Рішення № 38116262, 08.04.2014, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 520/6735/13-ц

Провадження № 2/520/1416/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2014 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря - Баранової Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

29.05.2013 року позивач звернувся з позовом до суду та просив ухвалити рішення, яким визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_6; виділити ОСОБА_1 земельну ділянку 0,08 га по АДРЕСА_7, яка йому належить на праві власності; виділити ОСОБА_2 зареєстрований на неї автомобіль; виділити ОСОБА_2 майно, яке знаходиться у квартирі АДРЕСА_6; визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_6.

Свої вимоги мотивував тим, що він та відповідачка ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 15.01.2000 року, який 05.09.2012 року було розірвано.

Позивач вказує на те, що під час перебування в шлюбі з відповідачем ними було набуте рухоме та нерухоме майно, яке підлягає розподілу, а саме: у 2007 році - 3-х кімната квартира загальною площею 87,0 кв.м., за адресою АДРЕСА_6; у 2008 році автомобіль марки TOYOTA AVENSIS, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; у 2010 році земельна ділянка 0,08 га, за адресою: АДРЕСА_7; предмети домашнього вжитку (меблі, побутова техніка, та інші), які знаходяться у квартирі за адресою: АДРЕСА_6.

Позивач посилається на те, що після розлучення він та дружина не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, тому він змушений звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 06.06.2013 року справу прийнято до поровадження суду та призначено судове засідання.

Згодом, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08.04.2014 року було задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 в частині розподілу автомобіля марки TOYOTA AVENSIS, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. В іншій частині слухання справи продовжено в загальному порядку.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового засідання сповіщені належним чином у порядку ст.74,76,77 ЦПК України.

Представники позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, про час, дату та місце розгляду справи сповіщена належним чином.

В судові засідання, які призначались на 13.03.2014 року та 08.04.2014 року відповідач ОСОБА_2 та її представник не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи сповіщались належним чином, 07.04.2014 року надала до суду заяву, в якій просить суд ще раз відкласти розгляд справи у зв'язку з хворобою її молодшого сина, однак доказів цього суду надано не було, так як і не було надано доказів від`їзду з міста, так як 07 квітня 2014 року відповідач особисто була присутня у приміщенні суду та подавала заяву до канцелярії.

Таким чином суд вважає, що відповідач та її представник, нехтуючи своїми правами та обов'язками, передбаченими ст. 27 ЦПК України, не з`явились до суду з неповажних причин, що, враховуючи строки перебування справи в провадженні суду (майже рік!) та вимоги Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, дає можливість розглянути справу у їх відсутність, за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, вислухавши представників позивача, дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями Цивільного Кодексу України та Сімейним Кодексом України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з січня 2000 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2012 року було розірвано.

Під час перебування у шлюбі сторонами було набуте майно, а саме: квартиру АДРЕСА_6, згідно свідоцтва про право власності від 09 лютого 2007 року, що було оформлено на ім'я ОСОБА_2, та земельну ділянку площею 0, 0800 га, в тому числі по угіддям: 0,0800 га - рілля, у межах згідно з планом, надану для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою АДРЕСА_7, яка згідно договору купівлі-продажу належить ОСОБА_1.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку .

Відповідно до чинного законодавства, загальною спільною власністю чоловіка і жінки є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, що може бути об'єктом права приватної власності, крім майна нажитого кожним з чоловіка і жінки за час їхнього роздільного проживання при фактичному припиненні подружніх відносин.

Згідно з положеннями ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, навіть якщо один із них не мав самостійного заробітку.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, що означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язанні доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте ними у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя, тобто якщо у відповідному документі власником чи набувачем вказано лише чоловіка, це ще не означає, що він є одноосібним власником майна.

Об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Річ - це об'єкт матеріального світу, саме предмети якого є об'єктом права власності.

Подружжя володіє, користується та розпоряджається майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності на рівних засадах, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, відповідно до положень ст. 63 СК України.

Дружина та чоловік з часу реєстрації шлюбу мають право на поділ набутого ними майна як під час перебування у шлюбі, так і після його розірвання.

Ст. 69 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Кожен із співвласників має право на поділ спільного майна.

Поділ всього майна, яке було спільною сумісною власністю подружжя, або лише певної речі, означає припинення щодо нього режиму об'єкта права спільної сумісної власності.

При визначені розміру часток майна дружини та чоловіка суд керується ст. 70 СК України, відповідно до положень якої у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною 1 статті 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" № 11 від 21.12.2007р., вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення ведення спільного господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що майно, яке придбано за час шлюбу, а саме: квартира АДРЕСА_6, та земельна ділянка площею 0, 0800 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_7 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та підлягає поділу між ними в рівних частках, так як іншого у судовому засіданні доведено не було.

Відповідач ОСОБА_2, заперечуючи проти задоволення позову, просила відступити від засади рівності часток подружжя, посилаючись на те, що на її утриманні залишився неповнолітній син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Дійсно при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Вирішуючи справу по суті, суд не відступає від засади рівності часток подружжя, оскільки матеріали справи не містять жодних відповідних доказів для зменшення частки будь-кого з подружжя.

Тому суд, виходячи з наведених вимог закону та керуючись роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного суд України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя», вважає, що по даній справі слід застосувати засади рівності часток подружжя.

Відповідно ст.ст. 355 ч.1, 356 ч.1 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності ( спільне майно). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Статтею 372 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Що стосується позовних вимог, щодо виділення ОСОБА_2 майна, яке знаходиться у квартирі АДРЕСА_6 суд вважає, що в даній частині позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Згідно ст. 10 Цивільного процесуального Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В порушеня норм даних статей позивач не надав суду належних та допустимих доказів існування предметів домашнього вжитку (меблі, побутова техніка та інш.), які знаходяться у квартирі за адресою АДРЕСА_6, таким чином дана вимога є недоведеною та безпідставною.

Суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального, сімейного законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Разом з тим, при вирішенні спору суд враховує положення ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 7, 8, 10, 11, 15, 209, 212, 213, 214, 215, 223, 293, 294 ЦПК України, ст. ст. 60, 62, 63, 67 СК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя та визнання права власності - задовольнити частково.

Визнати квартиру АДРЕСА_6, та земельну ділянку площею 0, 0800 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_7 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 до ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_1 право приватної особистої власності на ? частину квартири АДРЕСА_6.

Визнати за ОСОБА_2 право приватної особистої власності на ? частину квартири АДРЕСА_6.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину земельної ділянки площею 0, 0800 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_7.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину земельної ділянки площею 0, 0800 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_7.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Куриленко О. М.