Рішення № 38069346, 03.04.2014, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.04.2014 Справа № 920/427/14

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Суми

до відповідача: Сумського державного університету, м. Суми

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області, м. Суми

про стягнення 58 523 грн. 38 коп.

Суддя Б.І. Лиховид

За участі представників сторін:

від позивача: не прибув

від відповідача: не прибув

від третьої особи: не прибув

присутня з боку позивача: ОСОБА_2

У судовому засіданні брала участь секретар с/з Ейсмонт М.О.

Суть спору: Позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 58 523 грн. 38 коп., що виникла за неналежне виконання умов договору про надання послуг № 937 від 13.02.2013р. та договору купівлі-продажу № 321 від 15.02.2013р., а також просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

У заяві про збільшення позовних вимог б/н від 21.03.2014р. позивач донараховує відповідачу за прострочення виконання грошового зобов`язання пеню, інфляційні витрати та 3% річних, після чого просить суд стягнути з відповідача на свою користь 58 523 грн. 38 коп. основної заборгованості, 1 917 грн. 64 коп. пені, 468 грн. 19 коп. інфляційних втрат та 442 грн. 53 коп. 3% річних. Дана заява, у відповідності до ст. 22 ГПК України, була прийнята судом до розгляду.

Представник відповідача у судовому засіданні від 31.03.2014р. усно зазначав, що заборгованість перед позивачем сплачена, але управління Державної казначейської служби проплату не провело.

У відзиві № 15-35/356-2039 від 20.03.2014р. на позовну заяву третя особа зазначає, що не має відношення до спірних правовідносин, при вирішенні справи покладається на розсуд суду.

У дане судове засідання представники сторін не прибули, додаткових письмових пояснень по справі не подали.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукуності, суд встановив:

Між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивач) та Сумським державним університетом (відповідач) 13.02.2013 був укладений договір про надання послуг № 937, відповідно до п. 1.1 якого виконавець (позивач) зобов'язується надати замовнику (відповідачу) наступні послуги в порядку та на умовах, визначених цим договором, а саме: послуги з технічного обслуговування і поточного ремонту пасажирських автомобілів (ремонт та покраска автомобілів; ремонт гідроциліндрів; ремонт паливної апаратури та ін.).

До зазначеного договору було укладено додаткову угоду від 19.03.2013р., яка стосувалася зміни загальної суми договору.

Пунктом 2.3.1 договору про надання послуг № 937 від 13.02.2013р. передбачений обов`язок відповідача прийняти та оплатити належно надані послуги.

Відповідно до пункту 3.2 договору відповідач здійснює оплату шляхом перерахування суми на рахунок позивача, а відповідно до пункту 3.3 оплата послуг здійснюється протягом 7 робочих днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг та надання рахунку.

Крім того, між сторонами 15.02.2013р. був укладений договір купівлі-продажу № 321, відповідно до пункту 1.1 якого продавець (позивач) передає у власність в порядку та на умовах, визначених договором, а покупець (відповідач) приймає та оплачує товар, згідно асортименту та за цінами, що зазначені в додатку №1 до договору.

До зазначеного договору укладено додаткові угоди № 1 від 04.06.2013р., № 2 від 16.07.2013р., № 3 від 09.09.2013р., № 4 від 23.10.2013р., які стосувались зміни загальної суми договору.

Згідно пункту 2.1 договору купівлі-продажу № 321 від 15.02.2013р. оплата товару здійснюється відповідачем протягом 7 робочих днів з дня отримання товару покупцем, відповідно до накладних.

Згідно статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач умови вищевказаних договорів виконав повністю. Факт надання послуг відповідачу на виконання договору про надання послуг та поставки товару відповідачу на виконання договору купівлі-продажу підтверджується актами виконаних робіт, підписаними позивачем та повноважним представником відповідача і скріпленими печатками сторін № ЗА-0001194 від 26.07.2013р., № ЗА-0001195 від 26.07.2013р., № ЗА-0001336 від 04.09.2013р., № ЗА-0001334 від 04.09.2013р., № ЗА-0001335 від 04.09.2013р., № ЗА-0001413 від 18.09.2013р., № ЗА-0001482 від 08.10.2013р., № ЗА-0001481 від 08.10.2013р., № ЗА-0001508 від 14.10.2013р., № ЗА-0001521 від 17.10.2013р., № ЗА-0001542 від 23.10.2013р., № ЗА-0001677 від 04.12.2013р., № ЗА-0001699 від 10.12.2013р., № ЗА-0001700 від 10.12.2013р. (а. с. 38-55), а також видатковими накладними, підписаними позивачем та повноважним представником відповідача і скріпленими печатками сторін № РД-0000026 від 06.09.2013р., № РД-0000029 від 16.09.2013р., № РД-0000028 від 16.09.2013р., № РД-0000027 від 16.09.2013р., № РД-0000035 від 15.10.2013р., № РД-0000039 від 23.10.2013р., № РД-0000040 від 23.10.2013р. (а. с. 56-62).

Відповідач свої зобов'язання за договором про надання послуг № 937 від 13.02.2013р. та за договором купівлі-продажу № 321 від 15.02.2013р. щодо оплати наданих послуг та поставленого товару виконав лише частково, у зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем в сумі 58 523 грн. 38 коп.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Оскільки відповідач розрахунки з позивачем за надані послуги та поставлений товар провів частково, позивач був змушений звернутися до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.

На день розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем склала 58 523 грн. 38 коп., що підтверджується матеріалами справи.

Як вказує позивач у позовній заяві, відповідач усно пояснював, що заборгованість виникла внаслідок затримки здійснення платежів за зобов'язаннями юридичних осіб Головним управлінням Державної казначейської служби України в Сумській області, де обслуговується відповідач, як бюджетна установа, хоча належно оформлені платіжні документи були ним надані для оплати вчасно та в повному обсязі. Головне управління Державної казначейської служби України в Сумській області, яке здійснює розрахунково-касове обслуговування відповідача, як бюджетної установи, не провело оплату зобов'язання відповідача перед позивачем за поставлений товар, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Представник відповідача у судовому засіданні від 31.03.2014р. усно зазначав, що заборгованість перед позивачем сплачена, але управління Державної казначейської служби проплату не провело. Тобто фактично відповідач визнає заборгованість перед позивачем в сумі 58 523 грн. 38 коп., що також підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків за період з липня 2013 року по грудень 2013 року, підписаного позивачем та повноважним представником відповідача, а також скріпленого печатками сторін (а. с. 36-37).

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбаченим цим Кодексом.

Аналогічна норма щодо виконання зобов`язань міститься в статті 526 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідач порушив вимоги вищевказаних норм та умови укладених між сторонами договору № 937 від 13.02.2013р. та договору № 321 від 15.02.2013р., а саме допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 58 523 грн. 38 коп. заборгованості за неналежне виконання умов договорів № 937 від 13.02.2013р. та № 321 від 15.02.2013р. є правомірними, обґрунтованими, визнаються відповідачем, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Крім цього, позивачем, з урахуванням поданої 27.03.2014р. заяви про збільшення позовних вимог, заявлені вимоги по стягненню з відповідача пені у розмірі 1 917 грн. 64 коп.

Відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату або несплату наданих послуг та одержаного товару у вигляді стягнення пені передбачена п. 4.3 договору про надання послуг № 937 від 13.02.2013р. та п. 4.1 договору купівлі-продажу № 321 від 15.02.2013р., за якими у випадку порушення строків оплати відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, що діяла у період за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки, права позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачені умовами договорів, пеня нарахована в межах строку позовної давності, з урахуванням вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», тому позовні вимоги в зазначеній частині також є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. ст. 549-552 Цивільного кодексу України.

Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач, з урахуванням поданої 27.03.2014р. заяви про збільшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача 468 грн. 19 коп. інфляційних втрат та 442 грн. 53 коп. 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи викладене, позовні вимоги стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 468 грн. 19 коп. інфляційних втрат та 442 грн. 53 коп. 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85, Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Сумського державного університету (40007, м. Суми, вул. Римського Корсакова, 2, код 05408289) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (40013, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 58 523 грн. 38 коп. заборгованості, 1 917 грн. 64 коп. пені, 468 грн. 19 коп. інфляційних витрат, 442 грн. 53 коп. 3% річних, 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 04.04.2014р.

СУДДЯ Б.І. ЛИХОВИД