Ухвала суду № 38116258, 01.04.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/344/14 Справа № 190/683/13-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Дігтярь Н.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2014 року м. Дніпропетровськ

01 квітня 2014 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Дігтярь Н.В.

суддів - Руських К.Г., Сенченко І.М.

при секретарі - Дерев'янко І.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м.Дніпропетровськ кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013040550000201 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 січня 2014 року щодо

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м.Пятихатки Дніпропетровської області,

громадянина України, громадянина України,

зареєстрований за адресою АДРЕСА_1,

проживає за адресою АДРЕСА_2

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України

за участю прокурора - Брусенцової І.В.

захисника - ОСОБА_3

обвинуваченого - ОСОБА_2

ВСТАНОВИЛА:

Обвинуваченим ОСОБА_2 принесена апеляційна скарга на вирок П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 січня 2014 року, в якій ОСОБА_2 просить вирок суду змінити, перекваліфікувати його дії з ч.2 ст.121КК України на ст.296 КК України, виключити як обтяжуючу покарання обставину - скоєння ним злочину в стані алкогольного сп'яніння, в іншому разі - скасувати вирок з підстав порушення судом вимог кримінального та кримінального процесуального законодавства, а кримінальне провадження направити на новий судових розгляд.

Вироком суду ОСОБА_2 засуджено за ч.2 ст.121 КК України на 7 років 6 місяців позбавлення волі.

В обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_2 вказує на те, що судом безпідставно визнано обтяжуючою покарання обставиною - вчинення ним правопорушення у стані алкогольного спяніння, що не підтверджено матеріалами кримінального провадження. Звертає увагу на висновок експерта №1664/317-ЕД від 17.12.2013р, згідно якого - тілесні ушкодження, виявлені у потерпілого, могли виникнути від нанесених ОСОБА_2, бійка відбулася близько 02 години ночі, а додому потерпілий потрапив 03 годині, де він перебував цей час не встановлено, а будучи у стані алкогольного спяніння, тілесні ушкодження міг отримати внаслідок падіння з висоти власного зросту. Звертає увагу, що потерпіла ОСОБА_4 про обставини побиття сина знає тільки зі слів останього, який перебував у стані сильного алкогольного спяніння. В матеріалах кримінального провадження відсутні речові докази - камінь, яким нанесено удари ОСОБА_4.

Вважає, що його дії треба кваліфікувати як хуліганство, оскільки між ним і ОСОБА_4 була бійка і він наносив удари ОСОБА_4 у відповідь на удари останнього, а після того як впав від удару ОСОБА_4, в руку йому попався щебінь і він наніс ним один удар ОСОБА_4, після чого вони розійшлися.

Крім того, під час проведення досудового слідства він активно сприяв розкриттю злочину, та просить врахувати, що він є єдиним годувальником своєї родини та на його утриманні знаходиться неповнолітня дитина.

За вироком суду ОСОБА_2 засуджено за те, що він 10 серпня 2011 року приблизно о 02 годині 20 хвилин, знаходячись поблизу історичного музею, розташованого по вул.Мірошниченко, 109 в м.П'ятихатки Дніпропетровської області, в ході сварки, що виникла на ґрунті колишніх неприязних стосунків з ОСОБА_4, під час бійки між ними, діючи з умислом спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_4, біля садиби №129 по вул.Мірошниченко м.П'ятихатки, з метою сптілесних ушкоджень, підібрав з землі каміння, і утримуючи його в долоні правої руки, наніс не менше трьох ударів ОСОБА_4 в область лівої скроні голови, в результаті чого, згідно висновку експерта №1664/129-Е від 08.09.2011р., ОСОБА_4 було спричинено тяжкі тілесні ушкодження голови, які у сукупності призвели до настання смерті ОСОБА_4 12 серпня 2011 року.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Брусенцової І.В., яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги обвинуваченого та її задоволення, вирок суду вважає обґрунтованим та законним, а покарання, а призначене ОСОБА_2 - справедливим, вказала про те, що кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 2 ст.121 КК України є вірної та повністю підтверджується показаннями свідків та висновками експертиз, зазначила, що дії ОСОБА_2 не можуть бути кваліфіковані за ст.296 КК України, оскільки сварка між ним та ОСОБА_4 сталася на ґрунті сталих неприязних відносин та під час якої не було порушено громадський порядок,

вислухавши обвинуваченого ОСОБА_2, який підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив перекваліфікувати його дії на ст.296 КК України і призначити покарання в межах санкції даної статті, визнаючи свою вину в бійці з ОСОБА_4, але не спричинення останньому тяжких тілесних ушкоджень,

захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого, який підтримав доводи апеляційної скарги свого підзахисного, вказав, що у ОСОБА_2 не було умислу на спричинення тілесних ушкоджень, потерпілий сам розпочав сварку, звернув увагу суду, що мати потерпілого під час досудового розслідування вказувала, що знайшла черевики сина на іншій вулиці, що судом першої інстанції не враховано, просив вирок суду змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_2 на ст.296 КК України,

перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як видно з вироку, суд перевірив обґрунтованість пред'явленого ОСОБА_2 обвинувачення та дав відповідну оцінку доказам по кримінальному провадженню. Висновки суду відповідають фактичним обставинам провадження і обґрунтовані на досліджених судом доказах.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_2 у скоєнні злочину, за який він засуджений, кваліфікація його дій, на думку колегії суддів, є вірною та такою, що відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та повністю ґрунтується на досліджених в судовому засіданні доказах, узгоджується з показаннями свідків в провадженні.

Доводи обвинуваченого з приводу відсутності в його діях складу злочину передбаченого ч.2 ст.121 КК України та перекваліфікації його дій на ст.296 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки під час досудового розслідування встановлено, що потерпілий ОСОБА_4 та обвинувачений перебували у неприязних стосунках, а 10 серпня 2011 року близько 02:20 години в результаті сварки, що виникла на ґрунті колишніх неприязних стосунків, між ними сталася бійка.

Згідно положень постанови №10 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006р. «Про судову практику у справах про хуліганство» суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій. Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи.

Відповідно до положень ст.296 КК України наявність вказаного складу злочину має місце лише при прямому умислі, коли особа усвідомлює, що своїми діями грубо порушує громадський порядок, виражаючи тим самим явну неповагу до суспільства і бажає цього. Враховуючи, що під час сварки з потерпілим, ОСОБА_2 відвів остатнього в безлюдну на той час місцевість, що відбувалося в нічний час, після чого наніс останньому тілесні ушкодження, колегія суддів вивчивши матеріали провадження вважає, що в діях обвинуваченого ОСОБА_2 відсутні ознаки явної неповаги до суспільства, його дії не супроводжувалися особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, не мало місце порушення громадського порядку, оскільки сварка між потерпілим та обвинуваченим сталася на підґрунті сталих неприязних відносин, що не заперечує і сам обвинувачений, в безлюдній місцевості, тому на підставі вищезазначеного колегія суддів вважає, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад злочину передбачений ст.296 КК України, а кваліфікація його дій за ч.2 ст.121 КК України є вірною та обґрунтованою.

Доводи обвинуваченого з приводу того, що тілесні ушкодження, виявлені у потерпілого, він міг отримати внаслідок падіння з висоти власного зросту, спростовуються висновком експерта №1664/317-ЕД від 17 грудня 2013 року (т.3а.с.156-163) в якому зазначено, що тілесні ушкодження, виявлені у потерпілого не відповідають тому комплексу тілесних ушкоджень, що звично спостерігається у людини при падіннях з висоти власного зросту, отже тілесні ушкодження в області голови у потерпілого ОСОБА_4 не могли утворитись за обставин його падіння на тверду поверхню з висоти власного зросту.

В апеляційній скарзі обвинувачений зазначив, що під час бійки з потерпілим він наніс тому удар не каменем, а рукою, в якій був щебінь (мілкий камінь), який випадково опинився в руці, коли потерпілий повалив його на землю, тому від його дій не могли бути спричинені тілесні ушкодження від яких настала смерть потерпілого. Дані доводи обвинуваченого спростовуються висновком експертизи №1664/317-ЕД від 17 грудня 2013 року (т.3 а.с.156-163) в якому в п.4.5. зазначено, що виявлений у потерпілого комплекс черепної - мозкової травми міг бути результатом багаторазових (не менше 4-х) зовнішніх динамічних ударних навантажень різної сили в ліві передні - бокові відділи голови. В п 4.7 висновку зазначено, що втиснений перелом лівої скроневої кістки черепа у ОСОБА_4 утворився від концентрованого потужного динамічного ударного навантаження в область голови, тупим твердим жорсткої конструкції знаряддям, тобто предметом з фізичними властивостями подібними до каменю. Вищезазначене об'єктивно спростовує доводи потерпілого, що в його руці під час нанесення удару був мілкий камінь, та спростовує доводи з приводу кількості та механізму нанесених ударів.

За результатами проведеного судового слідства не було встановлено протиріч між судово-медичними даними та наданими матеріалами провадження, відносно механізму та обставин спричинення та тілесних ушкоджень і взаєморозташування потерпілого з обвинуваченим в момент спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4, на які вказує обвинувачений (т.3 а.с.163).

Згідно показань потерпілого ОСОБА_4, наданих суду першої інстанції, останній вказав, що 10 серпня 2011 року 02:00 годині, коли прийшов син, він побачив, що у сина розбиті коліна та лікті, біля голови тримав футболку, розповів, що з ОСОБА_6 йшли додому і до них стали чіплялися троє молодиків, один з яких - ОСОБА_2, бив його та камінням вдарив в голову.

Потерпіла ОСОБА_7 в своїх показаннях також вказала, що приблизно о 02:30 годині помітила, як ОСОБА_6 привів сина додому. На її питання син відповів, що біля музею до нього чіплялися троє хлопців, а ОСОБА_2 почав бити його, вдарив камінням в скроню голови.

Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_6 вказав, що 10 серпня 2011 року 02:00 годині бачив, як між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 почалась бійка, він бачив як ОСОБА_4 піднімався з землі, а обвинувачений ще кілька разів замахнувся рукою. Потім потерпілого 5-7 хвилин не було в полі зору через погане освітлення вулиці, тоді знов побачив ОСОБА_4, який швидко пішов в напрямку свого будинку, він пішов за ним, потерпілий йому скаржився, що його вдарив в голову ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_8 в суді першої інстанції також вказав, що бачив, як ОСОБА_6 пішов за ОСОБА_4, який направлявся по вулиці.

Вищезазначені показання свідків та потерпілих колегія суддів вважає такими, що доповнюють один одного та є взаємоузгодженими, належними та допустимими такими, що підтверджують факт того, що потерпілий після бійки пішов до себе додому в супроводі ОСОБА_6, що в свою чергу спростовує доводи обвинуваченого з приводу отримання потерпілим тілесних ушкоджень в іншому місці.

Вищезазначені докази свідчать про те, що ОСОБА_4 з моменту нанесення йому ударів ОСОБА_2 перебував спочатку в полі зору свідка ОСОБА_6, з яким дійшов до свого дому, а потім матері, чим заперечуються доводи обвинуваченого, що постраждалий якийсь час був невідомо де, в стані алкогольного сп'яніння, та міг падати.

Крім того, ОСОБА_4, будучи в свідомості, як свідку ОСОБА_6 так і матері поскаржився, що саме ОСОБА_2, а не хтось інший завдав йому ударів в голову.

Місце нанесення ударів ОСОБА_4 та предмет, якими вони були нанесені свідчать про умисел у обвинуваченого на спричинення ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень.

Тому, на думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_2, що не його діями спричинені виявлені у постраждалого тяжкі тілесні ушкодження, які і призвели до смерті останнього, є необґрунтованими, а дії обвинуваченого правильно кваліфіковані за ч.2 ст.121 КК України.

Відносно покарання, то воно призначено обвинуваченому ОСОБА_2 відповідно вимогам ст.65 КК України.

Виходячи з положень ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання ставлення до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого злочину.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_2, що суд першої інстанції призначив суворе покарання, безпідставні, оскільки суд в мотивувальній частині вироку при призначенні покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікаря нарколога і психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_2 вчинив злочин, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких, обставини, які б пом'якшували покарання відсутні, а також беручи до уваги що ОСОБА_2, вину в скоєному визнав частково, цивільний позов фактично не визнав, враховуючи думку потерпілих, які наполягали на суворому покаранні для обвинуваченого, колегія суддів не вбачає підстав для призначення більш м'якого покарання, яке фактично призначено в розмірі найнижчої межі санкції ч.2 ст.121 КК України.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо визнання на підставі ст.67 КК України обставиною, що обтяжує покарання, вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння, оскільки як вбачається з мотивувальної частини вироку, судом не встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 10 серпня 2011 року вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння.

Тому колегія суддів вважає за необхідне доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в цій частині визнати обґрунтованими та виключити з мотивувальної частини вироку посилання на обтяжуючу покарання обставину, вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння.

Підстав, передбачених ч.2 ст.412 КК України для скасування вироку суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.405, 407, 419 КПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Вирок П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 січня 2014 року відносно ОСОБА_2 - змінити.

Виключити з мотивувальної частини вироку вказання як на обтяжуючу покарання обставину - вчинення злочину ОСОБА_2 у стані алкогольного сп'яніння.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_2 залишити тримання під вартою.

Ухвала набирає чинності з дня її оголошення, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали, а обвинуваченим ОСОБА_2 - в той самий строк з дня вручення копії ухвали.

Судді