Постанова № 38081917, 03.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/4082/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Холод Р.В.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представника позивача Бублика Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Блу Оіл Компані» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Блу Оіл Компані» до Тальнівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.12.2013р. №0000202200 та №0000212200.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувану постанову - скасувати, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Блу Оіл Компані» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні господарських відносин з ТОВ «Вторметекспорт» за період з 01.08.2013р. по 31.08.2013р.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт перевірки від 05.12.2013р. №49/22/36778252, в якому встановлено порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 26670,00грн., у тому числі за серпень 2013 року та завищено від'ємне значення різниці поточного звітного періоду з податку на додану вартість в сумі 12847,00грн.

На підставі акта перевірки від 05.12.2013р. №49/22/36778252 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 10.12.2013р. №0000202200, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 26670,00грн. за основним платежем, та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 13335,00грн. та №0000212200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 12847,00грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції з поставки сої не мали товарного (реального) характеру, придбання таких товарів оформлено лише документально без мети на реальне настання правових наслідків, що обумовлені податковими накладними, оскільки позивачем та, виходячи з цього, прийшов до висновку, що визначення контролюючим органом підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість та зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість є правомірним.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договір, укладений позивачем з його контрагентом ТОВ «Вторметекспорт» є таким, що укладений без мети настання реальних наслідків, оскільки не підтверджується первинними документами: актами приймання-передачі, довіреностями на отримання ТМЦ, а ТТН не відповідає встановленим вимогам.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено колегією суддів та підтверджується матеріалами справи, між позивачем (Покупець) та ТОВ «Вторметекспорт» (Продавець) 02.07.2013 року було укладено договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції (сої) № 207/13-С.

Згідно з п. 1.1 вказаного Договору Продавець зобов'язується передати сільськогосподарську продукцію, а Покупець оплатити та прийняти її на умовах, визначених в Договорі.

Під товаром розуміється сільськогосподарська продукція соя українського походження.

Згідно з п. 2.1 загальна кількість (вага) Товару, яку Продавець зобов'язується передати Покупцеві вказується в рахунку-фактурі і видаткових накладних.

Згідно з умовами п. 4.3 Договору Товар передається згідно з умовами СРТ - склад, зазначений покупцем.

Покупець здійснює розрахунок за Товар після його отримання (п. 5.1 Договору).

На підтвердження виконання умов договору позивачем отримано від ТОВ «Втормедекспорт» сої в кількості 42,34 т. на загальну суму 237104,00 грн., в т.ч. ПДВ 39517,33 грн. згідно видаткової накладної від 17.07.2013 р. № 927.

На підтвердження перевезення Товару позивачем надано товарно-транспортну накладну № 1623 12 ААГ від 17.07.2013 року, в якій відсутні такі обов'язкові реквізити, як: прізвище, ім'я по-батькові водія, що здійснював перевезення; пункт навантаження товару; номерний знак причепа до автомобіля, яким здійснювалось перевезення.

На підтвердження отримання товару позивачем надано книгу відважувань на вантажі, що ввозяться і вивозяться через автомобільні ваги позивача.

У видатковій накладній, товарно-транспортній накладній та книзі відважувань на вантажі відображено масу нетто Товару 42340 т.

Виходячи з цього, колегія суддів вважає помилковими послання суду першої інстанції на обставину, що відповідно до записів книги 17.07.2013 р. від ТОВ «Вторметекспорт» сою вагою брутто - 59690 кг, хоча в товарно-транспортній накладній від 17.07.2013р. №1623 12 ААГ зазначено масу брутто 52,94 т.

Стосовно невідповідності номерного знака автомобіля, яким було здійснено перевезення товару в книзі одержання товару (20650 КМ) та товарно-транспортній накладній (20638 КМ), колегія суддів погоджується з доводами позивача щодо неналежного виконання працівником позивача комірником ОСОБА_4, який заповнював книгу при отриманні товару посадових обов'язків, за що останнього було притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з наказом № 7-к від 22.07.2013 року.

Щодо посилання суду першої інстанції на невідповідність вимогам законодавства товарно-транспортної накладної, за якою здійснювалося перевезення товару, як на підставу для застосування до позивача санкцій за порушення податкового законодавства, колегія суддів зазначає наступне.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363, регламентують порядок перевезення вантажів різного виду та визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Визначені Правилами документи - ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна - є обов'язковими для використання авто-перевізниками з метою пред'явлення особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті і у сфері безпеки дорожнього руху.

Слід зазначити, що центральним податковим органом не видавались обов'язкові до виконання платниками податків акти щодо підтвердження товарно-транспортними накладними та подорожніми листами в податковому обліку пов'язаних з господарською діяльністю отриманих автотранспортних послуг.

Отже, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Крім того, оформлення товарно-транспортної накладної здійснювалося працівниками ТОВ «Вторметекспорт», на яке згідно з умовами договору було покладено обов'язок здійснення доставки Товару.

Оплата Товару, отриманого від ТОВ «Вторметекспорт», підтверджується виписками банку.

Контрагентом позивача було виписано податкову накладну від 17.07.2013 року № 257 на загальну суму 237104,00 грн., в т.ч. ПДВ 39517,33 грн.

Крім того, на підтвердження використання Товару, отриманого від ТОВ «Вторметекспорт», у власній господарській діяльності позивачем надано виробничі звіти олієзаводу ТОВ «Блу Оіл Компані», видаткові та податкові накладні про передачу макухи соєвої ПП «Фенікс Агро», ТОВ «НЕО ФОРТЕ», товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання ТМЦ, виписки банку (а.с. 169-240, том 1).

Враховуючи те, що поставка позивачу Товару підтверджена дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які передбачені договором та були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача та економічної доцільності, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкових зобов'язань за наслідками таких операцій.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору або відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акт перевірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Вторметекспорт» у спірний період та наявність господарської мети при їх здійсненні.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту не підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість не відповідає дійсним обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу та формування валових витрат, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішенні прийняті податковим органом без достатніх підстав.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої та дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального та права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

Згідно пп. 1. 3. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним так, як прийняте з порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувану постанову належить скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача витрат зі сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Блу Оіл Компані» задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Блу Оіл Компані» задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Тальнівської об'єднаної державної податкової інспекції (Маньківське відділення) від 10.12.2013р. №0000202200 та №0000212200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Блу Оіл Компані» (20142, Черкаська обл., Маньківський район, с. Добра, вул. Горького, 42А, код ЄДРПОУ 36778252) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1122,10 грн. (одна тисяча сто двадцять дві грн. 10 коп).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді О.О. Беспалов О.А. Губська

Постанову в повному обсязі виготовлено 07.03.2014 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Беспалов О.О.

Губська О.А.