Постанова № 38054964, 26.03.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2014 р. Справа № 917/2399/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

суддя Пушай В.І., суддя Плужник О.В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Бражник Є.М., Белінський А. В.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського аеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№570 П/3-9) на рішення господарського суду Полтавської області від 28.01.13 (повний текст підписаний 03.02.2014р) у справі № 917/2399/13

за позовом ТОВ "Сілур Сервіс ЛТД", м.Полтава

до ТОВ "АС-Нафтогазресурс", м.Полтава

про стягнення 105 176,27 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за договором на проведення робіт з контролю якості бурового розчину при будівництві свердловини № 9 Великобагачанської Бутівсько - Коломийцівської площі за № 20/05/13 у розмірі 105176,27 грн., з яких: 90240,00 грн - сума основного боргу, 1106,99 грн - 3% річних, 360,96 грн - інфляційні; 13468,32 грн - штраф.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.01.2013 року (повний текст підписаний 03.02.2014р.) по справі №917/2399/13 (суддя Сірош Д.М.) позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "АС-НАФТОГАЗРЕСУРС" на користь ТОВ "СІЛУР СЕРВІС ЛТД" 90240,00 грн основного боргу, 4898,92 грн. пені, 1106,99 грн - 3% річних, 360,96 грн. інфляційних, 1932,14 грн судового збору, з посиланням на невиконання умов договору в частині оплати виконаних робіт. В частині стягнення пені в розмірі 8569,40 грн - у позові відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі зазначив, що суд першої інстанції помилково не звернув увагу на факт того, що позивачем порушено умови договору, посилаючись на п. 4.3.5 договору, згідно якого підрядник зобов'язаний після закінчення робіт в п'ятиденний термін надати звіт в письмовій та електронній формі, що позивачем не виконано.

Відповідач вказує на те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права і судове рішення прийнято за відсутності відповідача.

Позивач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм чинного законодавства, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з обставинами викладеними в апеляційній скарзі не погоджується, вважає рішення господарського суду законним, обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права.

В відзиві зазначив, що наявні в матеріалах справи докази дають підстави для висновку, що порушення суб'єктивного цивільного права відповідача, яке б потребувало б правового захисту - немає, що твердження відповідача про порушення судом норм матеріального права та про неправомірність висновків суду обставинам справи є безпідставні, оскільки фактично у відповідача наявні претензії не до самої роботи позивача чи до якості виконання, а лише до форми оформлення звіту, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач у призначене судове засідання не з'явився, надав клопотання про відкладення розгляду справи, з посилання на неможливість прибуття у призначене судове засідання в зв'язку з відпусткою начальника юридичного департаменту.

Судова колегія вважає, що клопотання відповідача не підлягає задоволенню, оскільки не надано доказів в обґрунтування поважних причин не з'явлення у призначене судове засідання та неможливість направлення іншого представника у призначене судове засідання.

Отже, відповідач не скористався своїм диспозитивним правом на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про що свідчить долучене до матеріалів справи повідомлення про вручення копії ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2014р., нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, що 20 травня 2013 p. між ТОВ "СІЛУР СЕРВІС ЛТД" (надалі по тексту Кредитор - позивач) та ТОВ "АС-НАФТОГАЗРЕСУРС" (надалі по тексту боржник - відповідач) укладено договір на проведення робіт з контролю якості бурового розчину при будівництві свердловини № 9 Великобагачанська Бутівсько-Коломийцівської площі за № 20/05/13 (надалі договір).

Пунктом 1.1 договору передбачено, що підрядник зобов'язується на свій ризик з використанням виробничих ресурсів Підрядника та матеріалів Підрядника, використовуючи працю персоналу Підрядника, вчасно та якісно надавати Замовнику комплекс послуг по контролю якості бурового розчину, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх відповідно до умов даного Договору.

У п. 2.1 договору зазначено, що добова вартість послуг визначена в Протоколі узгодження ціни на інженерний супровід (додаток № 1), що є невід'ємною частиною договору, за протоколом ціна надання підрядником комплексу по буровим розчинам Замовнику за добу становить 2 820,00 грн. враховуючи ПДВ 20%. (а. с. 20).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

На виконання умов договору позивач за дорученням замовника надав послуги відповідачу на загальну суму 104 340,00 грн, у т.ч. ПДВ.,про що свідчать оформлені належним чином підписані сторонами та скріплені їх печатками акти здачі - приймання виконаних робіт, а саме: № 6/05 від 31.05.2013 р. на суму 31 020,00 грн, у т.ч. ПДВ та № 1/06 від 27.06.2013 р. на суму 73 320,00 грн, у т.ч. ПДВ, а також добовими рапортами по буровому розчину (а. с. 26 - 27).

Як свідчать матеріали справи акти підписані замовником без жодних претензій та зауважень, відносно невиконання умов договору позивачем, але відповідач в порушення умов договору не здійснив оплату виконаних та прйнятих робіт.

Відповідно до п.п. 2.3.2 - 2.3.3 п. 2.3. та п. 2.4 за договором відповідач зобов'язувався розраховуватися за надані послуги (роботи) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача одноразово авансовим платежем у розмірі 50% десятиденної вартості робіт, тобто у розмірі 14 100,00 грн (2 820,00 грн х 10 днів х 50%); в подальшому щомісячно протягом 5-ти робочих днів з дня отримання та підписання Актів приймання-передачі наданих послуг.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що позивачем 20 травня 2013 року відповідачу виставлений рахунок № 17 на суму авансового платежу у розмірі 14 100,00 грн.

28 травня 2013 року відповідач оплатив вказаний рахунок, перерахувавши на поточний рахунок позивача авансовий платіж у розмірі 14 100,00 грн., а решту суми відповідач зобов'язувався сплачувати наступним чином: різницю по акту № 6/05 від 31.05.2013 р. у сумі 16 920,00 грн (31 020,00 /сума акту/ - 14 100,00 /сума авансу/) у строк до 10.06.2013 р.; суму по акту № 1/06 від 27.06.2013 р. у розмірі 73 320,00 грн у строк до 08.07.2013 р.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що відповідач порушуючи договірні зобов'язання не розрахувався з позивачем у визначені строки, заборгованість відповідача за договором складає 90240,00 грн, у т. ч. ПДВ (16 920,00 грн + 73 320,00 грн).

У відповідності до п.1 ст.530, ст.. 629 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи 12.09.2013 р. відповідачу виставлена претензія щодо сплати заборгованості в розмірі 90 240,00 грн. що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою та підписом про отримання представником відповідача 28.09.2013 р. (а. с. 66), але відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не сплатив.

14.10.2013р. відповідачу повторно направлена претензія щодо сплати заборгованості в розмірі 90240,00 грн., яка отримана представником відповідача 21.10.2013 р. про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою та підписом про отримання в матеріалах справи, (а. с. 68),яка залишена без відповіді та задоволення.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, а відповідач свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати не здійснив, доказів оплати виконаних робіт у повному обсязі за підписаними актами не надав та задовольнив позов в частині стягнення заборгованості у сумі в розмірі 90 240,00 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1106,99 грн за період з 10.06.2013 р. по 28.11.2013 р. та 360,96 грн. інфляційних за жовтень 2013 року.

Згідно ст.ст. 546, 547 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком; правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що у випадку несвоєчасного виконання зобов'язань сторона, чиє право порушене, вправі пред'явити винній стороні штраф у розмірі 0,1% несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Позивач просив стягнути штраф у розмірі 0,1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення за період з 10.06.2013 р. по 28.11.2013 р. у розмірі 13468,32 грн.

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що нарахований позивачем штраф за своєю правовою природою є пенею, оскільки обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня.

Згідно зі ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання повинно бути виконане.

Пленум Вищого господарського суду України у Постанові № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснив, що за приписом статті 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі визначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі подвійної облікової ставки.

Отже, зазначені позивачем штрафні санкції підлягають стягненню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Суд першої інстанції обґрунтовано зробив перерахунок, щодо стягнення з відповідача 4898,92 грн. пені за період з 10.06.2013 р. по 28.11.2013 р. та задовольнив позов частково.

Посилання відповідача на порушення умов договору позивачем не підтверджуються матеріалами справи, так як виконані роботи були прийняти без зауважень та претензій.

Колегія суддів вважає, що посилання відповідача на порушення норм процесуального права необґрунтовані, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, та не довів неможливість заміни представника іншим представником.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, що відповідачем не виконано.

Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а мотиви відповідача не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст.ст. 525, 526, 549, 610, 611, 625, 837 ЦК України, 193, 199 ГК України, ст.ст. 101- 105 ГПК України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Полтавської області від 28.01.13 (повний текст підписаний 03.02.2014р.) у справі № 917/2399/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції: Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 27 березня 2014р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.