Ухвала суду № 38094525, 03.04.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2014 р.Справа № 820/11149/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: П'янової Я.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

Представника позивача Буряківського О.В.

Представника відповідача Бацун Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2014р. по справі № 820/11149/13-а

за позовом Західної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

до Приватне підприємство "Престиж Автомоторс"

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

Західна об'єднана Державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства "Престиж Автомоторс"(далі - відповідач), в якому просила прийняти рішення, яким нарахувати та зобов'язати відповідача сплатити до Державного бюджету України грошове зобов'язання визначене у податковому повідомленні-рішенні від 14.08.2013 року № 0000592211, яким було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 425 022 грн., в т.ч. за основним платежем - 283348 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 141674 грн. (бюджетний рахунок одержувача № 31115029700006 УДКСУ у Ленінському районі м. Харкові код 37999696 в установі банку ГУДКУ у Харківській області, МФО 851011) та податковому повідомленні - рішенні від 14.08.2013 року № 0000572211, яким було визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 446274 грн., в т.ч. за основним платежем - 297516 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 148758 грн. бюджетний рахунок одержувача № 31113009700006 УДКСУ у Ленінському районі м. Харкові код 37999696 в установі банку ГУДКУ у Харківській області, МФО 851011).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2014 року та ухвали нове рішення .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Податкового кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до вимог ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції , що фахівцями позивача була проведена виїзна документальна перевірка фінансово - господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року.

За результатами проведеної перевірки позивачем було складено № 2277/22.1-07/32436962 від 27.06.2013 року, згідно висновків якого встановлено порушення : пп. 14.1.27, пп. 14.1.36, п. 14.1 ст. 14, п. 198.3, п.п.187.1 ст. 187, пп. 188.1. ст. 188, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.7, п.201. ст. 20 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ за період липень 2011 p., вересень 2011 p., січень - грудень 2012 p., та порушення пп. 14.1. 71 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2. п. 138.8, пп.. 139.1.9 139.1 ст. 139, пп. 153.2.1, пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 307 284 грн.

На підставі вищевказаного акту позивачем були ухвалені податкові повідомлення-рішення: № 0000572211 яким, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 446 274 грн., та № 0000592211, яким збільшено суму грошового зобов'язання на 425 202 грн.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції на підставі наступного.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею ст. 39 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3 - 39.4 цієї статті.

При цьому визначення звичайної ціни здійснюється за методами, вичерпний перелік яких вказано в цій нормі. Для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі:

1. статистичні дані державних органів і установ;

2. ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування;

3. довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних;

4. звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном;

5. інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на контролюючий орган у порядку, встановленому законом.

У разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються контролюючими органами для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки.

За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення.

У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник контролюючого органу зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

У разі оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення платником податків або несплати визначеної в ньому суми, таке повідомлення-рішення вважається відкликаним. І лише після цього керівник органу державної податкової служби звертається з позовом до платника податків про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Колегія суддів зазначає, що звернення керівника органу державної податкової служби з наведеним позовом є завершенням законодавчо встановленої послідовності дій податкового органу із застосування звичайних цін.

Крім цього обов'язковою передумовою для звернення із розглядуваним позовом є відкликання податкового повідомлення-рішення, винесеного податковим органом на підставі пункту 39.15 статті 39 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.14.1.27, 14.1.36, 14.1.71 п.14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 1 розділу XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України, норми Податкового кодексу України набирають чинності з 1 січня 2011 року, крім: - ст. 39 Податкового кодексу України, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року; - розділу III Податкового кодексу України, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року. Пунктом 2 п. 2 розділу XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України передбачено, що з 1 квітня 2011 року втрачає чинність Закон України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", крім п. 1.20 ст. 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 року.

Таким чином, звичайні ціни до 1 січня 2013 року визначаються у порядку, передбаченому п. 1.20 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а з 1 січня 2013 року - за правилами, визначеними ст. 39 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Також згідно пп. 1.20.8. п.1.20 ст.1 Закону , обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Колегія суддів зазначає, що звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Отже, якщо податковий орган не згодний із ціною договору, то він зобов'язаний довести, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. При цьому податковий орган зобов'язаний діяти в порядку, встановленому законом.

Відповідно до пп. 1.20.2. Закону України, для визначення звичайної ціни товару використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах.

