Постанова № 38062440, 01.04.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2014 року № 876/8923/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Агропромисловий комбінат «Ужгородський» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

встановив:

у квітні 2013 року позивач - Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся в суд із адміністративним позовом до ДП «АК «Ужгородський» в якому просив стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в сумі 28416,67 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», відповідач у 2012 році зобов'язаний був працевлаштувати 1 інваліда, однак цього не зробив, а тому ним не виконано встановлений норматив робочих місць для інвалідів, у зв'язку з чим він був зобов'язаний до 15 квітня наступного за звітним роком сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі середньої річної заробітної плати, яка на даному підприємстві становила 28416,67 грн. Однак, відповідачем вказану суму адміністративно-господарських санкції в добровільному порядку не сплачено, а тому позивач просить їх стягнути в судовому порядку.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.05.2013 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Із постановою суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така ухвалена з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування до спірних відносин положень ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності», оскільки адміністративно-господарські санкції не є податком, загальнообов'язковим збором чи штрафом.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча були належним чином повідомлені про його дату, час та місце, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення повісток, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України їх неприбуття не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Враховуючи те, що цю справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, а усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні адміністративного позову виходячи з того, що відповідач перебуває у процедурі банкрутства, а саме ухвалою господарського суду Закарпатської області від 09.11.2006 розірвано мирову угоду затверджену ухвалою від 30.03.2004 по справі № 6/138 та поновлено провадження у справі про банкрутство зі стадії санації, а за змістом ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не нараховується пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на таке.

Порядок, підстави та умови участі суб'єктів господарювання в реалізації державних гарантій для забезпечення інвалідів рівними правами з іншими громадянами регулюється Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон N 875-XII).

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону N 875-XII, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст. 19 Закону N 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Статтею 20 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року N 803-XII (чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Згідно приписів частини 1 статті 20 Закону N 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України, до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення прав ведення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжити усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З наведених вище нормативно-правових приписів вбачається обов'язок підприємства створити робочі місця для інвалідів відповідно до визначеного Законом нормативу та щомісячного інформувати органи працевлаштування про кількість вакантних робочих місць в тому числі для інвалідів, а тому у разі невиконання чи неналежного виконання цих обов'язків підприємство зобов'язане сплатити адміністративно-господарські санкції.

Форма звітності про наявність вільних вакантних місць затверджена Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 № 420, який втратив чинність на підставі Наказу Міністерства соціальної політики N 316 від 31.05.2013. Згідно вказаного Наказу роботодавці повідомляють органи державної служби зайнятості про наявність вільних вакантних місць, у тому числі для осіб з обмеженими фізичними можливостями, шляхом подання щомісячних Звітів форми 3-ПН.

Однак, ДП «АК «Ужгородський» не надано доказів щомісячного подання таких звітів до центру зайнятості. Натомість на адресу суду апеляційної інстанції позивачем надіслано лист від 31.03.2014 № 08, згідно якого Ужгородський районний центр зайнятості повідомляє, що відповідач на протязі 2012 року не подавав до центру зайнятості Звітів форми 3-ПН.

Отже, відповідачем не виконаний покладений на нього законом обов'язок щодо щомісячного інформування центру зайнятості про наявність вільних вакантних місць для працевлаштування інвалідів, а тому у відповідності до ст. 20 Закону 875-XII він був зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до звіту форми 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік, який ДП «АК «Ужгородський» поданого до Закарпатського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог статті 19 Закону 875-XII становить 1 робоче місце. Середня заробітна плата штатного працівника становить 28417 грн.

Таким чином, відповідач відповідно до частини першої статті 20 Закону N 875-XII повинен був сплатити Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставним посилання відповідача, з чим погодився суд першої інстанції, на неможливість стягнення з нього адміністративно-господарських санкцій з огляду на приписи ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки такі висновки зроблені внаслідок помилкового застосування цієї норми матеріального права.

Статтею 1 цього Закону, у редакції чинній до внесення змін Законом України Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22 грудня 2011 року N 4212-VI (далі - Закон N 4212-VI), який набрав чинності 19.01.2013, визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Згідно ч. 4 ст. 12 вказаного Закону у тій же редакції, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів. З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.

Виходячи з наведеного можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів, а що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Поряд з цим, з огляду на приписи ст. 238 Господарського кодексу України, спірні адміністративно-господарські санкції не є неустойкою (штрафом, пенею) чи іншою санкцією за невиконання грошових зобов'язань чи зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а є іншим заходом впливу, за порушення суб'єктом господарювання порядку ведення господарської діяльності, який спрямований на припинення правопорушення та ліквідацію його наслідків.

Крім того, з набранням 19.01.2013 чинності Закону N 4212-VI, яким Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» викладено у новій редакції, питання мораторію на задоволення вимог кредиторів врегульовано статтею 19, згідно частин 1, 5 якої, мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність посилання суду першої інстанції на положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», як на неможливість стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць, для осіб, з обмеженими фізичними можливостями.

У зв'язку з несплатою відповідачем до 15.04.2013 року самостійно адміністративно-господарських санкцій у відповідності до статті 20 Закону N 875-XII, суд апеляційної інстанції вважає необхідним задовольнити позовні вимоги та стягнути їх з відповідача на користь Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

З огляду на те, що оскаржувана постанова судом першої інстанції ухвалена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її скасування та прийняття нової постанови про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 11, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задовольнити повністю.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року у справі № 807/1247/13-а - скасувати та адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства «Агропромисловий комбінат «Ужгородський» (код - 05513709, вул. Концівська, 38, с. Розівка, Ужгородський район, Закарпатська область, 89424) на користь Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код - 13592841, пл. Ш. Петефі, 14, м. Ужгород, 88000) адміністративно-господарські санкції за 2012 рік в сумі 28416,67 грн (двадцять вісім тисяч чотириста шістнадцять гривень шістдесят сім копійок).

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

На постанову протягом двадцяти днів з після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.В. Ніколін