Ухвала суду № 38053480, 26.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" березня 2014 р. м. Київ К/9991/26540/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Ковтун О.С.,

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - Гаджиєва Р.Ф.,

Генеральної прокуратури України - Клюге Л.М.,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (далі - ДПІ) та прокуратури м. Києва

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011

у справі № 2а-4419/10/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Октан" (далі - Товариство)

до ДПІ,

за участю прокуратури м. Києва,

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У березні 2010 року Товариство звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 24.07.2009 № 0002732302/0, № 0002742302/0, від 19.10.2009 № 0002732302/1, № 0002742302/1 та від 10.03.2010 № 0002732302/3, № 0002742302/3.

Постановою названого суду від 18.08.2010 у позові відмовлено з тих мотивів, що позивачем не було підтверджено належними первинними документами реальності виконання операцій з придбання нафтопродуктів в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Спецторгпозитив» (далі - ТОВ «Спецторгпозитив»).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорювані акти індивідуальної дії визнано нечинними та скасовано. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд послався, зокрема, на рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2008 у справі № 37/268, яким встановлено відповідність генерального договору поставки нафтопродуктів від 02.07.2007 № 02/07-1 вимогам статті 203 Цивільного кодексу України.

Посилаючись на неправильне застосування апеляційного суду положень чинного законодавства та невідповідність висновків цього суду дійсним обставинам справи, ДПІ та прокуратура м. Києва звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення окружного адміністративного суду міста Києва зі спору.

Товариством у відповідності зі статтею 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення, в якому заявник зазначає про правильність та обґрунтованість оскаржуваної постанови та просить залишити її без змін, а скарги - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги виходячи з такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, ДПІ було проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 по 31.12.2008, оформлену актом від 13.07.2009 № 8309/23-02/24718890.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.07.2009 № 0002732302/0, за яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 3 024 546 грн. (у тому числі 2 016 364 грн. за основним платежем та 1 008 182 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 24.07.2009 № 0002742302/0 про донарахування позивачеві 5 040 908 грн. з податку на прибуток (у тому числі 2 520 454 грн. за основним платежем та 2 520 454 грн. за штрафними санкціями).

Решту оспорюваних податкових повідомлень-рішень було прийнято контролюючим органом у процедурі адміністративного оскарження.

Підставою для зазначених донарахувань став висновок ДПІ про незаконне врахування позивачем при визначенні оподатковуваного доходу витрат на придбання нафтопродуктів у ТОВ «Спецторгпозитив» за генеральним договором поставки нафтопродуктів від 02.07.2007 № 02/07-1, а також про неправомірне відображення Товариством у складі податкового кредиту сум ПДВ у ціні придбаного товару.

На обґрунтування цього висновку ДПІ посилається на наявність у ТОВ «Спецторгпозитив» ознак анонімної структури з огляду на його реєстрацію на підставних осіб, які не мали будь-якого відношення до діяльності цього товариства, з метою провадження незаконної діяльності (як це було встановлено постановою Печерського районного суду від 03.11.2008 у кримінальній справі № 1-1138/08).

На підставі цього ДПІ зазначає, що складені від імені ТОВ «Спецторгпозитив» первинні документи (у тому числі податкові накладні) не є достовірними, не підтверджують фактичного виконання спірних операцій, а відтак не можуть бути підставою для формування Товариством даних податкового обліку.

До того ж, ДПІ зазначила про неподання позивачем необхідних первинних документів, складенням яких опосередковується виконання зазначених поставок.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочину з названим контрагентом без мети настання відповідних цьому правочину правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який визначав порядок формування податкового кредиту на час у період, охоплений перевіркою) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавством пов'язує реалізацію права платника на податковий кредит та на формування валових витрат.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

З установлених судами обставин справи вбачається, що первинні документи від імені ТОВ «Спецторгпозитив» складені та підписані не директором ОСОБА_3, а іншою особою, яку неможливо ідентифікувати (з урахуванням установленого рішенням суду у кримінальній справі факту непричетності директора ОСОБА_3 до участі у фінансово-господарській діяльності ТОВ «Спецторгпозитив» та до підписання будь-яких документів).

На підставі цього суд першої інстанцій зробив правильний висновок про те, що подані Товариством первинні документи на обґрунтування права на податковий кредит та на формування валових витрат не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не можуть слугувати підставою для внесення відповідних записів до бухгалтерського обліку та, відповідно, не можуть враховуватися Товариством при формуванні податкового кредиту та валових витрат.

Також слід наголосити, що у процесі розгляду цієї справи позивачем не було надано доказів транспортування нафтопродуктів, їх зберігання у процесі виконання розглядуваних поставок; у матеріалах справи також відсутні фактичні дані на підтвердження прийняття позивачем товару за якістю у відповідності з Інструкцією з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 04.06.2007 № 271/121, а також за кількістю та якістю з дотриманням вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155.

А відтак слід погодитися з об'єктивністю висновку суду першої інстанції про недоведеність Товариством реальності виконання розглядуваних операцій з придбання товару (нафтопродуктів) у ТОВ «Спецторгпозитив».

Посилання апеляційного суду на дотримання учасниками названого генерального договору вимог цивільного законодавства та спрямованість цього правочину на настання відповідних його змісту правових наслідків, як це було встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 28.07.2008 у справі № 37/268, не може слугувати спростуванням висновків суду першої інстанції, покладених в основу прийняття ним рішення у справі. Адже наслідки у податковому обліку породжують не укладені платниками правочини, а реально виконані ними господарські операції (що викликають зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємств), тоді як дійсність правочину та дотримання його сторонами норм цивільного чи господарського права не є беззаперечним свідченням дійсного виконання вчинення господарської операції.

Не можна погодитись і з висновком апеляційного суду про відсутність у позивача обов'язку перевіряти повноваження контрагента за наявності у нього реєстрації у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Адже платник податку повинен був розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників. Позивачем під час розгляду справи не представлено будь-яких доказів на підтвердження того, що він перевірив повноваження осіб, які діяли від імені його контрагента, ідентифікував осіб, що підписували документи від імені ТОВ «Спецторгпозитив».

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції цілком обґрунтовано відмовив у позові Товариства, а тому у апеляційного суду були відсутні процесуальні підстави для скасування правильної та вмотивованої постанови окружного адміністративного суду міста Києва зі спору.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва та прокуратури м. Києва задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011 у справі № 2а-4419/10/2670 скасувати.

3. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2010

у справі № 2а-4419/10/2670 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько