Рішення № 3804488, 01.06.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 34/239

01.06.09

За позовом Акціонерного товариства закритого типу «Медичний інститут Української асоціації народної медицини»

до Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»

про стягнення 1 002 630,00 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін

від позивача –

Рзаєва І.М., представник за дов. №02/297 від 28.04.2009;

від відповідача –

Шевчук М.О., представник за дов. №22/1964 від 27.03.2009.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство закритого типу «Медичний інституту Української асоціації народної медицини»(далі – Позивач, або Вкладник) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»(далі –Відповідач, або Банк) про стягнення заборгованості в сумі 1 002 630,00 грн. за депозитним договором №13-ДЮ-980-204 про розміщення строкового банківського вкладу (депозиту), в т.ч. 950 000 грн. депозитного вкладу, 33 250 грн. пені, 5 130,00 грн. несплачених відсотків, 14 250,00 грн. суми індексації.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Позивач розмістив вільні коштів на депозитному рахунку №261063162201 в сумі 1 000 000 грн., які Відповідач зобов’язався у строк до 10.02.2009 повернути на поточний рахунок Вкладника по закінченню цього строку та сплатити нараховані за цим депозитом відсотки.

Відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову, в зв’язку з кризовою ситуацією, що склалась на фінансовому ринку України, та про яку Відповідач проінформував Позивача в усній формі, фінансовий стан Банку погіршився, і Відповідач не мав змоги повернути Позивачу всю суму депозиту та процентів за ним, нарахованих за період з 01.02.2009 до 09.02.2009.

З метою захисту інтересів кредиторів та вкладників, забезпечення схоронності капіталу та активів, стабілізації діяльності, поліпшення фінансового стану банку Національним банком України на підставі Постанови Правління НБУ від 23.03.2009 №157 з 24.03.2009 введено тимчасову адміністрацію в АБ «Банк регіонального розвитку»та для створення сприятливих умов щодо відновлення фінансового стану Банку запроваджено мораторій на задоволення вимог кредиторів на строк 6 місяців з 24.03.2009 до 23.09.2009.

Відповідач зазначив, що оскільки строк виконання зобов’язань Відповідача з повернення депозиту Позивачу настав до 24.03.2009 (до дня введення мораторію), то протягом дії мораторію це зобов’язання зупиняється на підставі ст.2, ч.2 ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»(далі –Закон).

Щодо нарахування пені Відповідач, зазначив, що Позивач вимагає сплати неустойки за несвоєчасне виконання Відповідачем договірних зобов’язань, однак умовами Договору не передбачено сплату пені, а Відповідач не погоджується на стягнення пені в розмірі вказаному Позивачем.

За таких обставин відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України), справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

11.09.2008 між Позивачем та Відповідачем укладено Договір, відповідно до п.1.1 якого за цим Договором Банк приймає від Вкладника грошові кошти на депозит (далі –Депозит) і зобов’язується виплачувати Вкладнику суму депозиту і нараховані проценти на умовах і в порядку, передбачених цим Договором.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що Вкладник розміщує на депозитному рахунку №261063162201 (далі –Депозитний рахунок) суму Депозиту шляхом перерахування коштів з поточного рахунку.

Відповідно до п.2.2 Договору сума внеску на депозит –1 000 000 грн.

Згідно з п.2.2 Договору процента ставка за користування Депозитом –20% річних

Строк Депозиту до 9 січня 2009 року.

Відповідно до п. 3.4 Договору Банк зобов’язується нараховувати проценти за користування депозитом та перераховувати їх на поточний рахунок Вкладника, повернути Вкладнику Депозит на його поточний рахунок по закінченню строку Депозиту або при його достроковому витребуванні, погодженому з Банком.

Згідно з п.4.1 Договору проценти на суму Депозиту нараховуються, починаючи з дня, наступного за днем надходження коштів на депозитний рахунок Вкладника, до дня, що передує їх поверненню Вкладнику чи списанню з рахунка Вкладника з інших підстав. Проценти нараховуються за фактичну кількість днів розміщення суми Депозиту, при цьому кількість днів у році приймається сторонами за фактичну.

Відповідно до п.4.2 Договору проценти нараховуються на фактичну суму залишків на депозитному рахунку. У випадку поповнення суми Депозиту, проценти за користування Депозитом нараховуються з урахуванням внесеної суми з дати, наступної за датою фактичного зарахування цієї суми на депозитний рахунок Вкладника.

По закінченню строку Депозиту або при його повному достроковому витребуванні проценти нараховуються та сплачуються в день повернення Депозиту.

09.01.2009 Позивач звернувся до Відповідача з листом за вих. №1 та пропонував продовжити термін дії Договору до 09.02.2009 за умови встановлення процентної ставки 23% та часткового повернення вкладу з депозитного рахунку №261063162201 у сумі 200 000 грн. в строк до 12.01.2009 на виплату заробітної плати.

09.01.2009 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до Договору, яким сторони внесли зміни до Договору, та погодили, що процента ставка за користування Депозитом –23% річних, строк Депозиту до 10 лютого 2009 року.

На виконання п.п.12, 3.2.1 Договору Вкладник перерахував грошові кошти в сумі 1 000 000 (один мільйон) грн., що підтверджується наявним з матеріалах справи платіжним дорученням №3329 від 12.09.2009 та банківською випискою по особовому рахунку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі – ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Відповідно до ч. 1. ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 1058 ЦК України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 3 статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно частини 1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Після неодноразових звернень Позивача до Банку, Позивач звернувся до Банку з претензію та пропонував терміново виконати зобов’язання за Договором та повернути з депозитного рахунку кошти та суму відсотків на його поточний рахунок.

Зазначена претензія була надіслана на адресу Позивача 05.03.2009, що підтверджується наявним в матеріалах описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком за №0545 від цієї ж дати.

Однак, Відповідач у встановлений пунктом 2.4 Договору (у редакції пункту 2 додаткової угоди №1 до Договору) строк свого зобов’язання щодо повернення Вкладнику Депозиту на його поточний рахунок по закінченню строку депозиту виконав не у повному обсязі, та повернув частину Депозиту 50 000 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по особовому рахунку за період з 11.09.2008 до 05.05.2009 на рахунку №2610.6.31622.01.

Таким чином, Відповідач всупереч вище вказаним нормам ЦК України та умовам Договору свого зобов’язання не виконав, Депозиту не повернув, а відтак вимоги Позивача про стягнення 950 000 грн. депозитного вкладу та 5 130 грн. нарахованих відсотків визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також просив стягнути з Відповідача 33 250,00 грн. пені.

Пунктом 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (п.1). Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (п.2).

З матеріалів справи не вбачається, що між сторонами у справі було укладено якийсь письмовий правочин (договір) щодо встановлення неустойки за несвоєчасне повернення завдатку. Позивачем не наведено норму законодавства на підставі якої ним здійснено нарахування пені. Тому суд не визнає вимогу Позивача щодо стягнення пені законною та обґрунтованою, а відтак не вбачає підстав для її задоволення.

При цьому, судом враховано посилання Позивача на положення ст. 343 ГК України, відповідно до якої платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим, суд зауважує, що вказана норма не є законною неустойкою, позаяк для того, що неустойка вважалась законною необхідно, щоб законом або іншим актом цивільного законодавства було визначено її конкретний розмір. У даній ж нормі встановлено граничний розмір саме договірної неустойки.

Враховуючи те, що сторонами не було встановлено неустойку у вигляді пені за прострочення виконання грошового зобов’язання, суд не бере до уваги посилання Позивача на вищевказане положення ст. 343 ГК України, як на підставу правомірності нарахування ним заявленої до стягнення суми пені.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи той факт, що Відповідач не виконав договірні зобов’язання щодо повернення Депозиту у строк до 10.02.2009, вимога позивача про стягнення з Відповідача 14 250, 00 грн. інфляційних витрат визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Посилання Відповідача на введений у нього мораторій на задоволення вимог кредиторів Банку суд не бере до уваги в силу наступного.

