Рішення № 38078195, 02.04.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 квітня 2014 р. Справа № 902/221/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Мельника П.А., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Росер" 09114, Київська область, м.Біла Церква, вул.Глиняна, буд.45А

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" 22220, Вінницька область, м.Погребище, вул.Київська, 61

про усунення перешкод у користуванні майном

За участю представників сторін:

позивача : Кравцов С.В., Жвавець В.В. - за довіреностями;

відповідача : не з''явився

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Росер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" про усунення перешкод у користуванні майном.

Ухвалою суду від 04.03.14 р. порушено провадження по вказаній справі та призначено засідання на 17.03.14 р.

Ухвалою суду від 17.03.14 р. в зв''язку з неявкою сторін розгляд справи відкладено до 02.04.14 р.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовільнити з підстав, визначених в позові.

Відповідач в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 року № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, яка наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що 01.08.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Росер" (лізингоотримувач) (далі по тексту - «позивач») та Товариством з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" (лізингодавець) (далі по тексту - «відповідач», «завод») підписано договір оперативного лізингу № РС 01082012 (далі - «договір»), згідно умов якого лізингодавець надає лізингоодержувачу право оренди (оперативного лізингу) обладнання ТОВ "Погребищенський маслосирзавод", визначене додатком 1 до даного договору (п.1.1 договору).

Згідно з п.п. 2.1, 2.2 договору об'єктом лізингу є обладнання, зазначене у п.1.1 даного договору. Лізингодавець передає, а лізингоодержувач приймає у користування обладнання в асортименті й в кількості, зазначеній у п.1.1 договору.

Пунктом 18.2 договору сторони обумовили, що лізингодавець зобов'язується надати лізингоодержувачу можливість без перешкод у денний час проходити на територію, де знаходиться обладнання.

Як свідчать матеріали справи, факт дійсності договору оперативного лізингу № РС 01082012 встановлено постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2013 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 902/1048/13.

Згідно тверджень позивача, з червня 2013 року, відповідач умови договору оперативного лізингу не виконує, встановив охорону на території де знаходиться обладнання, яке передано у лізинг згідно договору, перестав надавати у користування обладнання, заборонив вивіз продукції, яка була виготовлена допомогою обладнання взятого в оперативний лізинг, чим завдав істотної шкоди позивачу. Пізніше, позивач дізнався, що дії відповідача були обумовлені тим що, останній відчужив частину корпоративних прав на користь третіх осіб, чим також порушив умови зазначеного вище договору оперативного лізингу.

Претензією від 11 червня 2013 року, яка знаходиться в матеріалах справи, позивач звернувся до відповідача із вимогою про допуск до обладнання, яке передано в оперативний лізинг, повернення майна, яке перероблялось за допомогою лізингового обладнання, оскільки зазначене майно (сировина) належить не позивачу, а третім особам, а позивачем було лише взято на переробку згідно договорів.

Доказів реагування відповідача на вказану претензію матеріали справи не містять.

З наданих пояснень в судовому засіданні представники позивача пояснили, що відповідач частково повернув виготовлену продукцію, яка знаходилася на зберіганні ТОВ «Погребищенський маслосирзавод» третій особі - ТОВ «Рихальський завод сухого молока».

Інша частина продукції третій особі повернута не була.

Як стверджує позивач, його представники по теперішній час не можуть увійти до приміщення заводу внаслідок того, що вхід до приміщення заблокований представниками відповідача, що призводить до неможливості здійснення господарської діяльності підприємством.

01 серпня 2013 року позивач звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення внаслідок вчинення дій по протиправному вилученні сухого знежиреного молока посадовими особами відповідача та не допуску до обладнання, переданого в оперативний лізинг.

Станом на день звернення з позовом до суду, ТОВ «Погребищенський маслосирзавод» продовжує вчиняти перешкоди у користуванні обладнанням та добровільно не повертає майно (сировину) позивача, що і змусило останнього звернутись з даним позовом до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір є договором лізингу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 59 Цивільного кодексу України та § 5 Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Відповідно до змісту права власності (ч.І ст. 317 Цивільного кодексу України) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право володіння означає юридично забезпечену власнику можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу, право користування - це юридично закріплена можливість власника щодо господарського, підприємницького, культурно-побутового використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими особами; право розпорядження - це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника. Лізингоодержувач (сублізингоодержувач) має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця. усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу.

Чинним законодавством України та Договором одночасне користування об'єктом лізингу лізингодавцем та лізингоодержувачем не передбачене, так само законодавством не передбачене і одночасне користування об'єктом найму наймодавцем та наймачем.

Проаналізувавши умови договору оперативного лізингу № РС 01082012 від 01.08.12 р. суд дійшов висновку, що вказаним договором сторони чітко визначили, що Лізингоодержувач зобов'язується використовувати предмет лізингу відповідно до технічних умов, нормативної документації і його призначення, а також зобов'язується утримувати предмет лізингу в справному стані відповідно до документації виробника, вимог встановлених виробником предмета лізингу, відтак, втручання Лізингодавця в оперативну та господарську діяльність Лізингоодержувача, хоча і пов'язану з експлуатацією предмета лізингу, не допускається.

Згідно ст. 133 ГКУ господарська діяльність може здійснюватися на основі права володіння, права користування.

Стаття 144 ГКУ встановлює, що майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Відповідач скористався правом розпорядження належним йому майном та на власний розсуд вирішив юридичну долю предмету лізингу (обладнання, зазначене у п.1.1 договору № РС 01082012 від 01.08.12 р.) - передав обладнання в лізинг позивачу, основним змістом якого є передача відповідачем прав володіння та користування предметом лізингу позивачу.

З викладеного вище випливає, що на підставі укладеного між позивачем та відповідачем Договору оперативного лізингу № РС 01082012 від 01.08.12 р. всі права щодо володіння та користування обладнанням, що є предметом лізингу належать виключно позивачу.

Суд зазначає, що права володіння та користування спірним обладнанням, власником яких є відповідач, протягом строку дії Договору оперативного лізингу № РС 01082012 від 01.08.12 р. належать виключно позивачу, а отже всі права фізично панувати над предметом лізингу, утримувати його у сфері власних господарських потреб, вилучати корисні властивості з предмету лізингу для задоволення будь-яких власних потреб та інтересів (в тому числі і отримання доходу) належать позивачу.

Відповідно до ч.1 ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що направлення відповідачем вимоги від 11.06.13 про допуск до обладнання, яке передано в оперативний лізинг є правомірним та здійснено в межах діючого законодавства України.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Виходячи із встановлених обставин справи, враховуючи, що відповідачем позовні вимоги не спростовані, суд приходить до переконливого висновку про правомірність та обґрунтованість заявленого позову, відтак, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Погребищенський маслосирзавод» (22200, Вінницька обл., Погребищенський район, місто Погребище, вул. Київська, будинок 61, ЄДРПОУ 00444518) усунути перешкоди у користуванні обладнанням згідно договору оперативного лізингу № РС 01082012 від 01.08.2012 року, що знаходиться за адресою: 22220, м. Погребище, Вінницька область, вул. Київська, 61 шляхом забезпечення вільного доступу Товариству з обмеженою відповідальністю «Росер», (09114, Київська область, м. Біла Церква, вул.Глиняна, буд. 45А, код ЄДРПОУ 35942281) до обладнання переданого в оперативний лізинг.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" (22220, м. Погребище, Вінницька область, вул. Київська, 61 Код ЄДРПОУ 00444518) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Росер" (09114, Київська область, м. Біла Церква, вул. Глиняна, буд. 45А, Код ЄДРПОУ 35942281) 1218,00 грн. відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 07 квітня 2014 р.

Суддя Мельник П.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (09114, Київська область, м.Біла Церква, вул.Глиняна, буд.45А)

3 - відповідачу (22220, Вінницька область, м.Погребище, вул.Київська, 61)