Ухвала суду № 38104243, 20.03.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2014 року

справа № 808/12/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2013 року у справі №808/12/13-а за позовом публічного акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Запорізький автомобілебудівний завод» 02 січня 2013 року звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби, правонаступником якого є Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, згідно якого просить скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0001040025 від 18.12.2012 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «Гамалс», викладені у акті №569/25-0/25480917 від 11 грудня 2012 року (далі - акт перевірки) на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2013 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення відповідача від 26.01.2012 року №0000012303.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в акті перевірки, про нереальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Гамас» та як наслідок відсутність поставок товарів.

Згідно заперечень на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на її необґрунтованість, просив у задоволені скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача, який заперечував, щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду

апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах з контрагентами, наведеними у додатку № 1 до акту перевірки за період з 01.07.2009 року по 31.08.2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт №569/25-0/25480917 від 11.12.2012 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.3, ст.198, п.201.4, п. 200.1, п. 200.3 ст.200 Податкового кодексу України в результаті чого завищено суму від'ємного значення по взаємовідносинам МП у вигляді ТОВ «ГАМАЛС» за серпень 2012 року на суму ПДВ 39,00 грн. (а.с.8-42).

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість (основний платіж), визначене відповідачем у зв'язку із включенням позивачем до складу податкового кредиту за серпень 2012 року податку на додану вартість в сумі 39 грн. за податковою накладною №63 від 12.06.2012 року на суму 231,00 грн. виданою ТОВ «ГАМАЛС» (а.с.75).

Згідно акта перевірки відповідач вважає, що вказана податкова накладна виписана за безтоварною господарською операцією, яка здійснена позивачем з ТОВ «ГАМАЛС», оскільки неможливо підтвердити здійснення поставок товарів від контрагента до позивача.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001040025 від 18.12.2012 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 39,00 грн. за серпень 2012 року.

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі – ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв’язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що позивач у межах своєї господарської діяльності шляхом укладання договору у спрощений спосіб, згідно із ст. 181 Господарського кодексу України, придбав у ТОВ «ГАМАЛС» вапно гашене в кількості 70 кг. на загальну суму 231,00 грн.

При цьому, з врахуванням положень п.п.1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення зазначеного правочину за наявності доказів які підтверджують зазначені обставини.

Так на поставку товару постачальником виписана податкова накладна № 63 від 12.06.2012р.

Придбаний товар був оприбуткований позивачем згідно приходного ордеру № 28, що відображено відповідною бухгалтерською проводкою Дт 201 Кт 631.

Вапно гашене в повному обсязі було оплачено ПАТ «ЗАЗ» згідно платіжного доручення № 7271 від 13.06.2012, заборгованість відсутня.

Придбаний товар був використаний у діяльності товариства, а саме, для нейтралізації стічних вод, що підтверджується вимогою № 821 від 28.08.2012 та відображено в бухгалтерському обліку товариства проводкою Дт 91 Кт 201.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарської операції між позивачем та ТОВ «ГАМАЛС», за наслідками якої сформовано спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи відповідача відносно того, що відсутність товарно-транспортних накладних свідчить про відсутність факту передачі товару від ТОВ «ГАМАЛС» до позивача.

Пунктом 11.1 розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Також, відповідно до наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна накладна визначена як документ на перевезення вантажів наряду з іншими документами, а саме подорожними листами. Тільки дорожній лист вантажного автомобіля є документом без якого перевезення вантажів не допускається (п.11.3), але даний документ є документом вантажовідправника або перевізника, а не отримувача товару та зберігається і знаходиться у них, копія отримувачу товару не надається.

Товарно-транспортна накладна з 22.05.2006 року виключена як бланк суворої звітності, у зв'язку з втратою сили «Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом і обліку транспортної роботи» №228/253 від 07.08.1996 та у зв'язку з чим, даний документ є не обов'язковим документом для застосування підприємствами.

Товарно-транспортна накладна є документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку їх на шляху, складського оприбуткування, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажів та обліку виконаною роботи, відповідно до термінів та понять закріплених в «Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в України», затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997.

Отже з аналізу вищевказаних приписів діючого законодавства України, вбачається, що товарна - транспортна накладна не є документом суворої звітності, а тим самим обов'язковою до застосування (як бланк суворої звітності виключено на підставі наказу Міністерства транспорту та зв'язку №493 від 22.05.2006р.); не являється документом податкового обліку та лише на підставі документів податкового обліку можливо нарахування та обчислення податків та обов'язкових платежів. Наявність, чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов’язані з дотриманням вимог податкового законодавства та самі по собі не свідчать про безтоварність операції за наявності інших підтверджуючих документів.

Крім того, враховуючи те, що висновки акта перевірки про не підтвердження реальності вчиненої господарської операції ґрунтуються виключно на обставинах діяльності юридичних осіб в другому та третьому ланцюгу постачання, які безпосередньо до позивача жодного відношення не мають, суд першої інстанції вірно зазначив, що Податковий кодекс України, не ставить право платника податку на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податку, дотримання правил ведення господарської діяльності тощо. Юридична відповідальність має індивідуальний характер, що закріплено статтею 61 Конституції України.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2013 року у справі №808/12/13-а - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 24 березня 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко