Рішення № 38072900, 07.04.2014, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Гордійчук С.О., Бондаренко Н.В.;

секретар судового засідання Демчук Ю.Ю.,

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корецького районного суду від 20 лютого 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Акцент Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

9 жовтня 2013 року ПАТ «Акцент Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 29962,17 грн. заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Корецького районного суду від 20 лютого 2014 року позов задоволено частково на суму 25762,17 грн.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що не погоджується з рішенням місцевого суду в частині стягнення пені, яка є явно завищеною. Крім того, він здійснює догляд та надає матеріальну допомогу своїй матері, яка є непрацездатною. Впродовж останнього року ніде не працює, будь-яких доходів не має, а тому перебуває у скрутному матеріальному становищі.

Покликаючись на ці обставини, відповідач просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції змінити, зменшивши розмір неустойки до 1500 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення частковій зміні з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що 22 серпня 2011 року між ПАТ «Акцент Банк» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № A34PCC9G6D3178, відповідно до якого відповідач отримав у банку кредит у розмірі 15000 грн. під 0,12 % річних строком на 36 місяців (по 21 серпня 2014 року).

У своїй заяві позичальника № A34PCC9G6D3178 від 22 серпня 2011 року, адресованій банку відповідач визнав, що він ознайомлений і згідний з Умовами та правилами надання банківських послуг, які були надані йому у письмовій формі. Своїм підписом ствердив факт надання йому повної інформації про умови кредитування в ПАТ «Акцент Банк» (а також про його місцезнаходження), а саме: мету, для якої кредит може бути витрачений; форми його застосування; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями позичальника; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та державні субсидії, на які позичальник має право, і відомості про те, від кого позичальник може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування (а. с. 5-12).

Укладення кредитного договору у такий спосіб не суперечить вимогам ст. ст. 638, 639, 640 і 1055 ЦК України.

У порушення вимог ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України відповідач узяті на себе зобов'язання за кредитним договором порушив і станом на 22 серпня 2013 року допустив кредитну заборгованість перед банком на загальну суму 29962,17 грн., з яких: 10838,92 грн. - заборгованість за кредитом; 11,69 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 4084,43 грн. - комісійні банку; 13124,17 грн. - пеня за порушення зобов'язань за договором; 500 грн. і 1402,96 грн. - штрафи, передбачені п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг.

Розмір вказаної заборгованості підтверджується розрахунком суми заборгованості за кредитним договором, наданим позивачем. Відповідач вказаний розрахунок не спростував, власних розрахунків з даного приводу не надав, а тому колегією суддів він приймається як достовірний.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 за розрахунками банку не повернув йому 10838,92 грн. основного боргу, 11,69 грн. боргу зі сплати відсотків та 4084,43 грн. комісійних банку (разом 14935,04 грн.), а позивач нарахована йому за це неустойку (пеню+штраф) у сумі 15027,13 грн., що перевищує суму основного боргу з відсотками за користування кредитом і комісійними.

Отже, розмір нарахованої позичальнику неустойки перевищив розмір заподіяних банку збитків.

З матеріалів справи вбачається, що вирішуючи даний спір сторін по суті, суд першої інстанції без наведення будь-яких мотивів та обґрунтувань в оскаржуваному рішенні, розмір неустойки зменшив на 4200 грн., а загальну суму стягнення - з 29962,17 грн. до 25762,17 грн.

Між тим, відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України неустойка є лише одним із видів забезпечення виконання зобов'язання.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

За загальним правилом судова практика виходить з того, що істотне значення можуть мати обставини, які стосуються ступеня виконання зобов'язання, причин невиконання або неналежного виконання тощо.

Колегія суддів рахує, що надаючи відповідачу кредит, банк заздалегідь у розмір кредитної відсоткової ставки зобов'язаний був наперед закласти свої комерційні ризики. Проте цього належним чином не зробив, визначивши відсоткову ставку за користування кредитними коштами у розмірі 0,12 % річних.

Натомість пунктом 5.1. Умов надання споживчого кредиту було передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених Заявою та пунктів 3.2.2., 3.2.3. Умов банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 1,25% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки платежу.

При цьому статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тому з урахуванням викладеного вище, а також враховуючи обставини, на які відповідач покликається у своїй апеляційній скарзі в їх сукупності, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України апеляційний суд приходить до висновку про те, що клопотання апелянта, виходячи із загальних засад цивільного законодавства - справедливості, добросовісності та розумності, підлягає частковому задоволенню, а розмір неустойки, нарахованої банком відповідачу, на переконання колегії суддів, підлягає зменшенню з 15027,13 грн. до 5000 грн.

З урахуванням викладеного рішення місцевого суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, через що підлягає скасуванню.

На підставі наведеного та керуючись ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Корецького районного суду від 20 лютого 2014 року частково змінити.

Зменшити розмір неустойки, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Акцент Банк», з 15027,13 грн. до 5000 грн. (п'яти тисяч) гривень, а загальну суму стягнення - до 19935 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот тридцять п'ять) грн. 04 коп.

В решті рішення місцевого суду залишити без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: