Постанова № 38061263, 25.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/7015/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Колеснікова І.С.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2014 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євроджет» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Євроджет» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.12.2013 №0008662202 Броварської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Київській області, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «ЄВРОДЖЕТ» за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у сумі 78 609,00 грн. (за основним платежем -62 887,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями - 15 722,00 грн.); визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.12.2013 №0008682202 Броварської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Київській області, відповідно до якого зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 43 966,00 грн. щодо ТОВ «ЄВРОДЖЕТ».

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2014 позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеною вище постановою відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ТОВ «А.НЕТ» за серпень, грудень 2011 року та січень 2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 19.10.2013 № 285/10-06-22-02/37015028, яким встановлено порушення позивачем положень пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 та пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до донарахування позивачеві податку на додану вартість у розмірі 62887, 00 грн. та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 43 966, 00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.12.2013:

- № 0008682202, яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 43 966, 00 грн.;

- № 0008662202, яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 78 609, 00 грн. (за основним платежем - 62 887, 00 грн. та за штрафними санкціями - 15 722, 00 грн.).

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б відповідно до положень податкового законодавства та законодавства з питань бухгалтерського обліку унеможливлювали формування позивачем спірних сум податкових вигод, та які свідчили б про нездійснення спірних операцій та юридичну дефектність первинних документів за спірними операціями.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта обгрунтованими, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 01.08.2011 між позивачем та ТОВ «А.НЕТ» укладено договір поставки обладнання № 12111, за умовами якого продавець (ТОВ «А.НЕТ») зобов'язується передати у власність покупця (ТОВ «Євроджет»), здійснивши доставку за власний рахунок, обладнання та комплектуючі, у кількості, комплектності, за цінами, зазначеними у видаткових накладних або рахунках фактурах. Товар поставляється на склад покупця.

Також, 01.08.2011 між позивачем та ТОВ «А.НЕТ» укладено договір поставки № 1108-326, за умовами якого продавець (ТОВ «А.НЕТ») зобов'язується передати у власність покупця (ТОВ «Євроджет»), здійснивши доставку за власний рахунок, обладнання та комплектуючі, у кількості, комплектності, за цінами, зазначеними у видаткових накладних або рахунках фактурах.

На підтвердження факту постачання продукції позивачем надано суду податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості.

Згідно з п. 198. 1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198. 2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 ПК України).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

З матеріалів справи вбачається, що службовою запискою ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 01.02.2012 № 586/ДПІ/2610/3 встановлено відсутність ТОВ «А.НЕТ» за юридичною адресою, а з пояснень директора ТОВ «А.НЕТ» - громадянина Пархоменка В.В. видно, що останній зареєстрував підприємство за винагороду, фактично фінансово-господарської діяльності не здійснював, а лише підписував статутні документи не вникаючи в їх суть, документів фінансово-господарської діяльності підприємства не підписував.

Відповідно до постанови Верховного суду України від 05.03.2012 у справі № 21-421а11, контрагенти позивача, податкові накладні, яких стали підставою для формування податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що виписані ТОВ «А.НЕТ» податкові накладні, які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним, що не було враховано судом першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу, що враховуючи предмет поставок, призначення його для використання, беручи до уваги характер та обсяги поставок позивачем протиправно не надано ні до перевірки, ні до суду первинних документів на підтвердження походження, якості товару, а також порядку його транспортування та зберігання.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із пп. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом передається перевізнику.

Таким чином, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим, що підтверджується законодавчо та судовою практикою, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27.05.2013 у справі № К/800/7365/13.

Однак, позивачем протиправно не надано жодної товарно-транспортної накладної, що дає підстави встановити фактичне перевезення, відвантаження, отримання товару, окрім того неможливо встановити факт надходження товару на склади, а також осіб, які відвантажили та прийняли товар.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 судам необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Позивачем не надано до суду докази на підтвердження наявності у контрагента необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. Крім того, ТОВ «А.НЕТ» не знаходиться за юридичною адресою.

Згідно Постанови Верховного суду України від 08.09.2009 у справі № 21-737во09 про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів вони не підписували.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договорів, що надало б йому право на формування податкового кредиту з огляду також і на наступне.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів приходить до висновку, що фінансово-господарська діяльність контрагента позивача здійснювалась ним поза межами правового поля, а укладені ним правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, а тому недійсність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «А.НЕТ», не потребує доведення в силу їх нікчемності. Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про те, що договори не визнавалися недійсними в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10 наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів вважає, що податкові повідомлення-рішення Броварської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Київській області від 05.12.2013 №0008662202 та №0008682202 є правомірним, оскільки винесені з дотриманням норм чинного податкового законодавства, що не було враховано судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень - довів правомірність своїх дій.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив скасувати її та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2014 - скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Євроджет» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 31.03.2014.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.