ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 квітня 2014 року м. Київ К/9991/80391/11
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області (далі -ДПІ)
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.04.2010
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2011
у справі № 2а-850/10/1370 (25813/10/9104)
за позовом закритого акціонерного товариства "Дрогобицький м'ясокомбінат" (далі - Товариство)
до ДПІ
про скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов подано про визнання протиправними дій ДПІ з прийняття податкових повідомлень-рішень від 20.01.2010 № 0000032301/0 та від 20.10.2010 № 0000042301/0, а також про скасування зазначених актів індивідуальної дії.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.04.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2011, позов задоволено частково; оспорювані податкові повідомлення-рішення визнано протиправними та скасовано; в решті позову відмовлено.
Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства (зокрема, підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позові.
Переглянувши судові акти зі спору у межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ з урахуванням такого.
Як вбачається з установлених судами обставин справи, за наслідками проведення планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 30.06.2009, оформленої актом від 30.12.2009 № 980/23-1/30899640, ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.01.2010 № 0000032301/0, згідно з яким позивачеві визначено штрафні санкції з податку на прибуток у сумі 46500 грн., а також податкове повідомлення-рішення від 20.10.2010 № 0000042301/0, за яким Товариству донараховано ПДВ у сумі 214 083 грн. (у тому числі 142 722 грн. за основним платежем та 71361 грн. за штрафними санкціями).
Підставою для зазначеного донарахування податкового зобов'язання з ПДВ став висновок податкового органу про включення позивачем до податкового кредиту ПДВ у сумі 142 722 грн. без наявності податкових накладних.
По цьому епізоду суди встановили, що фактично до податкового кредиту у червні, липні 2008 року Товариством було включено ПДВ за податковими накладними, складеними постачальником (приватним підприємством «Лігра») у грудні 2007 року, із зазначенням у розшифровці податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів помилкової дати виписки цих накладних.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Таким чином, як вірно зазначили суди, наведена норма Закону лише містить вказівку на період, в якому у платника виникає право на податковий кредит. У той же час зі змісту положень пункту 7.4 статті 7 названого Закону вбачається, що оскільки формування податкового кредиту з ПДВ є правом платника, то використати таке право він може у будь-якому із звітних періодів за умови дотримання умов такого формування.
Судами не було виявлено включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ поза межами 1095-денного строку.
А відтак відмова у підтвердженні обґрунтованості податкового кредиту лише на тій підставі, що його було сформовано не у належному податковому періоді, не може бути визнана правомірною, у зв'язку з чим суди цілком законно скасували податкове повідомлення-рішення від 20.10.2010 № 0000042301/0.
Власне ж зазначення невірної дати виписки податкових накладних у розшифровці податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів не може слугувати самостійною підставою для невизнання права платника на податковий кредит, за об'єктивної наявності належним чином оформлених податкових накладних.
В основу прийняття податкового повідомлення-рішення від 20.01.2010 № 0000032301/0 податковим органом було покладено висновок про несвоєчасне відображення позивачем у складі валових доходів суми отриманої від фізичних осіб поворотної фінансової допомоги, яка залишалася неповернутою на кінець звітного періоду. Так, зазначену фінансову допомогу в сумах 50 000 грн. та 225 000 грн. було включено Товариством до валового доходу у декларації з податку на прибуток за 2008 рік (замість за півріччя 2008 року), а в сумі 147000 грн. - у декларації з цього податку за півріччя 2009 року (замість за І квартал 2009 року).
На підставі висновку про заниження позивачем оподатковуваного доходу у відповідних звітних періодах ДПІ нарахувала Товариству оспорювану суму штрафних санкцій в порядку підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Згідно з цією нормою Закону у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Відповідно до положень зазначеного підпункту умовою застосування встановлених ним штрафних (фінансових) санкцій є донарахування контролюючим органом суми податкового зобов'язання платника податків внаслідок заниження податкового зобов'язання, що випливає із правила цього підпункту стосовно визначення розміру штрафних (фінансових) санкцій у відсотках від суми недоплати (заниження) податкового зобов'язання платником податків.
З огляду на те, що за розглядуваним податковим повідомленням-рішенням податок не донарахований, висновок судів попередніх інстанцій про незаконність цього акта індивідуальної дії є правильним безвідносно до мотивів, яким цей висновок мотивований.
З урахуванням викладеного підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.04.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2011 у справі № 2а-850/10/1370 (25813/10/9104) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько
Судове рішення № 38106416, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 02.04.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 2а-850/10/1370. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: