Ухвала суду № 38073301, 25.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2014 р. Справа № 176984/12/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Лемцьо І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2012 року в справі за позовом Приватного підприємства «БудТестЦентр» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2012 року Приватне підприємство «БудТестЦентр» (далі - ПП) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.08.2012 №№0000512340, 0000502340. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно фіктивності (безтоварності, нереальності) господарської операції позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «БК Київбудмонтаж»(далі - ТОВ) у зв'язку із не підтвердженням господарської діяльності останнього, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2012 року в справі №2а-7577/12/1370 заявлений адміністративний позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем витрат та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарської операції із вказаним контрагентом, придбані в останнього роботи (створення (передавання) технічної продукції) використані в господарській діяльності позивача. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що не представлено документів про факти перебування директора ПП ОСОБА_1 на переговорах з ТОВ у м.Києві в період укладення договору між ними. Укладений договір передбачав виконання зовсім інших робіт по інших об'єктах, ніж договори укладені ПП із іншими (своїми) контрагентами по виконанню робіт на певних об'єктах.

Позивач в письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ПП зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 12.09.2006, взято на податковий облік у відповідача 12.06.2009, 21.12.2006 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. Основними видами його діяльності є технічні випробовування та дослідження, діяльність в сфері інжинірингу, будівництво будівель, доріг, аеродромів, улаштування поверхні спортивних споруд. (а.с.12-13, 37-38).

Позивачем отримано ліцензію на будівельну діяльність строком дії з 08.12.2006 по 08.12.2011, свідоцтво про атестацію строком дії з 29.03.2012 по 29.03.2015, яким засвідчується, що лабораторія з діагностики технічного стану основ, будівель та інженерних споруд ПП відповідає критеріям атестації і атестована на проведення вимірювань у сфері та/або поза сферою поширення державного метрологічного нагляду (а.с.14-18).

Директор ПП ОСОБА_1 отримав кваліфікаційний сертифікат відповідального виконавця окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єкта архітектури та сертифікат фахівця з неруйнівного контролю, визнаний експертом (а.с.19-23).

На підставі Акта від 01.08.2012 №962/22-4/34559674 (далі - Акт) документальної позапланової виїзної перевірки ПП з питань господарських відносин з ТОВ за вересень 2011 року податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог: п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, що призвело до завищення суми податкового кредиту за вересень 2011 року на суму 3083,33грн; п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток за ІІІ квартал 2011 року на суму 3545,83грн (а.с.36-43).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентом ТОВ, використавши при цьому Акт перевірки останнього від 20.04.2012 №961/22-2/37143832 (далі - Акт-1) про неможливість проведення зустрічної звірки та зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними.

В основу порушення покладено відсутність ТОВ за зареєстрованою адресою та умов для здійснення господарської діяльності, анулювання його свідоцтва платника ПДВ 20.02.2012 у зв'язку з банкрутством та підписання податкової звітності від імені ТОВ не директором, а іншою особою. ТОВ здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

14.08.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000512340, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 3546,83грн (основний платіж 3545,83грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1грн); №0000502340, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ в сумі 3854,16грн (основний платіж 3083,33грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 770,83грн) (а.с.45-46).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пункт 138.1 ст.138 ПК України визначає витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У п.138.1.1 цієї ж статті визначено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентом, а відповідно заниження податку на прибуток та заниження ПДВ не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та ТОВ підтверджена договором на створення (передання) технічної продукції від 05.09.2011 №05-09/11, актом приймання-здачі робіт (виконання за ескізними матеріалами креслень технологічної карти на улаштування земляного полотна під елементи благоустрою об'єкта придорожнього сервісу, ілюстрацій та схем розташування місць відбору дослідних взірців з площі будівлі логістичного центру) по цьому договору від 29.09.2011 №29/29-02, податковою накладною та платіжним дорученням від цієї ж дати №302 та №2909-01 відповідно (а.с.24-31).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеними основними видами діяльності позивача.

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагента роботи використані ним у своїй господарській діяльності - такі роботи за відповідними договорами були проведенні ним своїм контрагентам, що підтверджується відповідними первинними документами (а.с.72-164).

Покликання відповідача на те, що виконані ТОВ для ПП роботи не відповідають тим роботам, які ПП виконало для своїх контрагентів, є надуманими та не відповідають дійсності, оскільки придбані роботи стосувалися надання для практичної реалізації детальних відомостей по технології виконання земляного полотна та інформації про місця відбору дослідних взірців з площі будівлі, і такі роботи були використані при реалізації замовлень для своїх контрагентів, які (замовлення, роботи) за своєю суттю та змістом відповідали або включали придбані роботи.

Як показав директор ПП в суді першої інстанції, відповідні роботи були придбані, щоб як приклад використовувати її для можливості самостійно розробляти подібного роду технічну документацію. Виконана робота полягає в тому, щоб дослідити технологію улаштування земляного полотна (ґрунту) з тим, щоб можна було на ньому звести будівлю.

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності робіт придбаних у контрагента, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із таким контрагентом.

ТОВ на час укладення вказаного договору з позивачем та його виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних, а відповідне свідоцтво було йому анульовано лише 20.02.2012, що правильно зауважив суд першої інстанції.

Згідно ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ТОВ із його контрагентами, де зроблено висновок, що останні господарській операції нереальні внаслідок ряду обставин.

Разом з тим, такі твердження податкового органу є неспроможні, оскільки немає жодних доказів, що саме ТОВ не було виконавцем реалізованих ПП робіт, а відповідно замовляло їх іншим особам. При цьому враховується те, що основними видами діяльності ТОВ було будівництво будівель, інші роботи з завершення будівництва та діяльність у сфері інжинірингу (а.с.64).

Доказів того, що ТОВ за вересень 2011 року належним чином не задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем немає, а податкову звітність воно подавало по жовтень 2011 включно. Аналогічно, податковим органом не представлено доказів участі ПП разом з вказаним контрагентом у схемі транзитного руху коштів, при цьому що за квітень, серпень та вересень 2011 року (період перевірки ТОВ) останнє декларувало позитивне значення об'єкта оподаткування по ПДВ 12073грн, 23289грн та 49086грн відповідно (а.с.39, 64).

Додатково, відповідні висновки Акта-1 були в основному сформульовані у зв'язку із тим, що ТОВ не представлено до перевірок жодних первинних документів (не надало відповіді на запит), щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч і по взаємовідносинах із ПП (а.с.41, 63). Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в ПП, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Щодо висновку спеціаліста (який,незважаючи на пропозицію суду першої інстанції не додано до матеріалів справи), яким нібито встановлено, що підпис від імені директора ТОВ ОСОБА_2 в податковій звітності виконані не ним, то судом першої інстанції такий підставно не взято до уваги, оскільки це не є безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій між ТОВ та ПП. Відповідачем не з'ясовано чи були документи, що укладені між ними предметом такого дослідження. Крім того, немає жодного доказу, що такий документ мав якесь процесуальне (кримінальне чи адміністративне) відображення (був реалізований).

Слід також погодитися з твердженнями попередньої інстанції, що відсутність ТОВ за податковою адресою в м.Запоріжжя, вул.Запорізька, 8 не може свідчити про неспроможність здійснювати ним господарську діяльність, так як в Акті-1 зазначено, що на момент надіслання запиту про проведення зустрічної звірки адреса ТОВ була м.Київ вул.Підвисоцького 10/10 кв.60, що відповідає його юридичній адресі, а з моменту надіслання такого запиту до моменту складення Акту-1 пройшло біля 6 місяців (а.с.63).

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів (щодо відрядження директора ПП в м.Київ для проведення переговорів та укладення договору з ТОВ), а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку,що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 28 березня 2014 року.