Постанова № 38089513, 26.03.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2014 р. Справа № 909/1232/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Гриців В.М., суддів Орищин Г.В., Юрченко Я.О.

при секретарі судового засідання Швець О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу а товариства з обмеженою відповідальністю «Шахін» на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 13 січня 2014 року по справі №909/1232/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рішбур» до товариства з обмеженою відповідальністю «Шахін» про стягнення збитків

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Рішбур" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Шахін" про стягнення збитків у сумі 70 088,75 грн., з яких в тому числі 31480,46 грн. збитків у вигляді втрати 259 пляшок коньяку та неодержаного прибутку у розмірі 38608,29 грн. З урахуванням заяви про уточнення (зменшення) розміру позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача 69190,55 грн. збитків, в тому числі 30582,26 грн. збитків у вигляді втрати 247 пляшок спиртних напоїв (за мінусом 12 пляшок відібраних митницею) та неодержаного прибутку у розмірі 38608,29 грн.

Господарський суд Івано-Франківської області (суддя Круглова О.М.) рішенням від 13 січня 2014 року по справі №909/1232/13 стягнув з товариства з обмеженою відповідальністю "Шахін" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Рішбур" 30582,26 грн. збитків і відшкодував судові витрати у сумі 1148,26 грн. У решті позову відмовив.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шахін" оскаржило рішення господарського суду Івано-Франківської області від 13 січня 2014 року, просить скасувати в частині стягнення 30582,26 грн. і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Вважає, що оскаржене рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема суд першої інстанції не врахував, що приймання товару 05 червня 2013 року здійснено з порушенням вимог Інструкції П-6, оскільки проводилось односторонньо без участі зацікавленої сторони, у відсутності дати і номера телефонограми чи телеграми про виклик представника відправника (виробника), відсутності ваги кожного місця, в якому виявлена недостача, - фактичного і по трафарету на тарі (упаковці) та відсутності згоди відправника (виробника) про приймання товару в односторонньому порядку. Також в акті № 1.1. від 05 червня 2013 року вказано про відсутність у момент огляду продукції пошкоджень тари і упаковки, зовнішнього маркування.

Скаржник стверджує, що здійснив перевезення усієї партії товару, що підтверджується CMR №000193 і ТТН № 2 Э, а нестача товару «…зумовлена в результаті розвантаження позивачем, яким не доведено порушення відповідачем умов договору перевезення при його виконанні».

У поданому відзиві позивач спростовує доводи апеляційної скарги, просить рішення господарського суду Івано-Франківської області від 13 січня 2014 року залишити без змін.

Про розгляд справи сторонам повідомлено належним чином.

Львівський апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Шахін», матеріали справи і вважає, що рішення господарського суду Івано-Франківської області від 13 січня 2014 року по справі №909/1232/13 слід залишити без змін.

Постановляючи рішення від 13 січня 2014 року по справі №909/1232/13 господарський суд Івано-Франківської області виходив із таких підстав та обставин.

27 травня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Шахін» (перевізник) і товариство з обмеженою відповідальністю «Рішбур» (замовник) уклали договір №06 перевезення вантажу предметом якого є регулювання взаємовідносин сторін, що виникають при плануванні, організації та здійсненні перевезень вантажів автомобільним транспортом на внутрішньому та міжнародному сполученні, а також по оплаті наданих транспортних послуг (п.1.1.).

Сторони домовились, що перевезення вантажів та відповідальність сторін визначаються цим договором, Конвенцією про договори міжнародного перевезення вантажів, Митною Конвенцією про міжнародне перевезення вантажів, Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України, що регламентують здійснення автомобільних перевезень (п.2.1.).

На кожне направлення оформляється транспортне замовлення (заявка), яка підписується сторонами і обов'язково має містити посилання на номер і дату договору та є невід'ємною частиною договору (п.п. 2.2., 2.4.).

Серед іншого заявка обов'язково має містити точну адресу місця завантаження і розвантаження вантажу; маршрут перевезення; вид, вагу та об'єм вантажу (п.2.3.).

Відповідно до п.5.5.4 договору перевізник (відповідач) несе відповідальність за збереження вантажу в дорозі з моменту завантаження до моменту розвантаження, своєчасну доставку в пункт призначення і видачу його вантажоодержувачу, вказаному у товарно-транспортній накладній, CMR, TIR.

Предметом спору між сторонами є стягнення збитків, завданих неналежним виконанням умов договору № 06 перевезення вантажу від 27 травня 2013 року щодо збереження вантажу з моменту завантаження до моменту розвантаження і видачу його вантажоодержувачу, вказаному у товарно-транспортній накладній, CMR, TIR.

На виконання умов договору №06 перевезення вантажу від 27 травня 2013 року позивач направив відповідачу заявку на транспортне перевезення вантажу у міжнародному сполученні від 28 травня 2013 року щодо перевезення вантажу з найменуванням - коньяк, 3700 кг; 8,1 м. куб. автомобільним транспортом по маршруту м. Кизляр (Росія, республіка Дагестан) - м. Запоріжжя (Ураїна); водій ОСОБА_1; відправник ДУП «Кизлярський коньячний завод», Росія, республіка Дагестан; одержувач ТОВ «Рішбур», м. Київ; адреса розвантаження: м. Запоріжжя, Україна, вул. Рекордна, 2. Цю Заявку відповідач прийняв до виконання.

Також товариство з обмеженою відповідальністю «Рішбург» 28 травня 2013 року видало ОСОБА_1 довіреність № 4 на отримання від ДУП «Кизлярського коньячного заводу» (м. Кизляр, Росія) цінностей за специфікаціями № №7/1 та 7/2 від 25.02.2013р., інвойс № № 7/1,7/2 від 25.02.2013р. до Контракту № 13 від 04.05.2011р., а саме: 3651 пляшок коньяку.

Отже, при перевезенні вантажу згідно заявки на транспортне перевезення вантажу у міжнародному сполученні від 28 травня 2013 року водій ОСОБА_1 здійснював і повноваження експедитора.

Товарно-транспортною накладною №2 Э від 29 травня 2013 року підтверджено той факт, що уповноваженою особою відповідача - водієм ОСОБА_1 на підставі виданої позивачем довіреності №4 від 28 травня 2013 року прийнято від Державного унітарного підприємства "Кизлярський коньячний завод" товар у кількості 3651 пляшок на суму 818999,06 російських рублів, у тому числі: російський коньяк «Три звездочки» , 0,5 л.; 400 пляшок загальною вартістю 68000,00 руб.; російський коньяк «Мой Дагестан» , 0,5 л.; 400 пляшок загальною вартістю 78168,00 руб; російський коньяк «Пять звездочек» , 0,5 л.; 400 пляшок загальною вартістю 88340,00 руб; російський коньяк « КВ Лезгинка» , 0,5 л.; 400 пляшок загальною вартістю 103592,00 руб; російський коньяк «КС Кизляр» , 0,5 л.; 400 пляшок загальною вартістю 127324,00 руб; російський коньяк «КС Дагестан» , 0,5 л.; 400 пляшок загальною вартістю 144272,00 руб; російський коньяк «КС Россия» , 0,7 л.; 8 пляшок загальною вартістю 14019,28 руб; російський коньяк «ОС Багратион» , 0,75 л.; 9 пляшок загальною вартістю 14936,94 руб; російський коньяк ««ОС Багратион» , 0,7 л.; 10 пляшок загальною вартістю 19219,00 руб; бренди «Кизлярский» молодой , 0,5 л.; 120 пляшок загальною вартістю 13790,40 руб; бренди «Кизлярский» ординарный, 0,5 л.; 240 пляшок загальною вартістю 29613,60 руб; бренди «Кизлярский» марочний, 0,5 л.; 420 пляшок загальною вартістю 58942,80 руб; водка «Кизлярка» оригинальная, 0,5 л., 144 пляшки загальною вартістю 18987,84 руб.; водка «Кизлярка» традиционная, 0,5 л., 120 пляшки загальною вартістю 16332,00 руб.; водка «Кизлярка» выдержанная, 0,5 л., 180 пляшки загальною вартістю 23461,20 руб.

Кількість ввезеного та територію України товару підтверджується сертифікатом походження товару форми СТ-1 №2829164 від 30 травня 2013 року, міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №000193.

Згідно декларації ВМД ІМ 40 форми МД-2 №330993 від 04 червня 2013 року на митну територію України ТОВ "Рішбур" (позивач) ввезено алкогольні напої в кількості 3651 пляшок на загальну суму 300845,38 грн., з яких сума сплаченого при митному оформленні податку на додану вартість становить 50140,90 грн., сума акцизного збору - 36476,11 грн. Статистична вартість товару за даними декларації становить 214228,37 грн.

03 червня 2013 року на терміналі в ЗМК ВМО-13 Київської обласної митниці відібрано зразки продукції в кількості 12 пляшок на сертифікацію відповідно до встановленого порядку.

05 червня 2013 року при прибутті на вказане у заявці місце розвантаження: м. Запоріжжя, Україна, вул. Рекордна, 2 встановлено фактичну кількість 3392 пляшок спиртних напоїв проти 3651 пляшок вказаних у товарно-транспортній накладній №2 Э від 29.05.2013, про що складено акт приймання продукції (товарів) №1 від 05.06.2013 та акт нестачі продукції №1.1 від 05.06.2013, що засвідчені підписами представників позивача у складі комісії з прийому товару. Водій ТОВ «Шахін» ОСОБА_1 , який був присутній при прийманні товару за кількістю, від підпису на актах відмовився, будь-яких письмових пояснень не вказав, про що 05 червня 2013 року складено акт відмови від підпису.

Як вказано в акті № 1.1. нестачі продукції від 05 червня 2013 року, комісією у складі директора Запоріжської філфї ТОВ «Рішбур» Рудика Р.О. та заступника директора Водяхи С.І. встановлено недостачу спиртних напоїв в кількості 259 пляшок, а саме: 40 пляшок російського коньяку «Три звездочки» , 0,5 л. загальною вартістю 2641,28 грн.; 80 пляшок російського коньяку «Мой Дагестан» , 0,5 л. загальною вартістю 5891,18 грн.; 80 пляшок російського коньяку « КВ Лезгинка» , 0,5 л. загальною вартістю 7412,96 грн.; 40 пляшок російського коньяку «КС Дагестан» , 0,5 л. загальною вартістю 4923,25 грн.; 9 пляшок російського коньяку «ОС Багратион» , 0,75 л. загальною вартістю 4660,17 грн.; 10 пляшок російського коньяку ««ОС Багратион» , 0,7л. загальною вартістю 5950,92 грн. Всього 31480,46 грн.

Розрахунок вартості недостачі товару проведено виходячи із кількості пляшок, асортименту товару та митної ціни одиниці товару з урахуванням ПДВ, за якою визначалася вартість товару для сплати необхідних платежів при митному оформленні. А саме, митна ціна російського коньяку «Три звездочки», 0,5 л. становить 66,04 грн.; митна ціна російського коньяку «Мой Дагестан», 0,5 л. становить 73,65 грн.; митна ціна російського коньяку «КВ Лезгинка», 0,5л. становить 92,66 грн.; митна ціна російського коньяку «КС Дагестан», 0,5 л. становить 123,10 грн.; митна ціна російського коньяку «ОС Багратион», 0,75 л. становить 517,80 грн.; митна ціна російського коньяку «ОС Багратион», 0,7л. становить 595,90 грн.

Як зазначено у висновку комісії (п.22 акта № 1.1.), нестача утворилась після оформлення імпорту товарів на Київській обласній митниці зг.ГТД №125110000/2013/330993 під час перевезення до пункту розвантаження за адресою м. Запоріжжя, вул. Рекордна, 2. Такий висновок зроблено виходячи з того, що відбиток пломби митниці 125 №083 не співпадав з відбитком при її знятті з автомобіля - "125 №08".

03 липня 2013 року позивач направив відповідачу претензію №12 про відшкодування збитків за договором перевезення на суму 70088,76 грн. У відповіді на претензію № 3 від 12 липня 2013 року відповідач таку відхилив, тому позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування збитків на суму 70088,76 грн., у тому числі 31480,46 грн. збитків у вигляді втрати 259 пляшок коньяку та неодержаного прибутку у розмірі 38608,29 грн.

Також позивач повідомив, що про виявлену недостачу товару Ленінським РВ УМВС України в Запорізькій області за заявою представника ЗФ ТОВ "Рішбур" до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено запис про кримінальне провадження №1201308005002243 та розпочато досудове розслідування.

Надалі представник позивача 13 січня 2013 року до прийняття рішення по справі подав заяву про зменшення позовних вимог у порядку статті 22 ГПК України, в якій позовні вимоги зменшив на 898,20 грн. (вартість 12 пляшок спиртних напоїв, відібраних митницею для проведення сертифікації). Просив стягнути 69190,55 грн. збитків та покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору і витрат на проїзд представників у сумі 1513,60 грн. Згідно з наданими суду першої інстанції поясненнями представника позивача, сума збитків 69190,55 грн. складається із 30582,26 грн. вартості виявленої при прийнятті товару нестачі 247 пляшок спиртних напоїв (за мінусом 12 пляшок відібраних митницею) та 38608,29 грн. неодержаного прибутку.

Тобто, позивач на 898,20 грн. зменшив заявлену суму збитків за недостачу товару у кількості 247 пляшок спиртних напоїв (за мінусом 12 пляшок відібраних митницею для сертифікації товару) - з первинно заявленої суми 31480,46 грн. до суми 30582,26 грн.

Виходячи із приписів ст. 22 ГПК України про те, що позивач, до прийняття рішення по справі, має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, суд першої інстанції прийняв до розгляду подану позивачем заяву про зменшення позовних вимог і з урахуванням цього розглядав спір.

За змістом ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до вимог ст.924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Як визначено ч. 2 ст. 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. А згідно з ч.3 ст.310 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення.

Крім того, до правовідносини між сторонами підлягає застосуванню й Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женеві. Згідно із законом Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 01 серпня 2006 року Україна приєдналась до Конвенції із застереженням про те, що відповідно до пункту 1 статті 48 Конвенції Україна не вважає себе зобов'язаною статтею 47 цієї Конвенції.

Згідно ст. 1 Конвенції вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Пунктами 1, 2 ст. 17 Конвенції передбачено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду замовника, внаслідок інструкцій замовника, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Згідно із ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо законом або договором не передбачено відшкодування в меншому або більшому розмірі.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки.

З урахуванням викладених обставин справи та приписів закону суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прийнявши вантаж до перевезення, відповідач тим самим взяв на себе відповідальність за збереження вантажу до моменту його видачі одержувачу в пункті призначення. Тому саме відповідач повинен відшкодувати понесені позивачем збитки за втрату товару, що становить 30582,26 грн.

Львівський апеляційний господарський суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, який ґрунтується на повному з'ясуванні фактичних обставин справи на підставі наданих суду доказів та правильній їх юридичній оцінці.

Суд апеляційної інстанції констатує, що скаржник не заперечує і не спростовує самого факту виявленої нестачі товару, а лише вказує, що приймання товару проводилось з порушенням вимог Інструкції П-6 про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку за кількістю. Однак доводи скаржника не відповідають фактичним обставинам.

В акті № 1 приймання продукції (товарів) за кількістю (або пересортицею) від 05 червня 2013 року як одиницю виміру зазначено пляшки і біля кожної позиції товару вказано об'єм пляшки, що і є вагою кожного місця.

Відповідно до п.17 Інструкції П6 представник відправника, який знаходиться у іншому місці, викликається лише у випадках, передбачених особливими умовами поставки, договором. Контракт на поставку товарів № 13, укладений 04 травня 2011 року між державним унітарним підприємством «Кизлярський коньячний завод», який є відправником товару, та товариством з обмеженою відповідальністю «Рішбур» такої вимоги про виклик представника не містить. Відтак акт № 1.1 нестачі продукції від 05 червня 2013 року складено з дотриманням вимог Інструкції П6, такий підписано членами комісії.

Відмова водія ТОВ «Шахін» ОСОБА_1, який повинен був приймати участь у прийманні товару і таку участь приймав від підпису на актах № 1 і № 1.1. від 05 червня 2013 року без будь-яких письмових пояснень свідчить про невиконання відповідачем зобов'язань видати товар одержувачу в пункті призначення.

Як зазначено у п.5.5.4 договору №06 перевезення вантажу від 27 травня 2013 року, перевізник несе відповідальність за збереження вантажу в дорозі з моменту завантаження до моменту розвантаження, своєчасну доставку в пункт призначення і видачу його вантажоодержувачу, вказаному у товарно-транспортній накладній, CMR, TIR.

Стверджуючи, що нестача товару «…зумовлена в результаті розвантаження позивачем», скаржник усупереч приписам п.25 Інструкції П6 відмовився від підпису актів №1 і №1.1. від 05 червня 2013 року, хоча повинен був підписати означені акти і одночасно вказати в актах про свої зауваження чи незгоду.

У силу приписів ст.ст. 17, 18 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ст. 924 Цивільного кодексу України, ст.ст.308, 310, 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу, пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися не з його вини, а внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, зокрема, у разі нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає. Тобто, діє презумпція вини перевізника.

У матеріалах справи відсутні докази виконання скаржником (перевізником) обов'язку забезпечити збереження усього вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до моменту його видачі одержувачу в пункті призначення (у заявці від 28 травня 2013 року адреса розвантаження вказана м. Запоріжжя, Україна, вул. Рекордна, 2.). Відсутні й докази того, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися не з вини перевізника, а внаслідок інших обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Виходячи з вищеназваних приписів закону, Конвенції та п.5.5.4 договору перевізник (відповідач) несе відповідальність за збереження вантажу в дорозі з моменту завантаження до моменту розвантаження, своєчасну доставку в пункт призначення і видачу його вантажоодержувачу, вказаному у товарно-транспортній накладній, CMR, TIR. Тому суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача, як з перевізника, на користь позивача вартість вантажу у сумі 30582,26 грн., якого не вистачає.

Щодо стягнення неодержаного прибутку у сумі 38608,29 грн.

У цій частині рішення не оскаржується, проте згідно з ст.101 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в цій частині з підстав недоведеності. При цьому керуючись положеннями ст.22 Цивільного кодексу України зазначив, що тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Тобто упущена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход. Натомість твердження позивача про те, що він міг би отримати прибуток за договорами поставки з ТОВ ВКФ "ЛІА" Лтд та купівлі-продажу з ТОВ "Донукрторг", за умовами яких позивач мав поставити втрачені спиртні напої, у розмірі, вказаному у позовній заяві за наведеним розрахунком, має характер припущення і належними доказами не підтверджується.

Як визначено ст.22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Серед іншого, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Оскільки доводи позивача у цій частині позовних вимог зводяться до припущення можливості отримання доходу, а належні і допустимі докази упущеної вигоди у матеріалах справи відсутні, - Львівський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Івано-Франківської області від 13 січня 2014 року в цій частині є законним і обгрунтованим.

Щодо судових витрат.

Суд першої інстанції розподілив судові витрати відповідно до приписів ст.49 ГПК України - пропорційно сумі задоволених позовних вимог. А саме, суд поклав на відповідача 760,46 грн. витрат по сплаті судового збору та 387,8 грн. вартість проїзних квитків, всього 1148,26 грн. судових витрат.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції враховував положення п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.13 із змінами, де роз'яснено склад судових витрат. Зокрема, вказано, що склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Суд першої інстанції ухвалами від 31 жовтня 2013 року, 12 листопада 2013 року, 20 грудня 2013 року викликав у судові засідання повноважного представника позивача. Оскільки у судове засідання 13 січня 2014 року з'являлись два представника, суд присудив до відшкодування витрати за проїзд одного представника у сумі 877,37 грн. (проїзні квитки на ім'я Філіппенко В.І. містяться в матеріалах справи). Враховуючи часткове задоволення позову, витрати за проїзд представника позивача відшкодовано частково у сумі 387,8 грн., пропорційно сумі задоволених позовних вимог, що відповідає вимогам закону.

За змістом ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

За приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд Івано-Франківської області дослідив обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку та правильно застосував норми матеріального і процесуального права щодо вирішення спору. Отже, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 13 січня 2014 року є законним і обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні господарського суду Івано-Франківської області від 13 січня 2014 року, а тому законні підстави для скасування оскарженого рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 82-1, 99, 101, 103, 105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 13 січня 2014 року по справі №909/1232/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Шахін» без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Гриців В.М.

суддя Орищин Г.В.

суддя Юрченко Я.О.