Ухвала суду № 38039572, 24.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2014 року Справа № 181735/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Ліщинський А.М.

судді Запотічний І.І.

секретар судового засідання Коцур В.К.

за участю представників сторін:

позивача Лебідко Ю.І., Скавінська Н.Г.

відповідача Шевчук І.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2012 року у справі № 2а-14573/11/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання нечинними податкових повідомлень рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 15.12.2011 року №0002272321 про донарахування сум податку на додану вартість на суму вартість 968 922,71 грн.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує наступним. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акту від 01.12.2011 р. №255/23-7/31730064 «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.06.2011 року», яким встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 968 922, 71 грн. Позивач заперечує проти позиції податкового органу щодо оподаткування ПДВ відсотків комісійної згоди, нарахованих на вартість переданого майна за договорами фінансового лізингу, оскільки саме таке нарахування в межах подвійної облікової ставки НБУ на день нарахування не є об'єктом оподаткування ПДВ, згідно п.3.2.2 ЗУ «Про податок на додану вартість».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2012 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області подала апеляційну скаргу. З посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права просить таку скасувати, та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що перевіркою було встановлено порушення позивачем п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 п.6.1 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість», так як не включено до об'єкту оподаткування ПДВ суми отриманих (нарахованих) лізингових платежів по договорах фінансового лізингу, що перевищують відсотки за кредитами, у складі лізингового платежу, у межах подвійної облікової ставки НБУ, внаслідок чого і було занижено суму податку на додану вартість 968 922, 71 грн.

Представники позивача в судовому засіданні проти поданої апеляційної скарги заперечують, просять постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача підтримує вимоги апеляційної скарги.

Колегією суддів проведено заміну відповідача у справі ДПІ у Галицькому районі міста Львова Львівської області ДПС на правонаступника - Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Актом перевірки від 01.12.2011 р. №255/23-7/31730064 «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.06.2011 року», податковим органом зафіксовано факт порушення позивачем п. п. 3.1.1. п.3.1 ст.3 та п.6.1 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 968 922, 71 грн. за період з січня 2010 року по червень 2011 року.

На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 15.12.2011 року № 0002272321 про донарахування сум податку на додану вартість на суму 968 922, 71 грн., у т.ч. 775 368, 17 грн. - основний платіж, 193 554, 54 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Як встановлено судом, позивач здійснює господарську діяльність на ринку надання фінансових послуг, а саме - передача об'єктів у фінансовий лізин. Відповідно до укладених договорів фінансового лізингу позивач - «Лізингодавець» та СГД «Лізингоодержувач» укладають договір фінансового лізингу, відповідно до умов якого «Лізингодавець» передає «Лізингоодержувачу» в платне користування на умовах фінансового лізингу майно. Згідно умов договору Лізингоодержувач» за користування майном вносить періодичні лізингові платежі.

У відповідності до ч.2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року №723/97-ВР, за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ст.16 Закону №723/97-ВР, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з:

- передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця;

- передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача;

- поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України;

- поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

Згідно із п.п.3.2.2 п.3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97- ВР, не є об'єктом оподаткування, зокрема, операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу; по об'єкту фінансового лізингу, оціненого в іноземній валюті, сплата процентів, з метою оподаткування визначається у гривнях по курсу валют, визначеного Національним банком України на момент сплати.

Пунктом 1.10 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» 28 грудня 1994 року №334/94-ВР визначено, що процентами є доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються:

-платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;

-платіж за використання коштів, залучених у депозит;

-платіж за придбання товарів у розстрочку.

Виходячи з вимог п.1.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.3.2.2 п.3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» , оподаткування суми відсотків, сплачених за користування банківськими кредитами, залученими лізингодавцем для придбання предмета лізингу, не є об'єктом оподаткування у межах, визначених п.п.3.2.2 п.3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що порядок оподаткування операцій фінансового лізингу регулюється, зокрема, нормами підпункту 7.9.6 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», виходячи зі змісту яких, фактично, є підстави стверджувати про існування для цілей оподаткування лише двох складових структури лізингового платежу відшкодування вартості об'єкта лізингу та суми процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу.

Причому, в даному випадку процент (комісія) включає як безпосередньо винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно так і компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Тобто, визначені ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно, компенсація відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу для цілей оподаткування в сукупності змістовно і являються процентом (комісією) в розумінні п.п.3.2.2 п.3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР.

Відповідна позиція в повній мірі кореспондується і з самим поняттям фінансового лізингу як окремого виду господарської діяльності з метою одержання прибутку, що полягає у набутті у власність речі у продавця (постачальника) та її передачі у користування лізингоодержувачу за плату, оскільки сама необхідність отримання прибутку визначає необхідність включення до відповідної плати всіх понесених лізингодавцем витрат та, власне, самого прибутку від відповідної операції.

Аналогічна позиція відображена і в Податковому кодексі України, а саме п.п. 14.1.206 п.14.1 ст.14 визначено, що процентами є дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна і до них, в тому числі, відноситься і платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу).

Згідно з ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено також, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Матеріалами перевірки встановлено, та не заперечується сторонами, позивачем укладались з контрагентами договори фінансового лізингу згідно з переліком, визначеним в таблиці ( т. 1 а.с 29-3) акта перевірки від 01.12.2011 р. №255/23-7/31730064.

Умовами відповідних договорів було визначено, що лізингові платежі включають суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, компенсацію відсотків за кредитом та комісійної винагороди лізингодавця а також інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням цих договорів. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та щомісячних лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати в розмірі і у строки згідно графіку лізингових платежів, який є додатком до договору.

Враховуючи законодавчо закріплений принцип свободи договору, той факт, що в укладених договорах фінансового лізингу сторонами було чітко зазначено, з чого саме складаються лізингові платежі та сторони дійшли згоди щодо цього з затвердженням відповідних графіків платежів, які містять лише загальні суми платежу за місяць, колегія суддів приходить до висновку, що сторонами відповідних договорів право на здійснення розрахунку відповідних платежів, з визначенням в них конкретних їх складових було делеговано позивачу.

За таких обставин суд вважає, що наявні в матеріалах справи розрахунки позивача щодо лізингових платежів з розмежуванням в них відшкодування частини вартості предмета лізингу та компенсації відсотків за кредитом, комісійної винагороди лізингодавця і інших витрат лізингодавця. що безпосередньо пов'язані з виконанням цих договорів, а також нарахованих з них сум податку на додану вартість є належними та допустимими доказами, які можуть підтверджувати чи спростовувати правильність нарахуванням позивачем податкових платежів з податку на додану вартість у звітному періоді з відповідних операцій.

Дослідивши відповідні розрахунки, колегія суддів вважає, що позивач здійснював нарахування сум податку на додану вартість з операцій фінансового лізингу у звітному періоді у відповідності . до п.п.3.1.1 п.3.1, п.п.3.2.2 п.3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, а суми нарахованого податку об'єктивно відображені у Деклараціях з податку на додану вартість за 2010 рік.

Як вбачається з відповідних розрахунків, саме при розрахунку податкових зобов'язань за базу оподаткування відповідачем взято різницю сум нарахованого лізингового платежу та суми відсотків, сплачених за банківськими кредитами, що суперечить п.п.3.1.1 п.3.1, п.п.3.2.2 п.3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР.

За таких обставин, колегія суддів вважає неправомірним збільшення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість по договорах фінансового лізингу на суму 968922,71 грн.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. ст. 200, п.1ч.1 ст. 205, ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2012 року у справі № 2а-14573/11/1370 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Ліщинський А.М.

Запотічний І.І.