Рішення № 38056016, 31.03.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1423/454/2012 31.03.2014 31.03.2014 31.03.2014

Суддя суду першої інстанції Черенкова Н.П.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Рішення

Іменем України

31 березня 2014 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Руднік Є.М.,

за участі представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 19 листопада 2012 року, ухвалене по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2011 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_6 про стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 22 листопада 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №2Ф-50 (далі - кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США, за умови сплати 14.00% річних за користування кредитом, на строк до 21 листопада 2011 року включно.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором цього ж дня між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_6 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку належний їй на праві приватної власності житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1, оціночною вартістю 80 800 грн. 00 коп.

Свої зобов'язання за кредитним договором позивач виконав у повному обсязі, однак відповідач ОСОБА_3 порушила умови договору щодо повернення кредитних коштів неналежним чином, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 12 грудня 2011 року склала 7 731.28 доларів США, що еквівалентно 61 701 грн. 03 коп., з яких: 5 158 доларів США 49 центів, що еквівалентно 41 168 грн. 36 коп. - заборгованість за основною сумою кредиту; 2 572 доларів США 79 центів, що еквівалентно 20 532 грн. 67 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також 5 419 грн. 62 коп. заборгованість по сплаті штрафних санкцій. Посилаючись на викладене, позивач просив позов задовольнити, стягнути з відповідача ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором та звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу будинку з прилюдних торгів.

В подальшому уточнивши свої позовні вимоги до ОСОБА_3, позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6, після смерті якої відкрилась спадщина, до складу якої увійшло іпотечне майно. Відповідач ОСОБА_3 є спадкоємцем за законом, яка звернулася до державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. У зв'язку з тим, що умови кредитного договору в повному обсязі не виконані, а ОСОБА_3 набула статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором, позивач просив стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором та в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 19 листопада 2012 року позовні вимоги задоволені. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» 79 552 грн. 39 коп., заборгованості за кредитним договором №2Ф-50 від 22 листопада 2006 року, з яких: 41 168 грн. 36 коп. - заборгованість за основною сумою кредиту, 20 960 грн. 35 коп. - заборгованість за процентами, а також 17 423 грн. 68 коп. пені.

В рахунок погашення заборгованості, яка утворилася станом на 12 грудня 2011 року в сумі 79 552 грн. 39 коп. за кредитним договором від 22 листопада 2006 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1, переданий в іпотеку банку ОСОБА_6 Зазначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах за початковою ціною продажу предмету іпотеки на підставі проведеної оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Так, в силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,616,622,631 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов'язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання припиняється повністю або частково на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов'язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов'язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов'язань.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

За правилам ч.1 ст.1049 і ст.1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві кредит у строк та порядок, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 22 листопада 2006 року ОСОБА_3 уклала з позивачем, який на той час мав назву ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», кредитний договір « 2Ф-50, за умовами якого отримала кредит в сумі 10 000 доларів США під 14.0 % річних зі строком повернення до 21 листопада 2011 року.

В забезпечення виконання кредитного зобов'язання 22 листопада 2006 року між ОСОБА_6 та ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», укладено в нотаріальній формі договір іпотеки, за яким іпотекодавець передав в іпотеку банку житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Однак, у порушення умов договору позичальник своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 12 грудня 2011 року у нього утворилась кредитна заборгованість на загальну суму 79 552 грн. 39 коп., з яких: 5 158 доларів США 49 центів, що еквівалентно 41 168 грн. 36 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 2 626 доларів США 38 центів, що еквівалентно 20 960 грн. 35 коп. - заборгованість по процентам; 17 423 грн. 68 коп. -пеня за порушення умов договору.

Незважаючи на письмову вимогу банку від 21 листопада 2011 року про дострокове погашення заборгованості по кредитному договору, відповідач указану заборгованість перед банком не погасила.

З врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами мають місце договірні відносини, зокрема, кредитні, а тому вважає, що висновок районного суду про наявність у кредитора права вимагати від відповідача погашення заборгованості по вищевказаному договору є правильним.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції приймаючи до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості, правильність нарахування відсотків та підвищених відсотків на суму заборгованості не перевірив і передчасно дійшов висновку, що такий є правильним.

Так, як убачається з наданого позивачем розрахунку, банк при нарахуванні процентів, а також і підвищених процентів застосовував ставку 14.00% річних, а з 25 листопада 2008 року - 17.00 % річних.

За умовами кредитного договору сторони погодили відсоткову ставку на рівні 14.00 % річних, а у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України законів, постанов тощо, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління або Комітету управління активами та пасивами банку, кредитодавець має право ініціювати зміну розміру процентів за користування кредитом.

Крім того, договором передбачена можливість зміни розміру процентних ставок, передбачених договором, в сторону збільшення, за певних обставин і при дотриманні певного порядку. Так, згідно з п.п.2.6.1 п.2 вищевказаного договору сторони узгодили, що про намір змінити розмір процентів за користування кредитом, кредитодавець зобов'язаний повідомити позичальника не пізніше ніж за 10 банківських днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідні додаткові угоди.

При цьому, всі повідомлення за вказаним договором будуть вважатись зробленими належним чином у разі, якщо вони здійсненні у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін (п.п.8.2 договору).

Втім, належних та допустимих доказів на підтвердження направлення рекомендованого листа на адресу позичальника, представником позивача у передбаченому ст.ст.10,60 ЦПК України порядку суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що кредитором не дотримана визначена договором процедура підвищення процентної ставки.

