Ухвала суду № 38021613, 25.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" березня 2014 р. м. Київ К/9991/3556/12 Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

при секретарі: Горголь І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2009 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року

по справі №2а-4278/09/1470

за позовом відкритого акціонерного товариства «Ваден Ярс Океан» (на даний час - ПАТ «Миколаївський суднобудівний завод «Океан»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві (надалі - СДПІ по роботі з ВПП у м.Миколаєві)

за участю Прокуратури Миколаївської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У серпні 2009р. позивач звернувся до суду з позовом, в якому поставлено питання про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м.Миколаєві №00009136/0 від 11.08.2008р.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.10.2009р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2011р., позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників позивача та Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, контролюючим органом проведено невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення операцій з ТОВ «ВБФ «Олександр», ТОВ «Метаком Укр.», ПП «Аква Плюс-Н», ТОВ МП «Марта-А», ТОВ «Технотрейд Сервіс», ТОВ «Південний термінал», ТОВ «МеталІнвестРесурс», ДП «Ера 4» ВАТ МП «Ера» за період вересень, жовтень, листопад 2007р., січень, лютий 2008р., за результатами якої складено акт №601/36/14307653 від 31.07.2008р., в якому, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем п.1.8 ст.1, п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого було завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за вересень-листопад 2007р., січень-лютий 2008р.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №00009136/0 від 11.08.2008р., за яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не навів і не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Проте, надаючи оцінку обставинам у справі колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з того, що суди попередніх інстанції дійшли передчасного висновку про задоволення позову у зв'язку з неповним з'ясуванням усіх обставин справи з огляду на наступне.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначений у п.п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 даного Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів, але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з наступним: або придбанням/виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Дата виникнення права платника податку на податковий кредит, як це визначено у п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 наведеного Закону, це дата здійснення першої з наступних подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 наведеного вище Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом та виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Системний аналіз пунктів 7.2, 7.4, 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» дає підстави стверджувати, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на вимогу їх отримувача є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою їх використання у власній господарській діяльності та підтверджені оформленими належним чином первинними бухгалтерськими документами.

Як встановлено судами, податковий кредит за вересень-листопад 2007р. та січень-лютий 2008р. позивач сформував на підставі накладних виданих його контрагентами з ТОВ «ВБФ «Олександр», ТОВ «Метаком Укр.», ПП «Аква Плюс-Н», ТОВ МП «Марта-А», ТОВ «Технотрейд Сервіс», ТОВ «Південний термінал», ТОВ «МеталІнвестРесурс», ДП «Ера 4» ВАТ МП «Ера».

Приймаючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанції виходи з того, що податковий кредит був сформований на підставі належним чином оформлених податкових накладних за фактично придбаний товар (отримані послуги) з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. Відповідач у акті перевірки підтвердив, що позивач сплатив на користь постачальників товарів суми ПДВ, які були заявлені ним в подальшому до відшкодування. Позивач належним чином відповідно до закону мав оформлені декларації з ПДВ та заяву про повернення сум бюджетного відшкодування. Крім того, норми діючого законодавства, зокрема, Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить виникнення права платника податків на бюджетне відшкодування в залежність від перерахування до бюджету ПДВ його контрагентом, оскільки покупець (позивач по справі) не може нести відповідальність за несплату податків продавцями.

Разом з тим, на думку колегії суддів Вищого адміністративних суду України, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Таким чином, докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Тобто поставка та зберігання товару належним чином відповідачем та судами попередніх інстанції не перевірялась, а саме не досліджувались первинні бухгалтерські документи: угоди оренди чи відповідального зберігання товару, квитанції про приймання вантажу, договори транспортно-експедиційного обслуговування, товарно-транспортні накладні, договори про організацію перевезень вантажів, договори на охорону вантажів, довіреності на отримання товарів, видаткові накладні, акти виконаних робіт та інші документи, що підтверджують наявність операції по придбанню, перевезенню та зберіганню спірного товару, тобто вказують на реальне настання правових наслідків за відповідними договорами.

Згідно ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

У ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Також судами попередніх інстанції не досліджувалось належним чином взаємозв'язок між отриманням вказаних вище товарів та використанням їх у господарській діяльності позивача. Суди обмежились лише з посиланням на те, що податковий кредит був сформований на підставі належним чином оформлених податкових накладних за фактично придбаний товар (отримані послуги) з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Таким чином, в матеріалах справи відсутній комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов'язане донарахування податкових зобов'язань.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 27.03.2012р. №204/12.

Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно ч.1 ст.69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. (ч.3 ст.71 КАС України).

У ч.ч.4 та 5 ст.11 КАС України регламентовано, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

За таких обставин, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими у відповідності до ст.159 КАС України, оскільки вони постановлені на підставі неповно з'ясованих обставин у справі.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві -задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року - скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ О.В. Муравйов