Відповідно до частини 2 статті 85 Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Стаття 2 Закону містить визначення поняття мораторій, в якому відображена його суть, і під яким розуміється зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною 2 статті 58 Закону передбачено, що банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Разом з тим, при розгляді справи судом було встановлено порушення прав Позивача внаслідок невиконання Банком своїх зобов’язань за Договором.

Конституцією України закріплений обов’язок держави забезпечувати захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов’язку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобов’язаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.

Так, пунктом 5 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов’язку в натурі.

Аналогічне положення міститься і у частині 2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси суб’єктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обов’язку в натурі.

Судом також враховано, що частиною 3, пунктом 1 частини 4 статті 80 Закону передбачено, що з дня свого призначення тимчасовий адміністратор має повне та виняткове право управляти банком та контролювати його, вживати будь-яких заходів щодо відновлення належного фінансового стану банку, зокрема, тимчасовий адміністратор має право продовжувати або припиняти будь-які операції банку.

Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, порушені права та інтереси позивача підлягають захисту шляхом присудження до виконання обов’язку відповідача за Договором щодо повернення позивачу суми депозиту та нарахованих на нього відсотків.

При цьому, суд зазначає, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань у разі оголошення мораторію, не звільняють ці банки від обов’язку виконувати зазначені зобов’язання.

Системний аналіз положень частини 2 статті 58, пункту 2 частини 3 та частини 5 статті 85 Закону дає підстави для висновку про те, що банк звільняється від відповідальності, яка виникає саме під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Відносно відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань, яка настала до моменту введення мораторію, чи настане після його зняття або закінчення строку його дії, то до банку така відповідальність може бути застосована.

Положення про мораторій лише надають банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобов’язань, зокрема, перед клієнтами цих банків на час дії мораторію без застосування до останніх відповідних санкцій, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих суб’єктів –клієнтів (контрагентів) банку шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів (інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України).

Таким чином, зважаючи на положення пункту 1 частини 3 статті 85 Закону примусове виконання рішення суду про звернення стягнення на підставі виконавчих документів можливе лише після закінчення строку дії або зняття введеного у відповідача мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов’язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог (частина 5 статті 49 ГПК України).

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»(04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 8/А, ідентифікаційний код 19338316, з депозитного рахунку №261063162201) на користь Акціонерного товариства закритого типу «Медичний інститут Української асоціації народної медицини»(01004, м. Київ, вул. Л. Толстого, 9, ідентифікаційний код 16478809, р/р 26006010665980, ВАТ «Банк «Фінанси ат Кредит», філія «ЦРУ», МФО 300023) 950 000 (дев’ятсот п’ятдесят тисяч) грн. депозитного вкладу.

Стягнути з Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»(04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 8/А, ідентифікаційний код 19338316, к/р 32000190901 в ГУ НБУ по Києву і Київській області, МФО 300540) на користь Акціонерного товариства закритого типу «Медичний інститут Української асоціації народної медицини»(01004, м. Київ, вул. Л. Толстого, 9, ідентифікаційний код 16478809, р/р 26006010665980, ВАТ «Банк «Фінанси ат Кредит», філія «ЦРУ», МФО 300023) 5 130 (п’ять тисяч сто тридцять) грн. відсотків нарахованих на депозит, 14 250 (чотирнадцять тисяч двісті п’ятдесят) грн. інфляційних витрат, а також 9 693 (дев’ять тисяч шістсот дев’яносто три) грн. 80 коп. витрат по сплаті державного мита та 114 (сто чотирнадцять) грн. 08 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази.

У решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та може бути оскаржено протягом десяти днів до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя Сташків Р.Б.