Постанова № 38086410, 27.03.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2014 року Справа № 903/704/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Дужич С.П.

при секретарі Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Клименко Р.Ю. (дов. № 2 від 03.02.14 р.)

від відповідача: Колєсов М.Г. (дов. № 2 від 03.02.14 р.)

розглянувши апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Волинської області від 09.09.13 р. у справі № 903/704/13 (В.А. Войціховський)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" м.Дніпропетровськ

до Приватного підприємства "Торговий дім"Європацукор"

про стягнення 307 277, 01 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Волинської області з позовною заявою (а.с. 2-5) до Приватного підприємства "Торговий дім Європацукор" (надалі - відповідач), в якій просить стягнути 307277,01 грн.

Рішенням господарського суду Волинської області від 09.09.13 р. (а.с. 65-72) позов задоволено частково. Стягнуто з ПП "Торговий дім "Європацукор" на користь ТОВ Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" 276 566,60 грн. заборгованості, 21 889,22 грн. пені та 5 153,84 грн. трьох процентів річних. В решті позовних вимог в позові відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що матеріалами справи підтверджується сума основного боргу 276566,60 грн., яка у встановленому порядку не була спростована відповідачем. Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення 25559,57 грн. загальної суми пені, перевіривши методику та періоди нарахування цієї суми, суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення пені на суму 21889,22 грн., в частині стягнення 3667,35 грн. в позові відмовив.

Крім того, судом першої інстанції було взято до уваги положення п. 3.3 Договору, наданого суду при пред'явленні позовної заяви позивачем.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та відмовити в задоволенні позову.

Скаржник зазначив, що остаточний термін розрахунку оплати продукції за договором №734 на дату подання позову не настав і права позивача на момент звернення до суду не були порушені. В примірнику договору відповідача, п. 3.3 зазначений остаточний термін оплати продукції не пізніше 30.09.13 р., а оскільки позов подано 12.07.13 р., він є передчасним і задоволенню не підлягає.

Обгрунтовуючи свої вимоги, апелянт посилається на порушення господарським судом Волинської області норм матеріального та процесуального права.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, а також його повноважний представник в судовому засіданні, проти апеляційної скарги заперечив, оскільки вважає, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими.

Ухвалою від 24.10.13 р. провадження у справі № 903/704/13 зупинено до вирішення господарським судом Дніпропетровської області справи № 904/7249/13, предметом спору у якій є незнання недійсним договору № 734 від 25.07.12 р. та набрання рішенням у вказаній справі законної сили.

Ухвалою від 30.01.14 р. поновлено провадження у справі № 903/704/13.

Розпорядженням в.о. голови суду від 12.02.14 р. по справі № 903/704/13 внесені зміни до складу колегія та визначено колегію у складі суддів: головуюча суддя Бучинська Г.Б., суддя Дужич С.П., суддя Філіпова Т.Л.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в апеляційну скаргу слід задоволити частково, а оскаржуване рішення змінити, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи 25 липня 2012 року між ТОВ Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" та ПП "Торговий дім Європацукор" укладено договір купівлі-продажу №734 ГДП.

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що продавець продає, а покупець купує на умовах, передбачених даним Договором, вапняк, за ціною, у кількості і найменуванні, зазначених у специфікації, що оформляється як додаток до договору і є невід'ємною частиною Договору.

Ціна на продукцію, що поставляється, є договірною. Кількість та ціна продукції вказуються в специфікації - додатку до договору. В вартість продукції включені витрати по її навантаженню, залізничний тариф та послуги, пов'язані з перевезенням продукції (п. 3.1).

Даний договір набуває чинності з 01.08.12 р. і діє до 31.12.12 р., а в частині розрахунків до повного його виконання.

Колегія суддів констатує, що в матеріалах справи наявні два примірники договору купівлі-продажу №734 ГДП від 25.07.12 р., один з яких наданий позивачем (а.с. 9-12), інший - відповідачем (а.с. 56-59). Обидва примірники договорів підписані представниками сторін та скріплені печатками.

При цьому судами встановлено, що надані позивачем та відповідачем примірники договорів відрізняються редакцією п. 3.3. Так, відповідно до п.3.3 Договору (наданим позивачем), оплата за продукцію повинна бути здійснена покупцем не пізніше 30.11.12 року шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Водночас, відповідно п. 3.3 Договору (наданого відповідачем), оплата за продукцію повинна бути здійснена наступним чином: 30% вартості продукції - до 30.12.12 р., остаточна оплата продукції - не пізніше 30.09.13 р.. Оплата здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Отже, п. 3.3 примірнику договору, наданого позивачем, не містить умови щодо здійснення відповідачем оплати 30% вартості продукції. Крім того, наданий відповідачем примірник договору та примірник договору, наданого позивачем, встановлюють різні строки остаточної оплати продукції.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що примірник договору, наданий позивачем, та примірник договору, наданий відповідачем, не є тотожними.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення ТОВ "Гірничодобувна промисловість" з позовом до суду стало неналежне виконання ПП "Торговий дім Європацукор" договірних зобов'язань, зокрема, п. 3.3 договору купівлі-продажу щодо оплати за поставлену продукцію, позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу, пеню та річні. При цьому судом встановлено, що вказаний пункт 3.3, на який посилається позивач, в примірниках договорів, наданих позивачем та відповідачем, відрізняються.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України встановлено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі статтею 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно приписів статей 627, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Порядок укладення господарських договорів встановлений статтею 181 Господарського кодексу України, статтями 638, 641 Цивільного кодексу України. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до приписів частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним, таким, що не відбувся.

Отже, відсутність згоди між сторонами з умов, що належать до істотних (незалежно від причин), і є головною правовою підставою для визнання договору неукладеним.

Дослідивши зміст оскаржуваного договору, суд приходить до висновку, що договір купівлі - продажу містить усі істотні умови договору, які закон визначає, як обов'язкові. Крім того, Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.13 р., яке залишено без змін Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.01.14 р., в задоволені позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу від №734 ГДП від 25.07.12 р. - відмовлено.

Враховуючи наведена, колегія суддів приходить до висновку, про відсутність підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним.

Однак, в матеріалах справи місяться два примірника договору, при цьому наданий відповідачем примірник договору, та примірник договору, наданий позивачем, встановлюють різні строки остаточної оплати продукції.

Враховуючи, що сторони не дійшли згоди, щодо визначення строку для остаточного виконання зобов'язання щодо проведення розрахунків за поставлений товар, суд приходить до висновку про неукладеність договору в частині визначення строків розрахунків, зокрема п. 3.3 Договору.

Водночас, апеляційний суд оцінює критично висновок господарського суду першої інстанції, що штамп на зворотному боці останніх сторінок примірнику договору, наданого позивачем, підтверджує справжність даного договору, оскільки з даних відбитків не вбачається дата їх проставлення та що саме вони посвідчують.

Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що редакція п. 8.1 угоди, котрий є аналогічним на двох примірниках договорів, та встановлює, що даний договір набуває чинності з 1 серпня 2012 року і діє до 31.12.2012р., а в частині розрахунків до повного його виконання, підтверджує справжність договору, наданого позивачем.

Водночас, колегія апеляційного суду звертає увагу на те, що обов'язок доказування, у відповідності до ст. 33 ГПК України, покладено на сторони.

Господарський суд розглядає справи не інакше як за зверненням осіб підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб, громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 36 ГПК України, письмові докази є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Сторони та інші особи, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст. 4-3 ГПК України).

Якщо для підтвердження позовних вимог позивач надав договір, а відповідач заперечує проти п. 3.3 даного договору, при цьому сторонами не надано суду в обгрунтовання своїх вимог та заперечень належних та допустимих доказів, не заявлено клопотання щодо проведення судової експертизи для встановлення справжності наданих примірників договорів, то суд вправі здійснювати розгляд виключно за наявними у справі доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини сторін виникли на підставі договору купівлі-продажу № 734 ГДП від 25.07.12 р.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи вбачається, що свої обов'язки по договору №734 позивач виконав належним чином, поставивши відповідачу товар на загальну суму 456 566,60 грн., що підтверджується видатковими накладними: №1485 від 06.08.2012р. на суму 62 602,94 грн., №1543 від 12.08.2012р. на суму 61 410,07 грн., №1548 від 13.08.2012р. на суму 72 749,87 грн., №1575 від 16.08.2012р. на суму 51 806,72 грн., №1603 від 18.08.2012р. на суму 51 972,83 грн., №2290 від 18.11.2012р. на суму 104 187,24 грн., №2346 від 25.11.2012р. на суму 51 836,93 грн. (а.с. 13-16).

Відпуск продукції у зазначених обсягах позивачем та її отримання відповідачем підтверджується залізничними та податковими накладними, наявними в матеріалах справи (а.с. 17-30).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково оплатив отриманий від позивача товар на суму 180000 грн., що підтверджується банківськими виписками наявними в матеріалах справи (а.с. 31-35).

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач свої зобов'язання по оплаті товару належним чином не виконав, внаслідок чого, утворилась заборгованість перед позивачем за отриманий товар в сумі 356566,60 грн.

Враховуючи, що сторони не дійшли згоди щодо визначення остаточного строку оплати за поставлений товар, (різні редакції п. 3.3 Договору), колегія суддів приходить до висновку, що відповідач мав розрахуватись за поставлений товар з моменту отримання товару, виходячи з наступного.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Апеляційний суд констатує, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. При цьому, на спростування пояснень позивача наданих в судовому засіданні, положення частини другої статті 530 ЦК України, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

За таких обставин факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Враховуючи, що умову договору щодо строку проведення розрахунків суд вважає неукладеною, обов'язок оплати товару за договором купівлі-продажу № 734 ГДП від 25.08.12 р., виник у ПП "Торговий дім "Європацукор" з моменту його отримання, доказом чого є залізничні та видаткові накладні (а.с. 13-23).

Аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012, № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" та в листі від 29.04.2013, № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Згідно ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вказане, колегія Рівненського апеляційного господарського суду приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення основного боргу, а тому залишає рішення господарського суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу в сумі 276566,60 грн. без змін.

Крім того, апеляційний суд не погоджується з висновком господарського суду в частині стягнення з відповідача 21889,22 грн. пені, виходячи з наступного.

У відповідності до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.5 Договору визначено, що у випадку порушення покупцем строку розрахунку за поставлену продукцію останній сплачує на користь продавця неустойку у розмірі подвійної облікової ставки, що діє під час порушення грошового зобов'язання, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Здійснивши розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, в межах періоду заявленого позивачем (01.12.12 р.- 05.07.13р.), визначаючи строки розрахунку згідно вимог ст. 692 ЦК України, враховуючи оплати здійснені відповідачем, колегія суддів приходить до висновку, про стягнення з відповідача на користь позивача 16900,26 грн. пені, виходячи з наступного.

Заборгованість по накладній № 1485 від 06.08.12 р. на суму 62602,94 станом на 01.12.12 . оплачена відповідачем в повному обсязі.

Враховуючи часткову оплату по накладній № 1543 від 12.08.12 р. на суму 61410.07 грн., колегія суддів, здійснила розрахунок по даній накладній наступником чином:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення24013.0101.12.2012 - 04.12.201247.5000 %0.041 %*39.374013.0105.12.2012 - 10.01.2013377.5000 %0.041 %*60.85Розрахунок пені по накладній № 1548 від 13.08.12 р.

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення72749.8701.12.2012 - 10.01.2013417.5000 %0.041 %*1222.4446762.8811.01.2013 - 15.01.201357.5000 %0.041 %*96.0916762.8816.01.2013 - 09.06.20131457.5000 %0.041 %*998.8816762.8810.06.2013 - 05.07.2013267.0000 %0.038 %*167.17Розрахунок пені по накладній № 1575 від 16.08.12 р.

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення51806.7201.12.2012 - 16.02.2013787.5000 %0.041 %*1656.12Розрахунок пені по накладній № 1603 від 18.08.12 р.

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення51972.8301.12.2012 - 18.02.2013807.5000 %0.041 %*1704.03Розрахунок пені по накладній № 2290 від 18.11.12 р.

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення104187.2401.12.2012 - 18.05.20131697.5000 %0.041 %*7216.25Розрахунок пені по накладній № 2346 від 25.11.12 р.

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення51836.9301.12.2012 - 25.05.20131767.5000 %0.041 %*3739.06

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 16900,26 грн. пені, в частині стягнення 8656,31 грн. слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши розрахунок 3% річних, апеляційний суд погоджується з правильністю розрахунку господарського суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача 5153,84 грн. 3% річних за період з 01.12.2012р. по 05.07.2013р., а відтак залишає рішення в цій частині без змін.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що господарським судом першої інстанції недоведені обставини, що мають значення для справи, зокрема для визначення строків проведення розрахунків. А саме, судом не надано належної оцінки неузгодженості умови п.3.3 Договору. Водночас, відсутність такої оцінки не вплинула на правильність висновку суду щодо стягнення основної суми боргу та річних. В частині стягнення пені судове рішення підлягає зміні.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Волинської області від 09.09.13 р. у справі № 903/704/13 задоволити частково.

Рішення господарського суду Волинської області від 09.09.13 р. у справі № 903/704/13 змінити.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції. Стягнути з ПП "Торговий дім "Європацукор" (Волинська обл., Іваничівський район, смт. Іваничі, вул. Заводська, 18, код 33971572) на користь ТОВ Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" (м. Дніпропетровськ, Бабушківський район, вул. Червона, буд. 37, прим. 2, код 31261769) 276566,60 грн. заборгованості, 16900,26 грн. пені, 5153,84 грн. 3 % річних, 5972,41 грн. судових витрат за розгляд позовної заяви, 49,9 грн. судових витрат за розгляд апеляційної скарги.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №903/704/13 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Дужич С.П.