Постанова № 38024838, 27.03.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2014 р. Справа № 820/14004/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фірми "Дельта-С" ЛТД на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2014р. по справі № 820/14004/13-а

за позовом Фірми "Дельта-С" ЛТД

до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фірма "Дельта-С" ЛТД, звернувся до суду з позовними вимогами до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення - рішення від 18.12.2013р. № 0001112200, яким позивачу донараховано податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 9867 грн. основного платежу та 4933,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2014р. у задоволенні адміністративного позову Фірми "Дельта-С" ЛТД - відмовлено.

Позивач, не погодившись з таким судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про неправомірність оскаржуваної постанови внаслідок неповного дослідження матеріалів справи, вважає її незаконною та необґрунтованою. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову - про задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані докази, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

В ході судового розгляду встановлено, що фахівцями Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "ЮРПОЛІС-КОМПАНІ" за період: червень 2013 року.

За результатами проведеної невиїзної документальної перевірки відповідачем складено акт № 773/22/23757852 від 31.10.2013 року, відповідно до висновків якого встановлено відсутність об'єкту оподаткування при придбанні послуг, які підпадають під визначення ст. 185, п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 9867 грн. за червень 2013 року в зв'язку з придбанням послуг у ТОВ «Юрполіс Компані».

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001112200 від 18.12.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 9867 грн. основного платежу, та 4933,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки та прийнятим на їх підставі податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення правильно застосовано норми чинного законодавства, при вірному встановленні всіх дійсних обставин справи.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на достатність підстав та наявність належних доказів на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог, виходячи з вимог податкового законодавства та фактичних обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.06.2013 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Юрполіс Компані» укладено договір № 04/06/13 про надання юридичних послуг.

Відповідно до умов договору ТОВ «Юрполіс Компані» надавало підприємству позивача усні та письмові консультації у різних галузях права (податкове право, цивільне право, господарське право та інше), приймало участь в підготовці та оформленні різного роду договорів, що укладалися між Фірмою «Дельта-С ЛТД» та іншими підприємствами, вело перевірку відповідності вимогам законодавства внутрішніх документів підприємства, та надавало допомогу в їх підготовці.

На підтвердження реальності вищезазначеної господарської операції позивачем надано:

- договір №04/06/13 від 04.06.2013 р. між Фірмою «Дельта-С» ЛТД та ТОВ «Юрполіс Компані» про надання юридичних послуг;

- податкову накладну №258 від 27.06.2013 р. на суму 59 200, 00 грн., у т.ч. ПДВ - 9866,67 грн.;

- акт приймання-передачі виконаних робіт від 27.06.2013 р. на суму 59200 грн., у т.ч. ПДВ - 9 866,67 грн.;

- протокол узгодження договірної ціни №1 від 27.06.2013 р. до договору №04/06/13 від 04.06.2013 р. та до акту приймання-передачі виконаних робіт від 27.06.2013 р.

Результати наданих підприємству письмових консультацій оформлено Звітом до договору № 04/06/13 від 2013р., що спростовує висновки суду першої інстанції про його відсутність.

Як вбачається з письмових пояснень представника позивача та наданих на підтвердження цих пояснень документів, співробітники ТОВ «Юрполіс Компані» неодноразово відвідували підприємство позивача в червні 2013р., а саме: 7, 14, 20 та 28 червня 2013р. для надання усних консультацій з юридичних питань, проведення перевірки внутрішніх документів на предмет відповідності вимогам чинного законодавства, надання інформації щодо змін у законодавстві, а також складанні та оформленні проектів договорів, що підтверджується: Книгою реєстрації відвідувачів Фірми «Дельта-С» ЛТД за червень 2013 року; Наказами про відрядження № 112/1 від 06.06.2013 року, № 114/1 від 13.06.2013 року, № 117/1 від 19.06.2013 р., № 119/1 від 27.06.2013 року.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Виходячи з вимог Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996-ХІУ, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. №168/704.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні" визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Разом з цим, ст. 9 цього Закону вказує на те, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Колегія суддів відмічає, що з аналізу наданих документів первинного бухгалтерського та податкового обліку (оригіналів та завірених копій) вбачається, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості.

Відтак, вказані вище первинні документи цілком відповідають вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704.

Колегія суддів також зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану у платника податків.

Так, з матеріалів справи вбачається, що розрахунки між підприємствами здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням від 27.08.2013 року № 394, яке належним чином оформлене, містить всі необхідні реквізити.

Таким чином, здійснення оплати позивачем за придбані у вказаного контрагента послуги відповідно до платіжного доручення засвідчує факт вибуття із власності позивача безготівкових коштів, а отже - рух активів.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст.198. Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з вимогами п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, є дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Визначення розміру податкового кредиту здійснюється у відповідності до вимог п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України - виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, відповідно до п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що податковим органом обґрунтовано поставлено під сумнів фактичне виконання вказаної угоди, оскільки досліджені судом документи бухгалтерського обліку не відображають у повному обсязі відповідно до вимог чинного законодавства дані господарської операції.

Проте, як вбачається з пояснень представника позивача, після використання, впровадження порад та консультацій, наданих ТОВ «Юрполіс Компані», діяльність підприємства у сфері договірних відносин стабілізувалася, скоротилися випадки виникнення спірних ситуацій за укладеними з контрагентами договорами. ТОВ «Юрполіс Компані» склало для підприємства позивача типову форму договору, якою підприємство користується (приклади договорів надані 06.03.2014р).

Також представник позивача зазначив, що співробітництво Фірми «Дельта - С ЛТД» та ТОВ «Юрполіс Компані» продовжується. На даний час ТОВ «Юрполіс Компані» займається складанням процесуальних документів (позовні заяви, клопотання), заперечень у контролюючі органи, та представництвом інтересів підприємства позивача у суді (копії надано до матеріалів справи).

Отже, вказані господарські операції позивача свідчать про зміну зобов'язань сторін за правочином та позитивний вплив на результати господарської діяльності позивача. З означеного випливає, що податковий кредит сформовано позивачем за господарськими операціями, які підтверджено належним чином відповідно до вимог чинного законодавства України.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що до суду не надано доказів наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагентів щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Також не надано доказів оспорювання сторонами договорів в судовому порядку вищевказаного правочину.

Фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Юрполіс Компані» і правомірність нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Окрім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на таке.

Загальні принципи господарювання в України закріплені в ст.6 Господарського кодексу України та унормовані ст.ст. 43, 44 Господарського кодексу України, що визначають принципи та свободу підприємницької діяльності, відповідно до яких дозволена будь-яка комерційна діяльність, що не заборонена законом і підприємство є вільним у своєму виборі видів діяльності та у виборі контрагентів.

При цьому, з пояснень представника позивача вбачається, що необхідність укладення договору з ТОВ «Юрполіс Компані» обумовлена тим, що в штаті Фірми «Дельта - С ЛТД» відсутня посада юриста, що підтверджується копією штатного розкладу. В процесі ведення господарської діяльності у підприємства позивача виникає постійна необхідність в отриманні юридичних консультацій та юридичної допомоги.

Як вже було зазначено, консультації надавалися у письмовій та усній формах. Результати наданих підприємству консультацій у письмовій формі оформлені Звітом «Правовий аналіз договорів», який міститься у матеріалах справи. Відповідно до пояснень представника позивача, вибір такої теми консультацій зумовлений тим, що в своїй повсякденній діяльності підприємство позивача укладає велику кількість договорів. До отримання вказаних юридичних консультацій у підприємства виникало багато проблем та спірних ситуацій через договори, які були укладені з деякими порушеннями, або не повністю розкривали права та обов'язки сторін. Для того, щоб уникнути та мінімізувати виникнення договірних ризиків, а також для того, щоб договори, які укладає Фірма «Дельта - С ЛТД», відповідали вимогам законодавства, захищали інтереси підприємства, позивачем було прийнято рішення отримати юридичні консультації.

Фактично, в якості доказу не підтвердження реального придбання послуг позивачем та зв'язку таких операцій із його господарською діяльністю, є припущення податкового органу про неможливість реального виконання укладеного позивачем з ТОВ «Юрполіс Компані» правочину з посиланням на Акти перевірок вказаного контрагента.

Проте, належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиційного значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Юрполіс Компані» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішення, що оскаржується.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушень з боку підприємства позивача приписів ст. 185, п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення від 18.12.2013 року №0001112200 підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Фірми "Дельта-С" ЛТД задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2014р. по справі № 820/14004/13-а скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області від 18.12.2013 року № 0001112200.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Пянова Я.В.Судді Зеленський В.В. Чалий І.С.