Згідно 153.2.1., п.п.153.2.3. п.153.2. ст.153 ПК України передбачено, що дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем згідно договору купівлі - продажу №054-AVTO/P від 01.01.2012 р. були придбані у ТОВ "Віннер Імпортс Україна" дев'ять автомобілів марки "Porsche" різних моделей та з різним об'ємом двигуна, які протягом перевіряємого періоду за договорами купівлі - продажу: №20 01/2012-1 від 20.01.2012 pоку, №01/12/2012-1 від 01.12.2012 pоку, №16/11/2012-1 від 16.10.2012 року. 1215/11/2012-1 від 15.11.2012року, №09/08/2012-1. від 09.08.2012 pоку, №15/06/2012-1 від 15.06.2012 pоку, 012/10/2012-1 від 12.10.2012 pоку, №21/05/2012-1 від 21.05.2012 pоку, №05/10/2011-1 від 05.10.2011 pоку, реалізовані фізичним особам.

Колегія суддів зазначає, що виконання зазначених договорів підтверджується відповідними копія первинних документів.

Щодо порушення відповідачем правил застосування звичайних цін, щодо того, що автомобілі марки "Porsche" на митній території України реалізовані фізичним особам, які контролюючим органом прирівняно до пов'язаних, за ціною сформованою з різною торгівельною націнкою, яка коливається по фізичних особах від 0,15% до 15,32%, тоді як реалізація яким повинна здійснюватись за ціною сформованою з урахуванням звичайної націнки 15.32%, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 13 Указу Президента України від 23.07.1998 року "Про деякі заходи з регулювання підприємницької діяльності" індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів зазначає, що податковим органом не наведено жодних фактичних даних, про використання даних офіційного джерела інформації у розумінні п. 39.11 ст. 39 ПК України.

Отже, податковим органом було самовільно визначено величину, не встановлену ПК України, а саме відсоток реалізації, на підставі якого збільшено дохід відповідача за господарськими операціями в сумі 1416742,00 грн.

Крім того, позивачем по справі не було обґрунтовано підстави застосування до господарських операцій - звичайних цін (пов'язаність між сторонами правочину, різниця між звичайною ціною та ціною реалізації більше ніж на 20%), не визначено звичайну ціну за операціями з реалізації позивачем автомобілів за критеріями, встановленими Законом (пп. 1.20.1 п. 1. 20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"): аналіз цін за договорами щодо ідентичних (однорідних) товарів у співставних умовах, збут неліквідних низько ліквідних товарів, маркетингову політику підприємства.

Також, позивачем не було враховано, що під час аналізу використані ціни реалізації різних моделей, різного року випуску та модельного року, з різним об'ємом двигуна, комплектацією, витратою палива, що впливають на ціну автомобілів.

Колегія суддів зазначає, що позивачем для збільшення доходу за операціями з реалізації автомобілів використано найбільшу різницю між ціною продажу та ціною придбання, та не враховано, що автомобілі придбавались у ТОВ "Віннер Імпортс Україна", який є імпортером автомобілів, тоді як відповідач є дилером, ціна придбання відповідачем автомобілів у ТОВ "Віннер Імпортс Україна" залежить від ціни заводу-виробника, вартості розмитнення під час імпорту, коливання курсу валюти (автомобілі придбаваються за євро валюту, а продаються за гривню), обсягу партії автомобілів, формується за інших комерційних умов, ніж ціна реалізації автомобілів позивачем кінцевим споживачам. Відповідач, реалізуючи автомобілі, придбані у складі певної товарної партії та які залишились неліквідними, сформував ринкову ціну реалізації, яка виявилась нижче ціни придбання автомобілів.

Податковим органом фактично не визначалась звичайна ціна, а "звичайна надбавка", визначена позивачем, виходячи з максимальної націнки на неідентичні та неоднорідні товари (автомобілі), не передбачена податковим законодавством України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не було доведено, що договірна ціна на автомобілі не відповідає рівню справедливих ринкових цін, оскільки ціна, за якою автомобілі реалізовувались кінцевим споживачам, визначена на добровільній основі, сторони договорів купівлі - продажу автомобілів є взаємно незалежними.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду 23.01.2014 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - позивача по справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Західної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2014р. по справі № 820/11149/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Зеленський В.В.Судді Пянова Я.В. Чалий І.С. Повний текст ухвали виготовлений 08.04.2014 р.