.3.1 договору).

Специфікацією №1 від 16 грудня 2010 року до вищезазначеного договору погоджено поставку олії соняшникової, якість якої відповідає ДСТУ 4492:2005, в кількості 505,500 тон на загальну суму 6024549,00 грн; умови поставки EXW - м.Миколаїв, вул.Громадянська, 117; термін поставки - до 30 грудня 2010 року включно.

На підтвердження факту поставки товару (олії соняшникової) позивачем надано видаткова накладна від 16 грудня 2010 року №РН-0000020, податкова накладна від 16 грудня 2010 року №21, роздруківку з програми бухгалтерського обліку « 1С» картки бухгалтерського рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками тa підрядниками», що призначений для обліку розрахунків з постачальниками (підрядниками) за одержані товарно-матеріальні цінності, виконанні роботи та надані послуги, та рахунку 28 «Товари», що призначений для обліку руху товарно-матеріальних цінностей, які надійшли на підприємство з метою продажу, банківські виписки на підтвердження проведення оплати за товар.

Також на підтвердження подальшої реалізації товару позивачем подано договір комісії від 26 листопада 2010 року №26/11/2010-К, укладеного між позивачем (комітент) та ТОВ «Югекотоп» (комісіонер), згідно з яким комітент доручає, а комісіонер зобов'язується від свого імені та за рахунок комітента за визначену винагороду здійснити одну або декілька зовнішньоекономічних угод з продажу української нерафінованої соняшникової олії ДСТУ 4492:2005, в кількості, зазначеній у відповідному додатку до договору комісії. Мінімальна експортна ціна вказується комітентом у додатку.

Факт вивезення за межі України олії соняшникової нерафінованої, ДСТУ 4492:2005, наливом, урожаю 2010 року, вагою 505,500 тон, підтверджується митною декларацією від 31 грудня 2010 року №504000018/2010/003449, а також звітом комісіонера від 19 січня 2011 року.

Між позивачем (покупець) та ТОВ «Саноіл Торг» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу від 01 лютого 2011 року №0102Ж, відповідно до умов якого, продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених даним договором. Найменування, асортимент, кількість та вартість товару визначається сторонами у специфікаціях, які є невід'ємними додатками до даного договору (п.1.2). Конкретне місце фактичного приймання-передачі товару визначається сторонами у Специфікаціях (п.3.1 договору).

Специфікацією №1 від 14 лютого 2011 року до вищезазначеного договору погоджено поставку макухи з насіння соняшнику, якість якої відповідає ДСТУ 80:96, в кількості 1310,100 тон на загальну суму 3000129,00 грн; умови поставки EXW - Миколаївський морський торговий порт (склад №7); термін поставки - до 31 березня 2011 року включно.

На підтвердження факту поставки товару (макухи соняшникової) позивачем надано видаткову накладну від 14 лютого 2011 року №РН-0000025, податкову накладну від 14 лютого 2011 року №25, роздруківку з програми бухгалтерського обліку « 1С» картки бухгалтерського рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками тa підрядниками», що призначений для обліку розрахунків з постачальниками (підрядниками) за одержані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, та рахунку 28 «Товари», що призначений для обліку руху товарно-матеріальних цінностей, як надійшли на підприємство з метою продажу, банківські виписки на підтвердження проведення оплати за товар.

На підтвердження подальшої реалізації товару позивачем подано договір комісії від 01 лютого 2011 року №0102Ж, укладеного між позивачем (комітент) та ТОВ «Югекотоп» (комісіонер), згідно з яким комітент доручає, а комісіонер зобов'язувався від свого імені та за рахунок комітента за визначену винагороду здійснити одну або декілька зовнішньоекономічних угод по продажу макухи соняшникової українського походження ДСТУ 80-96, в кількості, зазначеній у відповідному додатку до договору комісії.

Факт вивезення за межі України товару підтверджується митною декларацією від 24 лютого 2011 року №504000018/2011/000556, а також звітом комісіонера від 24 березня 2011 року.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до складу валових витрат та формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

З акту перевірки вбачається, що висновки відповідача ґрунтуються на акті ДПІ у Шевченківському районі м.Києва ДПС від 30 квітня 2013 року №1305/22-20/37269136 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Саноіл Торг» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 04 жовтня 2010 року по 31 грудня 2011 року, яким встановлено, що провочини з суб'єктами господарювання укладалися без мети реального настання правових наслідків, а також відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг).

Однак, суд не приймає посилання відповідача на акт ДПІ у Шевченківському районі м.Києва ДПС від 30 квітня 2013 року №1305/22-20/37269136 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Саноіл Торг», оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Саноіл Торг» останнє було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Згідно ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Однак, відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо неведення господарської діяльності ТОВ «Саноіл Торг» та відсутності реального здійснення договору, укладеного між ТОВ «Саноіл Торг» та позивачем.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що надані позивачем документи не є належними доказами виконання контрагентом умов договорів, оскільки, враховуючи вимоги ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Надані позивачем первинні бухгалтерські документи, відповідають вимогам ст.9 вищенаведеного Закону.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безтоварності господарських операцій з огляду на ненадання позивачем пояснень та доказів, які б пояснювали та підтверджували у який спосіб здійснювалось транспортування товару, приймання товару ТОВ «Саноіл Торг» по якості та кількості, оприбуткування товару на склад позивача, зберігання до моменту передавання комісіонеру, наявності у позивача відповідних терміналів або інших технологічних комплексів, придатних для приймання, обліку та зберігання товару, або укладення відповідних договорів з іншими спеціалізованими підприємствами.

Як вбачається з матеріалів справи, поставка товару позивачу здійснювалась на умовах EXW - м.Миколаїв, вул.Громадянська, 117 та EXW - Миколаївський морський торговий порт (склад №7).

Згідно Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс термін «EXW» («франко-завод») означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці, без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. Однак, якщо сторони бажають покласти на продавця обов`язки щодо завантаження товару в місці відправлення та всі ризики і витрати такого вантаження, це має бути чітко обумовлено шляхом включення відповідного застереження до договору купівлі-продажу.

З викладеного вбачається, що умови поставки EXW не передбачають перевезення товару від продавця до покупця, а обмежуються наданням товару продавцем покупцю у названому місці, де цей товар на момент передачі вже знаходиться, а тому посилання апелянта, що жодного переміщення придбаного товару не відбувалось, а отже і не складалось документів щодо транспортування, є обґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів справи, транспортування товару відбувалось тільки при подальшій його реалізації на експорт, тобто при транспортуванні товару зі складу (термінал ТОВ «Евері») на танкер; транспортування, відвантаження, митне оформлення здійснювалось комісіонером ТОВ «Югекотоп».

У специфікаціях до догововорів купівлі-продажу, укладених між позивачем та ТОВ «Саноіл Торг», зазначена якість товару ДСТУ 4492:2005 та ДСТУ 80:96, згідно актів приймання-передачі товару претензії щодо кількості і якості товару відсутні. Підтвердження якості товару було, зокрема, здійснено комісіонером ТОВ «Югекотоп» при реалізації товару на експорт.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства до складу податкового кредиту включено суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих від платника податку - ТОВ «Саноіл Торг», на підставі первинних документів сформовано валові витрати, встановлення судом на підставі матеріалів справи реальності здійснення господарських операцій, наявності поставленого товару та проведення оплати за нього, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем в порушення ч.2 ст.71 КАС України правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 11 вересня 2013 року №0002522200, №0002532200, від 04 грудня 2013 року №0004012200, які є протиправними та підлягають скасуванню.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дій відповідача щодо визнання нікчемними правочинів ПрАТ «Кондитерська фабрика «Лагода» та ТОВ «Саноіл Торг», оскільки відповідно до приписів ст.17 КАС України предметом розгляду по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов'язки учасників спірних відносин. Оскільки висновки, викладені в акті податкового органу, складеного за результатом перевірки, не є предметом оскарження в адміністративному суді, оскільки не є обов'язковими ані для платника податків, ані для керівника контролюючого органу, який оцінює викладені в акті перевірки доводи і в разі наявності податкових порушень приймає податкове повідомлення-рішення, яке і визначає грошові зобов'язання платнику податків. Натомість, висновки, викладені в акті перевірки, є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів-ревізорів та їх особистої думки, а тому не створюють жодних правових наслідків, тому акти перевірки не порушують права платників податків безвідносно до змісту таких актів, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо протиправності дій з включення до актів перевірки будь-яких даних.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Кондитерська фабрика «Лагода» - задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги приватного акціонерного товариства «Кондитерська фабрика «Лагода» задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 11 вересня 2013 року №0002522200, №0002532200, від 04 грудня 2013 року №0004012200.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 07 квітня 2014 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді Т.М.Грищенко

І.О.Лічевецький

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Лічевецький І.О.

Грищенко Т.М.