Постанова № 38089158, 04.04.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2014 року 810/1991/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" до Державної екологічної інспекції у м. Києві про визнання протиправним та скасування припису,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Фоззі-Фуд звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної екологічної інспекції у м. Києві (далі по тексту – інспекція) про визнання протиправними та скасування припису від 21 лютого 2014 року № 08/142.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки посадових осіб екологічної інспекції щодо порушення ним вимог природоохоронного законодавства з питань збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення або захоронення відходів є безпідставними, оскільки позивач такими видами діяльності не займається. Основний вид діяльності позивача - торгівля, у процесі якої утворюються лише побутові відходи, які позивач не збирає, не зберігає і не утилізує. Така діяльність не підлягає ліцензуванню. Ведення первинного обліку по видам відходів, наявність висновків державної екологічної експертизи, дозволів і лімітів на утворення, розміщення відходів згідно з нормами чинного законодавства на побутові відходи не вимагається. Побутові відходи, що утворюються позивачем, вивозяться і розміщуються спеціалізованими підприємствами, з якими позивач уклав відповідні договори, тому він особисто не повинен одержувати ніяких дозволів і лімітів на утворення і розміщення таких відходів. Позивач вважає приписи екологічної інспекції протиправними, тому просить суд їх скасувати.

Представник позивача в судове засідання не прибув, проте надав суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином. Заперечень на позов не надано. Водночас, на адресу суду надійшло клопотання відповідача про перенесення розгляду справи для належної підготовки заперечень.

Суд не знаходить підстав для визнання причини неприбуття представника відповідача у судове засідання поважними, оскільки поважними визнаються обставини, які є об’єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов’язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі дій. Водночас, судом встановлено, що відповідач вчасно отримав повідомлення про судове засідання. Відтак, неможливість прибуття у судове засідання представника відповідача, з таких причин, не є підставою для відкладення розгляду справи.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин, розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Виходячи з вищевикладеного суд вважає за можливе подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Фоззі-Фуд” (ідентифікаційний код 32294926) зареєстроване як юридична особа Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області 2 грудня 2002 року.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основними видами діяльності позивача є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, виробництво готової їжі та страв, виробництво хліба та хлібобулочних виробів, тощо.

У період з 05 по 21 лютого 2014 року на підставі наказу від 04.02.2014 р. № 152, направлення на перевірку від 04.02.2014 р. № 288 посадовими особами Державної екологічної інспекції м. Києва було здійснено планову перевірку дванадцяти господарських одиниць позивача, що здійснюють діяльність на території м. Києва щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.

За результатами перевірки відповідачем було складено акт № 08/353 а, яким встановлено у позивача наступні порушення:

- не ведення первинного поточного обліку кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються;

- відсутність наказу про призначення відповідальних осіб у сфері поводження з відходами;

- відсутність дозволу на розміщення та ліміт на утворення та розміщення відходів;

- не погодження складу і властивості відходів, що утворюються, ступінь їх небезпеки для навколишнього природного середовища;

- не здійснення заходів для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим споживачам або підприємствам, установам, організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів;

- не здійснення зберігання та видалення відходів, відповідно до вимог екологічної безпеки;

- відсутність дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

На підставі Акту перевірки відповідачем було винесено оскаржуваний припис № 08/142 від 21 лютого 2014 року щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, згідно з яким позивачу висунуто 11 вимог, а саме:

1. отримати та представити до Державної екологічної інспекції у м. Києві Дозвіл на розміщення відходів та Ліміти на утворення та розміщення відходів;

2. вести, за встановленими нормами, первинний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються чи утилізуються за формою № 1-Вт.;

3. призначити наказом відповідальну особу за дотримання природоохоронного законодавства на підприємстві;

4. розробити план організації роботи у сфері поводженні з відходами;

5. визначити та погодити склад і властивості відходів, що утворюються, ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища.

6. отримати та представити до Державної екологічної інспекції у м. Києві Дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

7. укласти договори на утилізацію відходів, що утворюються на підприємстві.

8. отримати та представити до Державної екологічної інспекції у м. Києві умови на скид стічних вод в каналізацію міста Києва.

9. підготувати місця для проведення інструментально-лабораторних вимірювань параметрів викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел та ефективності роботи газоочисних установок;

10. організувати місця зберігання відходів 1-го класу небезпеки, а саме люмінесцентних ламп на кожному об'єкті.

11. пункти 1-12 є обов’язкові до виконання (проте Припис не містить пункту 12).

Не погоджуючись з прийнятим відповідачем приписом позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України від 05.04.2007 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Відповідно до статті 4 Закону України від 05.04.2007 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Статтею 7 Закону України від 05.04.2007 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" встановлено, що за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт. Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

З дослідженого у судовому засіданні акту перевірки позивача з питань дотримання вимог природоохоронного законодавства убачається, що він не відповідає вимогам статті 7 Закону України від 05.04.2007 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", твердження посадових осіб відповідача про те, що в процесі господарської діяльності позивача утворюються відходи виробництва I та IV класу небезпеки, не розкрито з точки зору конкретних фактів, не деталізовано і жодним чином не підтверджується, а у контексті виявлених порушень акт не містить посилань на норми чинного законодавства, які позивач був повинен дотримуватись, але порушив.

В силу положень частин сьомої та восьмої статті 7 Закону України від 05.04.2007 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" на підставі акта, який складено за результатами здійснення планового заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, протягом п'яти робочих днів з дня завершення заходу складається припис, розпорядження або інший розпорядчий документ про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Розкриваючи зміст припису, суд зазначає, що припис є актом владного реагування, що виноситься органом державної влади у випадках, коли виявлено порушення закону з боку суб’єкта господарювання. При цьому, таке порушення має очевидний характер, є дійсним (триваючим) і має бути припиненим внаслідок винесення припису.

В основу всіх пунктів припису, що оскаржується в даній справі, покладено твердження відповідача про те, що в процесі господарської діяльності позивача утворюються відходи виробництва I та IV класу небезпеки, тобто, є небезпечними.

Правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України, визначається Законом України від 05.03.1998 № 187/98-ВР "Про відходи".

Відходами, у розумінні Закону України від 05.03.1998 № 187/98-ВР "Про відходи", є будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Небезпечними відходами, у розумінні цього ж Закону, - є відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними.

Статтею 34 Закону України від 05.03.1998 № 187/98-ВР "Про відходи" передбачено, що всі небезпечні відходи за ступенем їх шкідливого впливу на навколишнє природне середовище та на життя і здоров'я людини відповідно до переліку небезпечних властивостей поділяються на класи і підлягають обліку. Відповідний клас відходів визначається виробником відходів відповідно до нормативно-правових актів, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Побутовими відходами - є відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов'язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення (стаття 1 Закону України від 05.03.1998 № 187/98-ВР).

Згідно з пунктом 8 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 № 1218, власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 гривень на рік, власники тільки побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, та власники відходів як вторинної сировини, які провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.

Статтею 35 Закону України від 05.03.1998 № 187/98-ВР "Про відходи" передбачено, що власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі, джерел утворення побутових відходів, земельних ділянок укладають договори з юридичною особою, яка визначена виконавцем послуг на вивезення побутових відходів, здійснюють оплату таких послуг та забезпечують роздільне збирання твердих побутових відходів. Збирання та вивезення побутових відходів у межах певної території здійснюються юридичною особою, яка уповноважена на це органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, спеціально обладнаними для цього транспортними засобами.

В ході судового розгляду справи, судом були досліджені договори, що укладені позивачем із спеціалізованими підприємствами комунального господарства а тому позивач звільняється від одержання лімітів на утворення і розміщення відходів.

Відповідно до статті 18 Закону України від 05.03.1998 № 187/98-ВР "Про відходи" суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані: запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів; забезпечувати приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, в яких знаходилася продукція цих підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, або укладати угоди з відповідними організаціями на їх збирання та утилізацію; визначати склад і властивості відходів, що утворюються, а також за погодженням із уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища та здоров'я людини; на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку; забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення і псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, що відповідає вимогам екологічної безпеки.

Також, слід зазначити, що відповідно до пункту “а” частини першої статті 32 Закону № 187/98-ВР з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів. Ліміти на обсяги утворення і розміщення побутових відходів не встановлюються.

Крім того, судом встановлено, що позивач сам не здійснює операцій, що передбачені вищезазначеним законом у сфері поводження з відходами.

Отже, вимоги відповідача про зобов'язання підприємства отримати дозвіл та ліміт на розміщення та утворення відходів, ведення первинного обліку по всім видам відходів, які утворюються на підприємстві, за встановленою формою №1-ВТ, призначення відповідальної особи за дотриманням природоохоронного законодавства на підприємстві, розробки плану організації роботи у сфері поводженні з відходами та визначення складу відходів, є такими що не мають жодних правових підстав.

Відповідно до статті 11 Закону України “Про охорону атмосферного повітря” для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Відповідно до пункту 7 Порядку розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел № 1780 від 29 грудня 2001 року, перелік типів устаткування, за якими розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, визначається Мінприроди.

Пунктом 1 Переліку затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 317 від 16 серпня 2004 року передбачено перелік типів устаткування для яких розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел. Наприклад, для теплосилових установок, номінальна теплова потужність яких перевищує 50 МВт.

Проте номінальна теплова потужність використовуваних у господарській діяльності позивача печей та грилів значно менша і не перевищує 33 КВт, про що свідчать надані позивачем копії технічних специфікацій, що були досліджені і приєднані до матеріалів справи. А тому використання таких установок не підпадає під регулювання, визначене статтею 11 Закону України “Про атмосферне повітря”.

Відповідно до вимог Припису позивач зобов’язаний отримати умови на скид стічних вод відповідно до приписів статті 44 Водного кодексу України.

Згідно з пунктом 3 статті 44 Водного кодексу водокористувачі зобов’язані дотримуватись встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території.

Пунктом 7 статті 44 Водного кодексу водокористувачі зобов’язані здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю та кількістю скинутих у водні об’єкти зворотних вод і забруднюючих речовина за якістю води водних об’єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Відповідно до статті 1 Водного кодексу України водний об’єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

Перевіркою встановлено, що позивач здійснює скидання стічних вод у каналізаційну мережу міст, у яких знаходяться відповідні господарські одиниці позивача.

Згідно з пунктом 1.1 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України затверджених наказом Держбуду 19 лютого 2002 року № 37, стічні води підприємств – усі види стічних вод, що утворились внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання, тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства.

Пунктом 7.5 Правил передбачено, що водоканал здійснює контроль за витратою та якістю стічних вод, що скидають Підприємства. Цю роботу організовує адміністрація Водоканалу, яка розробляє інструктивні матеріали щодо контролю за стічними водами Підприємств, які затверджує керівник Водоканалу. Адміністрація Водоканалу повинна передбачити виділення відповідних трудових та матеріальних ресурсів, обладнання, транспортних засобів, виходячи з потреби контролю обсягів та якості стічних вод кожного Підприємства не менше одного разу на три місяці.

Для визначення вмісту забруднень у стічних водах Підприємств використовуються як дані лабораторії Водоканалу, так і результати вибіркового контролю, виконаного лабораторіями місцевих органів Держсанепіднагляду, охорони навколишнього природного середовища або іншими лабораторіями, акредитованими у даній галузі акредитації (пункт 7.6 Правил)

Отже, враховуючи, що позивач не здійснює скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, а контроль за якістю стічних вод покладений на Водоканал, вимоги Припису є такими, що не відповідають чинному законодавству України.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даній справі позивач надав докази того, що в результаті його діяльності утворюються лише побутові відходи, вивезення яких здійснюється спеціалізованими комунальними підприємствами на підставі укладених з ними господарських договорів

Доказів того, що в процесі господарської діяльності позивача утворюються інші види відходів виробництва відповідач не надав. В акті перевірки відсутні будь-які фактичні дані щодо відходів, які виявлено у відповідача під час перевірки, їх належність до того чи іншого класу небезпеки. Встановлені відповідачем в Акті перевірки факти порушення відповідачем приписів Закону України “Про атмосферне повітря” та Водного кодексу України є такими, що не підтверджуються матеріалами справи.

За таких обставин суд дійшов висновку, що Припис від 21 лютого 2014 року № 08/142 Державної екологічної інспекції у м. Києві є безпідставним, а тому підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню з державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати припис Державної екологічної інспекції у м. Києві від 21 лютого 2014 року № 08/142.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" судовий збір із Державного бюджету України у сумі 73 (сімдесят три) гривні 08 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.