Постанова № 38089155, 02.04.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2014 року 810/1411/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТОРТЕХ" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВТОРТЕХ" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 лютого 2014 року № 0001612202, № 0001622202, № 0001632202.

Позовні вимоги ТОВ "ВТОРТЕХ" обґрунтовує тим, що викладені в акті перевірки обставини та факти не відповідають дійсності, позивач мав всі законні підстави для віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, формування витрат та збільшення розміру від'ємного значення суми з податку на додану вартість за результатами взаємовідносин з контрагентом - ТОВ «Інтермет-Вс», що підтверджується первинною документацією, зокрема, належним чином оформленими видатковими накладними, податковими накладними, копіями платіжних доручень, копіями накладних на внутрішнє переміщення, банківськими виписками, актами прийому брухту та відходів кольорового металу, товарно-транспортними накладними, тощо. Господарські операції ТОВ «ВТОРТЕХ» та ТОВ «Інтермет-Вс» реально існували та оформлені відповідно до вимог Податкового кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Позивач вважає, що податковий орган не має права робити висновок про нікчемність правочинів, вчинених позивачем. Позивач також стверджує, що перевіряючими не досліджувались фактичні обставини господарських операцій ТОВ «ВТОРТЕХ», а використано лише інформацію, яка не мітить жодного доведеного факту, підтвердженого належними доказами щодо безтоварності операцій про які йдеться в акті перевірки. Тому, згідно з позицією позивача, висновки викладені в акті перевірки ТОВ «ВТОРТЕХ» не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені виключно на основі припущень, а прийняті на їх основі податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню. З цих підстав просить позов задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не прибув, проте надав заяву про розгляд справи в письмовому провадженні.

Представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі для надання додаткових доказів, яке залишено судом без задоволення, враховуючи, що судове засідання, призначене на 21 березня 2014 року, було перенесено на 2 квітня 2014 року. Таким чином, суд приходить до висновку про наявність достатнього часу для відповідача для надання доказів по справі.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин, розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні в разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Виходячи з вищевикладеного суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВТОРТЕХ" зареєстроване виконавчим комітетом Броварської міської ради 2 березня 1995 року та перебуває на податковому обліку з 4 березня 1995 року у Броварській ОДПІ.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців видами діяльності товариства є, зокрема, виробництво алюмінію, виробництво міді, лиття легких кольорових металів, лиття інших кольорових металів, механічне оброблення металевих виробів.

За результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ВТОРТЕХ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Інтермет-Вс» за період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області складено акт від 29 січня 2014 року № 58/22-02/22866013.

Перевіркою встановлено та у висновках Акта перевірки зафіксовано порушення з боку ТОВ "ВТОРТЕХ" пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 Податкового кодексу України та підпункту 5.3.9, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1, пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено грошове зобов'язання з податку на додану вартість, занижено податок на прибуток та завищено суму від'ємного значення суми з податку на додану вартість.

На підставі висновків Акту перевірки Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0001612202 від 11 лютого 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ"ВТОРТЕХ" з податку на прибуток на 677714,00 грн.( в тому числі на 595520,00 грн. за основним платежем та 82194,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0001622202 від 11 лютого 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ"ВТОРТЕХ" з податку на додану вартість на 286747,00 грн. ( в тому числі на 269017,00 грн. за основним платежем та 17730,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0001632202 від 11 лютого 2014 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 46054,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Як вбачається з акту перевірки, вказані відповідачем порушення податкового законодавства пов'язані з придбанням позивачем у ТОВ «Інтермет-Вс» товарно-матеріальних цінностей.

Так, на думку посадової особи Відповідача, контрагент позивача має ознаки фіктивності, з огляду на наявну у посадових осіб відповідача інформацію.

Так податковий орган зазначає, що ТОВ «Інтермет-Вс» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, а тому операції з даним підприємством не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача".

Також, встановлено відсутність на ТОВ «Інтермет-Вс» виробничого обладнання, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів, товарних запасів, трудових ресурсів, для здійснення основного виду діяльності.

Враховуючи вищевикладені факти, податковий орган зазначає, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Інтермет-Вс» є сумнівною, а суб'єкт господарювання є створений без мети зайняття господарською діяльністю, з метою прикриття незаконної діяльності. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності, але не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів господарювання, серед яких є ТОВ "ВТОРТЕХ".

Враховуючи вищезазначене, відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції здійснені між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Інтермет-Вс» не спричинили настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Інтермет-Вс» було укладено договір поставки, згідно умов якого Постачальник (ТОВ «Інтермет-Вс») зобов'язується передати у власність Покупцю (ТОВ "ВТОРТЕХ") металобрухт (товар), а покупець зобов'язувався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Виконання вказаного договору підтверджується: видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними, копіями накладних на внутрішнє переміщення, банківськими виписками, актами прийому брухту та відходів кольорового металу.

Як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії зазначених вище первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які, як встановлено судом, підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ТОВ «Інтермет-Вс» товарно-матеріальних цінностей.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ «Інтермет-Вс» товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначеного правочину, ТОВ «Інтермет-Вс» було зареєстровано як юридичну особу та було платником податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Інтермет-Вс» було скасовано чи визнано недійсним за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ТОВ «Інтермет-Вс» підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку.

За результатом здійснення господарських операцій з ТОВ «Інтермет-Вс» позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість та визначив витрати.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Факт постачання товарно-матеріальних цінностей підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності.

Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Інтермет-Вс», недійсним у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Інтермет-Вс», а також судових рішень щодо визнання правочину, укладеного між позивачем та вказаним товариством, недійсним.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до цього, суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

Отже, при розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку, достовірні.

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Інтермет-Вс» підтверджується первинними документами, які складались для певного виду господарської операції - податковими накладними, видатковими накладними, рахунком-фактури.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що в Акті перевірки від 29 січня 2014 року № 58/22-02/22866013, суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за переліченими вище правочинах, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та ТОВ «Інтермет-Вс», про відсутність використання позивачем отриманих товарів у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Окрім того, суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт поставки товарів позивачу з боку його контрагента - ТОВ «Інтермет-Вс» документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів не були доказані, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у платника податку в разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу пункту 198.6 Податкового кодексу України в разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Згідно з пунктами 200.1 - 200.3 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Таким чином, при отриманні податкових накладних від ТОВ «Інтермет-Вс», які засвідчують отримання товарів, у позивача виникло право на податковий кредит.

Відповідно до матеріалів справи, основним видом економічної діяльності ТОВ «ВТОРТЕХ» є виробництво алюмінію, виробництво міді, лиття легких кольорових металів, лиття інших кольорових металів, механічне оброблення металевих виробів.

Придбаний у ТОВ «Інтермет-Вс» товар використаний позивачем у власній господарській діяльності, про що свідчить: журнал реєстрації довіреностей, довідки про порядок виготовлення товару, зовнішньоекономічні контракти, копії вантажно-митних декларацій про транспортування продукції, тощо.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Згідно з вимогами пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Проте, податковим органом не доведено, що господарські операції з приводу купівлі електротоварів є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доказано факту порушення позивачем вимог пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 Податкового кодексу України та підпункту 5.3.9, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1, пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та відсутні підстави для висновку про порушення публічного порядку при укладанні спірного правочину, оскільки не вбачається порушення ст. 228 Цивільного кодексу України та не доведено, що метою укладання правочину є настання протиправних наслідків.

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи то безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 11 лютого 2014 року № 0001612202, № 0001622202, № 0001632202.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТОРТЕХ" сплачений судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.