А відтак, наданий представником позивача до позовної заяви розрахунок заборгованості не може бути беззаперечним доказом на підтвердження розміру заборгованості.

Оскільки суд першої інстанції був іншої думки і стягнув заборгованість за кредитним договором у розмірі визначеному позивачем, то зазначений висновок слід привести в дію рішенням апеляційної інстанції.

Враховуючи, що позовні вимоги заявлені в іноземній валюті, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_3 слід стягнути заборгованість за тілом кредиту в сумі 5 158 доларів США 49 центів, що еквівалентно 41 168 грн. 36 коп. та заборгованість по процентам з врахуванням процентної ставки 14.00% річних, в сумі 1 850 доларів США 92 цента, що еквівалентно 14 771 грн. 63 коп.

У зв'язку з цим, розмір стягнення пені також підлягає відповідному корегуванню, виходячи з положень п.п.4.2 п.4 договору і подвійної процентної стави й загальний розмір пені за період з 12 грудня 2010 року по 12 грудня 2011 року становить 14 096 грн. 10 коп., який підлягає стягненню з ОСОБА_3 на корить позивача.

Що стосується позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, то колегія суддів виходить з наступного.

У разі смерті боржника, боргові зобов'язання померлого, що витікають з договірних правовідносин учасником яких той був, відповідно до ст.ст.1216, 1281-1282 ЦК України, з чисто договірних переходять в сферу дії норм спадкового права.

Спадкоємці автоматично не стають стороною договору, в тому числі і кредитного, укладеного спадкодавцем з контрагентом, а, відповідно, не повинні нести відповідальність з підстав неналежного виконання договору.

У разі прийняття ним спадщини, вони задовольняють вимоги кредитора в межах успадкованого ними майна і в обсязі боргу, що існував на час смерті спадкодавця.

До такого ж розуміння правової ситуації спонукає судову владу і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Так, роз'яснюючи судову практику, що склалася в Україні по даній категорії справ, Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.32 своєї постанови від 30 березня 2012 року за №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначив, що при вирішенні спорів щодо виконання зобов'язань за кредитним договором у випадку смерті боржника/позичальника за наявності спадкоємців суди мають враховувати, що відповідно до положень ст.1282 ЦК України спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов'язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.

Виписане є обов'язковим для застосування.

Що ж до правової долі переданого в іпотеку майна, то слід керуватися ст.ст.1,3-5,7,11-12,17-18,23,33,35,39 Закону України «Про іпотеку».

Згідно них, іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому названим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за умов, що:

- нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

- нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

- нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено зазначеним Законом.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

З системного аналізу виписаних норм та роз'яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ можна зробити висновок про те, що у разі смерті позичальника за кредитним договором, забезпеченим іпотекою, і прийняття спадщини спадкоємцями, ті відповідають по його боргам у межах спадкового майна і у обсязі боргу, що існував на день смерті спадкодавця. Передане ним в іпотеку майно зберігає такий же правовий статус, а, відповідно на нього може бути звернуто стягнення по забезпеченому ним кредитному зобов'язанню.

Згідно роз'яснень, викладених у п.36 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року за №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, суди мають враховувати, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (ст.23 Закону України «Про іпотеку»).

Проте якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, який є відмінним від боржника, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Якщо боржник та іпотекодавець - одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця переходять не лише права та обов'язки іпотекодавця, а й обов'язки за основним зобов'язанням у межах вартості спадкового майна.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про смерть, виданого 23 січня 2008 року Головним управлянням юстиції в Миколаївській області, іпотекодавець ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

За заявою ОСОБА_3 у Першій Миколаївській державній нотаріальній конторі 17 травня 2008 року заведена спадкова справа за №543/2008.

При цьому, оскільки боржник та спадкоємець іпотекодавця в даному випадку одна й та сама особа, то суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості, оскільки одночасне звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення суми заборгованості за кредитним договором є дійсно виконанням зобов'язання у подвійному розмірі, тому позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки задоволенню не підлягають.

Оскільки, ухвалюючи рішення в цій частині суд не врахував вищевказаних положень закону, то допущену ним помилку слід виправити рішенням апеляційної інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга в межах її доводів, на підставі ст.308 ЦПК України, підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.88 ЦПК на користь позивача з відповідача ОСОБА_3 також слід стягнути судові витрати в розмірі 707 (сімсот сім) грн. 11 коп.

Керуючись ст.ст.303,309,316, ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 19 листопада 2012 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» 7 009 (сім тисяч дев'ять) доларів США 41 цент, що еквівалентно 55 939 (п'ятдесят п'ять тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять) грн. 99 коп. заборгованості за кредитним договором №2Ф-50 від 22 листопада 2006 року станом на 12 грудня 2011 року, з якої: 5 158 (п'ять тисяч сто п'ятдесят вісім) доларів США 49 центів, що еквівалентно 41 168 (сорок одна тисяча сто шістдесят вісім) грн. 36 коп. - заборгованість за основною сумою кредиту, 1 850 (одна тисяча вісімсот п'ятдесят) доларів США 92 цента, що еквівалентно 14 771 (чотирнадцять тисяч сімсот сімдесят одна) грн. 63 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також пеню в сумі 14 096 (чотирнадцять тисяч дев'яносто шість) грн. 10 коп.

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» судові витрати в розмірі 707 (сімсот сім) грн. 11 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: