Ухвала суду № 38106409, 02.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/72240/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області (далі - ДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29.06.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.10.2011

у справі № 2а-8275/10/0570

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Східна транспортна експедиційна компанія" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2010 року Товариство звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.10.2009 № 0001801701/0/62560, від 30.12.2009 № 0001801701/1/78325/10/17-113, а також від 15.10.2009 № 0001322302/0/62561 і від 30.12.2009 № 0001322302/1/78358.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29.06.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.10.2011, позов задоволено частково; скасовано податкові повідомлення-рішення від 15.10.2009 № 0001801701/0/62560, від 30.12.2009 № 0001801701/1/78325/10/17-113 у повному обсязі, а податкові повідомлення-рішення від 15.10.2009 № 0001322302/0/62561 і від 30.12.2009 № 0001322302/1/78358 в частині донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 520 846 грн. (у тому числі 340 724 грн. за основним платежем та 180 122 грн. за штрафними санкціями).

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями попередніх судових інстанцій, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати зазначені судові акти та повність відмовити у позову у зв'язку з неправильним застосуванням судами норм матеріального права (зокрема, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пункту 1.2 статті 1, підпункту 8.4.11 пункту 8.4 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб») та невідповідністю висновків судів дійсним обставинам справи.

Переглянувши судові акти у межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги ДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, ДПІ було проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання Товариством вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 17.08.2006 по 31.03.2009, оформлену актом від 29.09.2009 № 2449/23-2-34546450.

Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено факт завищення позивачем задекларованих у перевіреному періоді валових витрат на загальну суму 1 532 281 грн. внаслідок включення до їх складу витрат, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Зокрема, в акті зафіксовано зменшення позивачем оподатковуваного доходу на суму витрат на оплату інжинірингових послуг та комплекту конструкторської документації за відсутності первинних документів, які б містили необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст операції з поставки цих послуг, а також доказів їх використання у господарській діяльності Товариства. З аналогічних підстав податкова інспекція не визнала і право позивача на включення до валових витрат авансового платежу Товариства, здійсненого на користь приватного підприємства «Боженко і К» за розробку технічної документації, та оплати за надані цим підприємством інформаційні послуги. Крім того, ДПІ не визнала право позивача на формування валового доходу та валових витрат за посередницькими операціями позивача з поставки транспортних послуг за договорами транспортної експедиції.

Наведені обставини слугували підставою для донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 578 268 грн. (у тому числі 383 071 грн. за основним платежем та 195 197 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 15.10.2009 № 0001322302/0/62561.

Крім того, за наслідками цієї перевірки за податковим повідомленням-рішенням від 15.10.2009 № 0001801701/0/62560 Товариству було донараховано податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 23593 грн. (у тому числі 7865 грн. за основним платежем та 15730 грн. за штрафними санкціями). При цьому ДПІ виходила з того, що при передачі учасниками Товариства в обмін на внесене ним до статутного фонду позивача майно загальною вартістю 575 000 грн., Товариство як податковий агент не утримало та не перерахувало до бюджету необхідну суму цього податку з вартості отриманого фізичною особою інвестиційного активу.

Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком попередніх судових інстанцій щодо незаконності донарахування позивачеві оспорюваної суми податку з доходів фізичних осіб з викладених мотивів.

Так, за змістом підпункту «в» пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід з джерелом його походження з України - це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення операцій, з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах.

Порядок оподаткування інвестиційного прибутку врегульовано пунктом 9.6 статті 9 названого Закону.

Відповідно до підпункту 9.6.2 пункту 9.6 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу, з урахуванням норм підпункту 9.6.4 цього пункту.

До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з: обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив; зворотного викупу корпоративного права його емітентом, яке належало платнику податку; повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента. Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

Отже, для цілей оподаткування наведена норма Закону кваліфікує внесення фізичною особою майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права саме як придбання інвестиційного активу, що свідчить на користь висновку про виникнення у такої фізичної особи витрат, а не оподатковуваного доходу у розумінні пункту 1.2 статті 1 Закону. Наведене, в свою чергу, виключає наявність у Товариства обов'язку з нарахування, утримання та перерахування до бюджету відповідної суми податку з вартості майна, внесеного його учасниками до статутного фонду.

У той же час висновок судів про безпідставність донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток слід визнати передчасним у зв'язку з тим, що такий висновок зроблений судами без належної та безпосередньої перевірки обставин, що входять до предмета доказування у справі.

Так, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, умовами реалізації права платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є, зокрема, фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з наміром одержати економічний ефект від їх використання у господарській діяльності та підтвердженість цих витрат необхідними документами, оформленими з дотриманням вимог чинного законодавства.

Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з оплатою інжинірингових, інформаційно-консультаційних послуг, послуг з розробки технічної документації, позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальниками конкретних видів послуг, про результат виконання кожної послуги у вигляді звіту, висновку тощо, що дозволяли б встановити виробничий характер результатів цих послуг для платника (позивача у справі).

Втім суди відповідних документів не витребували та не дослідили, натомість пославшись виключено на висновок судового-економічної експертизи у справі. Відповідно до статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта є одним з доказів по справі, наявність якого, однак, у даному разі не звільняє суд від обов'язку безпосередньо дослідити первинні документи, які слугували підставою для формування даних податкового обліку позивача, за правилами оцінки доказів, установленими статтею 86 названого Кодексу. Лише за наслідками безпосереднього дослідження документів первинної податкової та бухгалтерської звітності суди могли дійти об'єктивного висновку про відповідність (або невідповідність) сформованих позивачем валових витрат критеріям документальної підтвердженості.

Наведене стосується і порядку формування позивачем решти валових витрат, які не були визнані податковою інспекцією з посиланням на їх непідтвердженість.

Також слід зазначити і про безпідставне застосування судами до спірних правовідносин положень підпункту 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Адже операції з надання транспортних послуг за замовленням експедиторів не є операціями з борговими вимогами та зобов'язаннями у розумінні наведеної норми Закону. Для позивача такі операції є поставкою транспортних послуг, що оподатковуються у загальному порядку; правовідносини експедитора з його контрагентами не впливають ані на кваліфікацію розглядуваних операцій для позивача, ані на порядок відображення Товариством цих операцій у податковому обліку.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково скасувати оскаржувані судові акти з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо порядку формування позивачем валових витрат у перевіреному періоді, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цієї обставини, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області задовольнити частково.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29.06.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.10.2011 у справі № 2а-8275/10/0570 скасувати в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 15.10.2009 № 0001322302/0/62561 і від 30.12.2009 № 0001322302/1/78358 в частині донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 520 846 грн. (у тому числі 340 724 грн. за основним платежем та 180 122 грн. за штрафними санкціями).

У цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. В решті постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29.06.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.10.2011 у справі № 2а-8275/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько